Справа № 305/1659/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 липня 2019 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої - судді Кожух О.А.,

суддів - Джуги С.Д., Куштана Б.П.,

за участі секретаря - Микуляк Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Рахівської міської ради Закарпатської області на рішення Рахівського районного суду від 22 січня 2019 року (головуючий суддя Бліщ О.Б.,повний текст складено 30 січня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу комунального майна та з питань захисту прав споживачів Рахівської районної ради Закарпатської області, третя особа без самостійних вимог: Рахівська міська рада Закарпатської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з даним позовом, який мотивовано тим, що 26 квітня 2007 року, відділом комунального майна та з питань захисту прав споживачів, в особі представника - Борика В.Ф . , з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з другої сторони, було укладено договір купівлі-продажу №1. Відповідно до п.1.1 вказаного договору, ОСОБА_1 було передано вбудовані приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до даних техпаспорта, вбудовані приміщення мають площу розміром 140,8 кв.м. Зокрема, до вищевказаного приміщення входило два торгові зали, складське приміщення, морозильна камера, два коридори, підсобне приміщення. Крім того, у технічному паспорті від 13.03.1998 зазначено, що вказані вбудовані приміщення збудовані в 1928 році.

Відповідно до технічного паспорта від 17.10.2017, господарська будівля є невід`ємною частиною вбудованих приміщень, та зазначена у ньому як пічна. Даною господарською будівлею позивач користується безперервно вже 16 років, починаючи з 2000 року і до цього часу, оскільки до купівлі вищевказаних приміщень вона була ним орендована та використовувалась як склад. Крім того, позивачем протягом 10 років здійснювались витрати на утримання вказаної будівлі в належному технічному стані, зокрема неодноразово проводився поточний ремонт будівель, були встановлені вхідні двері.

Відповідно до довідки, виданої КП «БТІ» Рахівської районної ради від 26.04.2017 №96, на вказану будівлю, а саме на будівлю сараїв, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня реєстрація.

Враховуючи вищезазначені обставини, позивач вважає, що у зв`язку із добросовісним, безперервним володінням чужим майном у нього виникло право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна (господарську будівлю) за набувальною давністю.

Просив суд винести рішення, яким визнати за ним право власності за набувальною давністю на господарську будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (загальною площею 62,75 кв.м.).

Рішенням Рахівського районного суду від 22 січня 2019 року позов задоволено - визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності за набувальною давністю на господарську будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (загальною площею 62, 75 кв.м.).

На це рішення подала апеляційну скаргу Рахівська міська рада. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Доводи апеляційної скарги Рахівської міської ради зводяться до того, що оскаржуване приміщення не є частиною майна, яким користувався позивач та яке він придбав, таке приміщення не зазначено в технічному паспорті; позивачем не надано жодних доказів того, що оспорювана будівля являється невід`ємною частиною до вбудованих приміщень, придбаних згідно договору купівлі-продажу; також не підтверджено добросовісне безперервне володіння чужим майном, що є необхідним для визнання права власності за набувальною давністю.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначив, що вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, а рішення Рахівського районного суду від 22.01.2019 - законним та прийнятим у відповідності до вимог чинного законодавства України.

У відзиві на апеляційну скаргу Відділ комунального майна та з питань захисту прав споживачів Рахівської районної ради зазначив, що судом першої інстанції при винесенні рішення не взято до уваги аргументи, представлені відповідачем та третьою особою, оскільки є чіткий перелік приміщень, які зазначені у технічних паспортах, та які є предметом договорів купівлі-продажу та оренди, і жодні інші приміщення чи господарські будівлі не входили до складу майна, яке придбав позивач і не могли йому належати.

Заслухавши суддю-доповідача, позицію осіб, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач добросовісно, відкрито, безперервно, протягом встановленого законом строку користувався спірною господарською будівлею, що надає право на визнання за ним права власності на вказану будівлю за набувальною давністю.

Однак з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу №1 від 26.04.2007, укладеного між відділом комунального майна та з питань захисту прав споживачів Рахівської райради та ОСОБА_1 , останній придбав у власність вбудовані приміщення, загальною площею розміром 140,80 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8-9).

Позивач у своєму позові посилається на те, що поряд з належними йому приміщеннями знаходиться господарська будівля, якою позивач користується з 2000 року до цього часу, оскільки до купівлі вищевказаних приміщень така була ним орендована та використовувалась як склад.

Проте, як вбачається з договору оренди від 08.11.2000, ОСОБА_1 орендував нежитлове приміщення з підсобними (допоміжними) спорудами по АДРЕСА_1 , загальною площею 140,8 кв. м. (а.с.23-27).

Як вбачається з технічного паспорта на магазин «М`ясо», розміщеного по АДРЕСА_1 , загальна площа приміщення становить 140,8 кв. м, та складається з: двох торгових залів, складського приміщення, морозильної камери, двох коридорів, підсобного приміщення.

Таким чином, позивачем у 2007 році були придбані ті приміщення, які він орендував з 2000 року, а отже його посилання, що спірне приміщення по АДРЕСА_1 раніше було ним орендовано є безпідставним.

Згідно технічного паспорту, виготовленого у 2017 році на господарську будівлю біля АДРЕСА_1 , така будівля складається з трьох приміщень площею 16,79 кв.м., 18,36 кв.м. та 17,82 кв м., загальна площа будівлі - 52,97 кв. м. (а.с15-19).

Позивач зазначає, що цією будівлею він користується з 2000 року до цього часу, при цьому просив визнати право власності на об`єкт площею 62,75 кв. м. і така позовна вимога була задоволена судом.

Згідно ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Так, в технічному паспорті від 13.03.1998 (а.с.11-14) а також в договорі оренди від 08.11.2000 не зазначено жодних додаткових будівель, окрім тих, які зазначені в договорі купівлі-продажу №1, укладеному 26.04.2007 між відділом комунального майна та з питань захисту прав споживачів Рахівської райради та ОСОБА_1 .

Таким чином, приміщення, розташоване біля АДРЕСА_1, позивачем зайнято самовільно, про що позивач повинен був знати, і в цьому випадку про добросовісність не йдеться.

Отже, позивач не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно й наявності у нього добросовісності такого володіння.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі N 910/17274/17.

Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції, через невідповідність висновків обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, слід скасувати з підстав, передбачених п.п.3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ст. 381, 382 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Рахівської міської ради Закарпатської області - задовольнити.

Рішення Рахівського районного суду від 22 січня 2019 року - скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 липня 2019 року.

Головуюча:

Судді: