Єдиний унікальний номер 236/432/19 Номер провадження 22-ц/804/1493/19

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2019 року м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

судді - доповідача Кішкіної І.В.,

суддів Азевича В.Б., Корчистої О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу № 236/432/19 за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 22 березня 2019 року ( ОСОБА_2 ),

в с т а н о в и в :

04 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, посилаючись на те, що вона перебувала в трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, звільнена у зв`язку із скороченням штату за п. 1 ст. 40 КЗпП України. При звільненні відповідач не виплатив їй заробітну плату за період березень-липень 2017 року: березень - 2251,20 грн., квітень - 3051,16 грн., травень - 7410,74 грн., червень - 307,03 грн., липень - 2486,35 грн., всього в сумі 15506,48 грн., яку просила стягнути з відповідача.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 22 березня 2019 року позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати задоволено.

Стягнуто з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за березень-липень 2017 року в сумі 15506,48 грн. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір 768,40 грн.

З вказаним рішенням не погодився відповідач АТ «Українська залізниця» та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення винесено з порушенням норм процесуального права та неповним з`ясуванням обставин справи. Так, про існування зазначеного позову в суді відповідач дізнався лише, коли отримав повний текст судового рішення, ухвала про відкриття провадження у справі і копія позовної заяви на адресу відповідача не надходили. Тобто через порушення судом першої інстанції норм процесуального права відповідач був позбавлений права на подання відзиву та інших документів, що мають значення для справи. Суд безпідставно стягнув суму з відповідача на підставі наданих позивачкою доказів, які не є первинними документами, і не врахував, що нарахування заробітної плати позивачці, яка працювала в ВП «Станція Ясинувата», яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території в м.Ясинувата, не здійснювалось, оскільки АТ «Укрзалізниця» не мало можливості перевірити факт виконання позивачкою трудових обов`язків через існування форс-мажорних обставин (захоплення невідомими особами усього майна товариства 15 березня 2017 року, розміщеного в зоні АТО), що підтверджується висновком Торгово-промислової палати України. Крім того, за першу половину березня 2017 року ОСОБА_1 отримала заробітну плату в сумі 2088,25 грн.

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскільки суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши надані учасниками справи докази з додержанням норм процесуального права, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог. Також зазначила, що їй дійсно сплачену за першу половину березня 2017 року 2088,25 грн., а не 2000 грн., тому сума заборгованості із заробітної плати складає 15418,23 грн.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, наведені у відзиві обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справа здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №938 від 31 жовтня 2018 року змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменованого його в акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 працювала з 20 липня 1987 року на різних посадах, а з 06 липня 2016 року начальником сектору цивільного захисту виробничого підрозділу «Станція Ясинувата» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», 17 липня 2017 року звільнена наказом № 6941/ДН-ос від 10 липня 2017 року у зв`язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с.10-13, 14).

В підтвердження позовних вимог позивачка надала в якості доказу табуляграми про суми нарахованої до виплати та несплаченої заробітної плати, з яких вбачається, що позивачці було нараховано та не виплачено заробітну плату за березень 2017 року в сумі 4251,20 грн.(при цьому в позові Роменська зазначає про виплату з цієї суми 2000 грн., а відзиві на апеляційну скаргу уточнює виплачену суму до 2088,25 грн.), за квітень 2017 року - 3051,16 грн., за травень 2017 року - 7410,74 грн., червень 2017 року - 307,03 грн., за липень 2017 року - 2486,35 грн., а всього 15506,48 грн., а після уточнення у відзиві на апеляційну скаргу - 15418,23 грн. (а.с.19-23).

Установивши ці обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав працівника при звільненні, зокрема на отримання належних йому сум, а тому задовольнив позовні вимоги. Рішення мотивовано тим, що відповідач на порушення вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника не виплатив всі суми, що належать йому від підприємства. Відповідальність роботодавця щодо виплати компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати передбачена статтею 34 Закону України «Про оплату праці».

Між тим, такий висновок не відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Частиною третьою статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Частина перша статті 116 КЗпП України визначає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі звільнення працівника йому також виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України).

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Відповідно до статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 81 ЦПК України.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК).

Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Поняття доказів зазначено у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

За змістом статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

ОСОБА_1 17 липня 2017 року була звільнена наказом № 6941/ДН-ос від 10 липня 2017 року у зв`язку із скороченням штату на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 14).

Відповідно до відомості на виплату грошей №28 за березень 2017 року ОСОБА_1 виплачено заробітну плату за березень 2017 року у сумі 2088,25 грн. (а.с.73-74).

Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях регламентується наказом Держкомстату України від 05 грудня 2008 року №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці». У табелі обліку використання робочого часу (типова форма № П-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, в т.ч. надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також інші відхилення від нормальних умов роботи. Заповнений Табель підписує відповідальна особа (бухгалтер, кадровик або табельник) чи керівник структурного підрозділу. Належно оформлений Табель і засвідчений підписами осіб, відповідальних за його заповнення, у встановлений строк передають до відділу кадрів. Після перевірки правильності заповнення (відповідність наказам, розпорядженням тощо) працівник із відділу кадрів також підписує Табель і передає його до бухгалтерії для нарахування заробітної плати.

Тобто табель - це первинний документ для обліку відпрацьованого часу, який є також підставою для нарахування заробітної плати працівникам.

Разом з тим, обставини, що у період з 16 березня по 17 липня 2017 року позивачка являлась на робоче місце, за нею зберігався середній заробіток за час простою, не підтверджені належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами, зокрема табелями обліку робочого часу, журналом обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої, з підписом працівника.

З огляду на докази, що були надані ОСОБА_1 на підтвердження зазначених обставин (табуляграми), у березні 2017 року позивачка має 10 робочих днів, знаходилась на простої 8 днів, та була 4 дні у відпустці без збереження заробітної плати (а.с. 19), проте в які саме дні не підтверджено табелями. Крім того, в табуляграмах, що були надані до позовної заяви, посада, за якою обліковувався робочий час і здійснювалось нарахування заробітної плати, зазначена - «начальник штабу ЦЗ». В той час як згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 з 06 липня 2016 року працювала начальником сектору цивільного захисту.

Відтак суд першої інстанції безпідставно визнав належними доказами табуляграми, що були надані позивачкою на підтвердження тих обставин, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог.

Табуляграми не містять печаток та штампів підприємства, яке видало зазначені розрахунки.

Інших будь-яких доказів в підтвердження інформації, зазначеної в табуляграмах, позивачкою не надано.

Між тим, достовірність викладеної інформації в табуляграмах викликає сумніви, оскільки зазначено наявність заборгованості за березень 2017 року і що ця заборгованість не виплачена.

Проте така інформація спростовується даними із реєстру застрахованих осіб, наданою Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Донецькій області на запит суду апеляційної інстанції, де зазначено, що за березень 2017 року ОСОБА_1 виплачена заробітна плата, з якої сплачено страхові внески (а.с. 133-134).

Положення частин другої, восьмої статті 9, частини другої статті 24 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначають, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).

Банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Національним банком України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що страхові внески страхувальником за березень 2017 року сплачені, отже, виплачені відповідні суми, а позивач, у свою чергу, не надав належного доказу щодо невиплати йому заробітної плати.

Слід також зазначити, що Указом в.о. Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України»» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато проведення антитерористичної операції.

Місто Ясинувата Донецької області входило до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, дію якого призупинено розпорядженням від 5 листопада 2014 року № 1079-р, а також визнано таким, що втратило чинність, розпорядженням від 2 грудня 2015 року № 1275-р.

Крім того, місто Ясинувата входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р, а також включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, який є додатком № 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» від 07 листопада 2014 року № 1085.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Згідно з пунктом 3.3 Регламенту (нова редакція) засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії ТПП України від 18 грудня 2014 № 44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ установленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

На підтвердження форс-мажорних обставин відповідач надав науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, яким засвідчено настання обставин непереборної сили (наявність воєнного конфлікту на території Донецької області та здійснення у зв`язку з цим антитерористичної операції) з фактичним знаходженням виробничих потужностей структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», розташованих у м. Донецьку Донецької області, яке перебуває під контролем незаконних збройних формувань, внаслідок чого відповідач, у тому числі, фактично втратив доступ до первинних документів, на підставі яких має здійснюватися розрахунок сум заробітної плати, відпускних та ін., що підлягають до виплати на користь робітникам як поточних виплат, так і виплат у день звільнення, та будучи позбавленим можливості користування своїми коштами здійснювати відповідні виплати, передбачені ч.1 ст.47, ч.1 ст. 83 і ст.ст. 115, 116 КЗпП України (а.с. 75-83).

Отже, висновок суду про задоволення позову про стягнення заборгованості із заробітної плати за період березень - липень 2017 року не є правильним, оскільки факт роботи позивача у спірний період, наявність та розмір заборгованості не підтверджено належними доказами. Зважаючи на те, що виробничі потужності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» фактично знаходяться на території, яка перебуває під контролем незаконних збройних формувань, відповідач втратив контроль над майном та документацією, АТ «Українська залізниця» з незалежних від нього причин позбавлено можливості надати суду первинні документи.

Встановивши, що у трудових правовідносинах між АТ «Українська залізниця» та його працівниками, зокрема позивачкою ОСОБА_1 , з квітня 2014 року на тимчасово окупованій території виникли та до тепер існують обставини непереборної сили, у період існування яких відповідач позбавлений можливості виконати зобов`язання перед своїми працівниками, передбачені умовами трудового договору (контракту, угоди тощо), законодавчими та іншими нормативними актами, а позивач не надав доказів на підтвердження своїх вимог, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову про стягнення 15506,48 грн. за період березень 2017 року - липень 2017 року.

За таких обставин підстави для задоволення вимог про стягнення заробітної плати за 2017 рік відсутні, а тому рішення підлягає скасуванню. Колегія суддів відхиляє аргументи відзиву про обов`язок відповідача забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи з урахуванням сучасного електронного начислення заробітної плати.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Встановивши, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції скасовує рішення про стягнення заробітної плати за 2017 рік у сумі 15506,48 грн. з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог, то є підстави для зміни розподілу судових витрат.

За подання апеляційної скарги відповідач акціонерне товариство «Українська залізниця» сплатив судовий збір в сумі 1152,60 грн. (а.с.69).

Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки апеляційна скарга задоволена, то витрати по сплаті судового збору повинні бути покладені на позивачку. Однак ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, тому судові витрати, понесені акціонерним товариством «Українська залізниця» в сумі 1152,60 грн. мають компенсуватися за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 15506,48 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 22 березня 2019 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі за період березень-липень 2017 року відмовити.

Судовий збір, сплачений акціонерним товариством «Українська залізниця» при подачі апеляційної скарги, в сумі 1152,60 грн. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Судді І.В. Кішкіна

В.Б. Азевич

О.І. Корчиста

Повний текст постанови складено 19 липня 2019 року

Суддя-доповідач І.В.Кішкіна