Постанова

Іменем України

18 липня 2019 року

м. Київ

справа №682/2651/16-ц

провадження № 61-15392св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:Сердюка В. В., Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Крюківський вагонобудівний завод»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод» на рішення та додаткове рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 січня 2017 року у складі судді Зеленської В. І. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 25 квітня 2017 року в складі колегії суддів: Купельського А. В., Спірідонової Т. В., Янчук Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

Улистопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод» (далі - ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод») про поновлення строку звернення до суду, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених позовних вимогпозивач зазначив, що він працював в ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» електрозварником,у квітні 2015 року його призвано на військову службу, а 23 квітня 2015 року товариством виданий наказ про його звільнення. При цьому, зазначає, що за законом за працівниками, призваними на строкову військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці тощо, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від форми власності.Крім того, з відповідача підлягає до стягнення також середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з моменту звільнення до моменту звернення до суду. Вказував на те, що строк звернення до суду пропустив з поважних причин, оскільки перебував на військовій службі в період із 05 травня 2015 року по 01 листопада 2016 року.

Враховуючи наведене, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просив поновити йому строк, встановлений для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору; визнати незаконним та скасувати наказ від 23 квітня 2015 року про його звільнення та поновити його на роботі в ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» на посаді електрозварника IV розряду з 23 квітня 2015 року; стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 квітня 2015 року по 03 листопада 2016 року.

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 січня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із заявою про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу. Поновлено ОСОБА_1 на роботі в ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» на посаді електрозварника IV розряду з 23 квітня 2015 року. Стягнуто з ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 квітня 2015 року по 03 листопада 2016 року в сумі 47 917,56 грн. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць в сумі 2 615,22 грн.

Додатковим рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 3 січня 2017 року визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» від 23 квітня 2015 року №468 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 з 23 квітня 2015 року у зв`язку з призовом на строкову військову службу за пунктом 3 статті 36 КЗпП України. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи оскаржувані рішення та додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 звільнено з роботи з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки він був призваний на військову строкову службу під час дії особливого періоду в Україні, а тому на нього розповсюджувалися відповідні пільги встановлені законодавством.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 25 квітня 2017 року рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що вирішуючи спір, суд виконав вимоги процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування та встановлення обставин справи, перевірив дотримання позивачем визначеного статтею 233 КЗпП України місячного строку звернення до суду з позовом та вирішив вимоги про поновлення цього строку, оскільки дійшов висновку, що такий строк пропущено позивачем з поважної причини.

Крім того, апеляційний суд погодився, що ОСОБА_1 був призваний на військову строкову службу під час дії особливого періоду в Україні, а тому він має пільги відповідно до чинного законодавства, у зв`язку з чим суд правомірно поновив позивача на роботі та стягнув на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 квітня 2015 року по 03 листопада 2016 року в розмірі 47 917,56 грн, розрахунок якого колегія суддів визнала правильним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

Утравні 2017 рокуПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення, додаткове рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 25 квітня 2017 року, в якійпроситьскасувати зазначенісудові рішення таухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзізаявник вказуєна те, що звільнення позивача здійснено на підставі його особистої заяви, після повернення зі строкової служби позивач на роботу не повернувся, будь-які заяви з проханням поновити його на роботі не подавав до відповідача, а тому звільнення позивача за пунктом 3 статті 36 КЗпП України проведено відповідно до вимог законодавства України і відповідач не мав на меті порушення прав та законних інтересів позивача.

Крім того, на момент виникнення спірних правовідносин в Україні було оголошено не мобілізацію, а часткову мобілізацію, а тому особливий стан в державі не встановлювався. На момент звільнення позивача з роботи, норма, яка б передбачала збереження за працівниками, призваних на строкову службу, місця роботи та заробітної плати була відсутня. Зазначена норма була включена до статті 119 КЗпП України відповідно до Закону України від 14 травня 2015 року № 433-VІІІ і вступила в силу з наступного дня після опублікування - 11 червня 2015 року і передбачала збереження заробітної плати і робочого місця за працівниками, призваними на строкову військову службу протягом не більше одного року. Зазначена норма не була застосована при ухваленні оскаржуваних рішень.

Також судами не розглянуто заяву позивача про уточнення позовних вимог від 12 грудня 2016 року, оскільки починаючи з 08 лютого 2015 року по 10 червня 2015 року діяла пряма норма статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» щодо збереження за працівниками, призваними на військову службу або за контрактом, місця роботи (посади) та середнього заробітку (без компенсації з державного бюджету). Із 01 січня 2016 року компенсація середнього заробітку із бюджету законодавством не передбачена.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі № 757/41827/15-2 (провадження № 61-28916св18) призначено повторний автоматизований розподіл.

06 червня 2019 року справу розподілено судді-доповідачу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскількиїх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (у редакції, чинній на час їхухвалення) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, щоБ ОСОБА_2 з 23 квітня 2013 року працював у ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» на посаді електрозварника ручного зварювання, з 21 серпня 2013 року переведений електрозварником ручного зварювання 4 розряду до ремонтно-будівельного цеху на постійне місце роботи, 15 квітня 2014 року йому встановлено другу професію - газорізальника 2 розряду, що підтверджується записом у трудовій книжці.

У квітні 2015 року ОСОБА_1 отримав повістку про призов на військову службу і необхідність прибуття 4 травня 2015 року до Славутського ОМВК відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

22 квітня 2015 року ОСОБА_1 подав до ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» заяву про звільнення з роботи в зв`язку з призовом на строкову службу з 23 квітня 2015 року.

Наказом ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» від 23 квітня 2015 року №468 позивач звільнений з роботи з 23 квітня 2015 року у зв`язку з призовом на строкову військову службу та підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до положеньстатей 1 та 2 Закону України«Про військовий обов`язок і військову службу»захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Строкова військова службає видом військової служби.

Відповідно до пункту 3 статті 36 КЗпП України(в редакції,чинній на час звільнення позивача) підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Частинами першою-третьою статті 119 КЗпП України визначено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Згідно з частиною третьоюцієї статті, за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно доЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15 січня 2015 року№ 116-VII, який набрав чинності 08 лютого 2015 року, було внесено зміни достатті 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та абз. 1 частини другоїцієї статті викладений наступним чином: «за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону в Україні»з моменту оголошенняУказу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014, в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», який був затвердженийЗаконом від 15 січня 2015 року№ 113-VIII, оголошено проведення протягом 2015 року часткової мобілізації, і Кабінету Міністрів України доручено перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду.

Відповідно до пункту сьомого цього Указу Президента України, керівникам органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності доведено до відома, що згідно зі статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України, за громадянами України, які проходять військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Урахувавши наведені норми матеріального права та обставини справи, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу під час дії особливого періоду, на нього поширюються гарантії щодо збереження за ним місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, встановлені частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Правильним також є висновок суду, що звільнення позивача 23 квітня 2015 року на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з призовом на строкову військову службу під час мобілізації, за наявності встановлених законом гарантій, є незаконним,а тому останній відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України підлягає поновленню на попередній роботі.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судіа першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, а висновки суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення судів відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судових рішень.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод»залишити без задоволення.

Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 січня 2017 року, додаткове рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 25 квітня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Сердюк А. І. Грушицький І. В. Литвиненко