ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2019 року                          м. Житомир                           справа № 240/3805/19  

категорія 112030000     

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Капинос О.В.,

секретар судового засідання Недашківська Н.В. ,

за участю: позивача ОСОБА_1  ,

представника відповідача Шайденко О.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом   ОСОБА_1  до  Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області     про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними дії Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, а  саме:

-неповідомлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про виникнення у неї права на призначення пенсії і порядок її призначення до 17.10.2009 року (Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів з дня виникнення права на пенсію за віком (а саме за рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009 від 07.10.2009 р.) після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати);

- відмову Житомирського          об`єднаного          управління Пенсійного фонду України в Житомирській області привести у відповідність до норм законодавства розмір пенсії за віком за заявою   ОСОБА_1 від 30.01.2018 року;

- відмову Житомирського          об`єднаного          управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити доплату невиплаченої різниці пенсії за віком за заявою   ОСОБА_1 від 30.01.2018 року;

Зобов`язати Житомирське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вчинити певні дії, а саме:

-терміново призначити виплату пенсії за віком   ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі згідно діючого законодавства починаючи з 07.10.2009 року (з дня виникнення у позивача права на пенсію за віком за рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009 від 07.10.2009 року);

-терміново провести перерахунок та привести у відповідність до діючого законодавства розмір пенсійного забезпечення   ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 07.10.2009 року (з дня виникнення у позивача права на пенсію за віком за рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009 від 07.10.2009 року);

-терміново виплатити різницю пенсійного забезпечення ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 07.10.2009 року (з дня виникнення у позивача права на пенсію за віком за рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009 від 07.10.2009 року).

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що перебувала на обліку в Житомирському ОУПФУ з 30.04.2004. У вересні 2005 виїхала за кордон на постійне місце проживання та з 01.02.2006 виплату пенсії було припинено. На виконання рішення Богунського районного суду від 22.02.2017 у справі №295/67/17 з 30.06.2016 їй було поновлено виплату пенсії, про те її розмір не відповідає вимогам законодавства. На заяву про приведення пенсії у відповідності до вимог законодавства отримала відмову, оформлену листом з посиланням на те, що виплата пенсій громадянам, які проживають за кордоном не передбачена законом, тому така перерахунку не підлягає, а її розмір обчислено згідно вимог законодавства. Вважає, що  що виплату пенсії позивачу необхідно відновити з 07.10.2009 року, тобто з дня прийняття відповідного рішення № 25-рп/2009 Конституційним Судом України. При цьому, відповідач повинен був самостійно автоматично відновити виплату пенсії позивачу та повідомити її про це, чого зроблено не було.

Ухвалою від 28.05.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 26.06.2019. Визнано поважними причини пропуску звернення до суду з вказаним позовом та поновлено такий строк.

21.06.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що з 01.08.2005 виплата пенсії позивачу була припинена у зв"язку з виїздом на постійне місце проживання до Федеративної Республіки Німеччини. На виконання постанови Богунського районного суду від 22.02.2017 у справі №295/67/17 з 30.06.2016 їй було поновлено виплату пенсії. Тобто, розмір пенсії було поновлено в розмірі, який був на момент припинення виплати - 342,42 грн. Виплата пенсій громадянам, які проживають за кордоном не передбачена законом, тому така перерахунку не підлягає.

21.06.2019 від відповідача на дійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв"язку з пропуском встановленого ст.122 Кодексу адміністративного судочинства строком звернення до суду. Крім того, вказав, що  постановою Богунського районного суду від 22.02.2017 у справі №295/67/17 позовні вимоги за період з 07.10.2009 по 29.06.2016 залишено без розгляду.

26.06.2019 розгляд справи відкладено на 02.07.2019 у зв"язку з перебуванням судді у відпустці.

02.07.2019  в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 09.07.2019 для підготування заяви про уточнення позовних вимог.

03.07.2019 позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій вона просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у непризначені та невиплаті пенсії, починаючи щ 07.10.2009.

-зобов"язати відповідача призначити пенсію за віком починаючи з 07.10.2009.

-визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії за віком у розмірі згідно діючого законодавства згідно заяви, поданої 30.01.2016.

-зобов"язати відповідача провести перерахунок та виплатити різницю пенсії з 07.10.2009. (а.с.70)

08.07.2019 від відповідача надійшли заперечення на заяву про уточнення позовних вимог в обґрунтування яких зазначено, що  постановою Богунського районного суду від 22.02.2017 у справі №295/67/17 позовні вимоги за період з 07.10.2009 по 29.06.2016 залишено без розгляду. Отже, оскільки позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, просить позов з 07.10.2009 залишити без розгляду.

09.07.2019 усною ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, здійснено заміну первісного відповідача з Житомирського          об`єднаного          управління Пенсійного фонду України в Житомирській області  на Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. Закінчено підготовче провадження у справі та перейшли до розгляду справи по суті.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову з підстави, викладених у письмовому відзиві та запереченнях.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проживала в Україні та з 2004 року  перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Корольовському районі м.Житомира Житомирської області, правонаступником якого є Житомирське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, та отримувала пенсію за віком.

Виплата пенсії ОСОБА_1 була припинена з 01.08.2005 у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Федеративної Республіки Німеччини .

Позивач з 06.09.2005  проживає в Федеративній Республіці Німеччина, 19.06.2005 прийнята на консульський облік Генерального консульства України в Мюнхені, що підтверджується змістом копії паспорта для виїзду за кордон (а.с. 11).

Постановою Богунського районного суду від 22.02.2017 у справі №295/67/17, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2017 визнано неправомірними дії Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у відновленні виплати пенсії ОСОБА_1 Зобов`язано Житомирське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відновити, нараховувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 , яка була їй призначена відповідно до Закону України "Про загальнобов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 30.06.2016 року. Позовні вимоги за період з 07.10.2009 року по 29.06.2016 року залишено без розгляду.

30.01.2018 позивач ОСОБА_1 звернулася до Житомирського ОУПФУ із заявою, в якій повідомила, що на виконання судового рішення їй відновлено виплату пенсії, проте її розмір в грошовому еквіваленті не відповідає вимогам законодавства. Просила терміново привести у відповідність до норм законодавства розмір пенсійного забезпечення та здійснити доплату невиплаченої різниці починаючи з 30.06.2016. (а.с.15)

Листом від 27.09.2018 №М-80 позивачу повідомлено, що згідно ст.49 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсій громадянам, які проживають за кордоном не передбачена законом, тому така пенсія перерахунку не підлягає. Розмір пенсійних виплат станом на 30.06.2016 становить 342,42 грн. розмір поновленої пенсії обчислено згідно вимог чинного законодавства. (а.с.16)

Позивач, вважає, що пенсія їй має бути відновлена та приведена у відповідність до чинного законодавства саме з 07.10.2009 року (з дня виникнення права на пенсію за віком за рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009 від 07.10.2009 року), тому звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до приписів ст. 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Вказаною нормою зазначені необхідні передумови для призначення пенсії. Вимога обов`язкового проживання на території України для призначення пенсії не встановлена.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 вказаного Закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ст. 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та Федеративною Республікою Німеччина щодо призначення та виплати пенсії не укладалися.

Разом з тим, Рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року пункт 2 частини першої статті 49, друге речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України зазначені положення Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що оспорюються, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Таким чином з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Після прийняття Конституційним Судом України вказаного вище рішення і до часу розгляду справи судом, інші закони, що регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийняті.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини прийшов висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейського суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелами права та обов`язкові для виконання Україною, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику Європейського суду з прав людини, у тому числі й рішення у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Аналізуючи наведені вище положення Закону, суд приходить висновку, що з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч.1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону № 1058-IVвідсутні законодавчі підстави для припинення виплати пенсії громадянам України, які проживають за кордоном, а відтак виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19.05.2015 року у справі № 21-168а15.

У зазначених вище правових позиціях ставилось питання щодо перерахунку пенсій особам, які проживають за межами України. Проте, суд вважає, що як перерахунок так і призначення пенсії не може ставитись в залежність від місця проживання громадянина, оскільки це суперечить висновкам Конституційного Суду України та Європейському суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі "Пічкур проти України".

Крім того, у ч. 2 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України протягом 10 днів після з"ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Таким чином, враховуючи правову позицію Верховного Суду України, суд вважає, що оскільки з дати прийняття рішенням Конституційного Суду України визнано неконституційними положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на підставі яких позивачу припинено виплату пенсії, відповідач  саме з 07.10.2009 повинен був самостійно прийняти рішення про відновлення виплати пенсії позивачу, проте цього не зробив, що свідчить про протиправну бездіяльність.

Щодо розміру пенсії.

Відповідно до Протоколу № 4 Конвенції Про захист прав і основоположних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь - яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до абз.3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Мінімальний розмір пенсії за віком встановлений у ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Разом з тим, позивачу відновлено виплату пенсії за віком з 30.06.2016 та її розмір становить 342,42 грн.

У зв`язку з зазначеним та враховуючи, що розмір пенсії позивача нижчий за встановлений законом, з огляду на встановлене судом право позивача на відновлення виплати пенсії з 07.10.2009, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача привести у відповідність розмір пенсії за віком відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність та здійснити перерахунок і виплату пенсії починаючи з 07.10.2009.

Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем встановленого ст.122 КАСУ шестимісячного строку звернення до суду з вказаним позовом та  залишення у зв"язку з цим позову без розгляду.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених  Конституцією України  (статті 22 та 64).

Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.

Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд, у випадку, визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.

Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації прав громадян на соціальних захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).

Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежно також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім якщо інше прямо не передбачено законом.

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

Отже, строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає.

З огляду на викладене,  суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час може бути подано без обмеження будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція викладена у  постанові  Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 806/1952/18.

Оскільки в ході розгляду справ встановлено, що виплату позивачу з 07.10.2009 пенсії не було відновлено з вини відповідача, такий позов може бути подано без обмеження будь-яким строком, тому доводи представника відповідача з даного приводу та клопотання безпідставні.

Згідно ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки відповідачем не доведено правомірність дій щодо не відновлення виплати пенсії позивачу, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

 вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність  Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області  (вул.Перемоги, 55, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 40380333) щодо невідновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) виплати пенсії за віком  з 07.10.2009 (з дня набрання чинності рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009).

Зобов"язати  Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області  (вул.Перемоги, 55, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 40380333) відновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) виплату пенсії за віком  починаючи  з 07.10.2009 (з дня набрання чинності рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009).

Зобов"язати  Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.Перемоги, 55, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 40380333) привести розмір пенсії за віком ОСОБА_1  ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )  у відповідність до висновків суду у вказаній справі та здійснити перерахунок і виплату пенсії починаючи з  07.10.2009 (з дня набрання чинності рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області  (вул.Перемоги, 55, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 40380333) на користь ОСОБА_1  ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1536,80 грн. (одна тисяча п"ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                                О.В. Капинос

Повне судове рішення складене 19 липня 2019 року