Справа № 307/2355/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 липня 2019 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої - судді Кожух О.А.,

суддів - Джуги С.Д., Кондора Р.Ю. ,

за участі секретаря - Микуляк Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Тячівського районного суду від 29 січня 2019 року (повне рішення складено 01 лютого 2019 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , третя особа Виконавчий комітет Дубівської селищної ради про виселення,-

в с т а н о в и в :

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» оскаржило в апеляційному порядку рішення Тячівського районного суду від 29.01.2019, яким в задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 - відмовлено.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить рішення Тячівського районного суду від 29.01.2019 скасувати, та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги та виселити ОСОБА_1 та всіх осіб, які проживають та/або зареєстровані в будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зі зняттям з реєстраційного обліку місця проживання усіх осіб, які будуть зареєстровані на момент винесення рішення судом по даній справі у територіальному органі, до повноважень якого входить реєстрація фізичних осіб.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що є рішення Тячівського районного суду від 26.05.2017 про звернення стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння в АДРЕСА_1 , власником якого є боржник за кредитним договором - ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 не є членом її сім`ї.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що він зареєстрований АДРЕСА_1 , разом з ним проживають члени його сім`ї - батьки, дружина та донька. Права власності на інше житло відповідач не має.

Заслухавши позицію представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла таких висновків.

Встановлено, що 01.10.2007 між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (правонаступник - АТ «ОТП Банк») був укладений Кредитний договір №МL-802/012/2007 про надання кредиту у розмірі 48000,00 доларів США.

Для забезпечення повного та своєчасного виконання відповідачем його зобов`язань перед позивачем за кредитним договором, 11.10.2007 між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (правонаступник - АТ «ОТП Банк») було укладено договір іпотеки №РCL-802/014/2007. Предметом вказаного Договору іпотеки є домоволодіння, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5-8).

Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» змінило свою назву на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» без створення нової організаційно-правової форми.

26 листопада 2010 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю №б/н та договір відступлення права вимоги № б/н, відповідно яких Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги, зокрема, за кредитним договором № МL-802/012/2007 від 11.10.2007 та договором іпотеки № РCL-802/014/2007 від 11.10.2007.

26 травня 2017 року Тячівським районним судом Закарпатської області винесено рішення за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № МL-802/012/2007 від 11.10.2007 (а.с.10-11).

Позивач зазначає, що у вказаному житловому приміщенні проживає ОСОБА_1 із сім`єю.

4 квітня 2018 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направило на ім`я ОСОБА_1 листи із зобов`язанням добровільно звільнити вказане вище житлове приміщення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, посилаючись на положення ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 ЖК Української, враховуючи РСР, враховуючи правові висновки Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 450/701/15-ц, та Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-317цс18, вважав, що суду не надано належних та допустимих доказів придбання предмету іпотеки - належного на праві власності ОСОБА_2 житлового будинок по АДРЕСА_1 , в якому проживають члени її сім`ї, за рахунок отриманих за договором № МL-802/012/2007 від 11 жовтня 2007 року коштів, а відомості про надання відповідачу іншого постійного жилого приміщення - відсутні.

Проте таких висновків суд дійшов з неповним з`ясування обставин справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Як вбачається з документів, приєднаних відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу, місце його проживання з 22.05.2003 зареєстровано в АДРЕСА_1 (а.с.74), і разом з ним проживають дружина ОСОБА_3 (зареєстрована по АДРЕСА_2 ), донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько ОСОБА_5 та мати ( ОСОБА_6 (зареєстрована по АДРЕСА_3 ) (а.с.73).

Відтак, ОСОБА_1 не є власником будинку, проте має право користування цим будинку, оскільки будинок є зареєстрованим місцем його проживання. В той же час, доказів, що ОСОБА_1 є родичем ОСОБА_2 - іпотекодавця за договором іпотеки № РCL-802/014/2007 від 11.10.2007 - не надано, так само як і не наведено правової підстави проживання сім`ї ОСОБА_6 у будинку, власником якого є ОСОБА_2 (як от, договір оренди та ін.).

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку» (Закон № 898-IV, нормативні акти в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей; виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Частина 2 ст. 40 цього Закону передбачає порядок виселення мешканців будинку після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до ч.2 статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

У договорі іпотеки зазначено, що ОСОБА_2 є власником будинку на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 29.11.2006.

Оскільки відповідач не є власником будинку, тому не має правового значення джерело та час придбання іпотекодавцем предмету іпотеки, і посилання суду першої інстанції на положення ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК Української РСР є безпідставним.

В той же час, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» не може бути задоволено з таких підстав.

Формулюючи позовну вимогу - виселити ОСОБА_1 та всіх осіб, які проживають та/або зареєстровані в будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зі зняттям з реєстраційного обліку місця проживання усіх осіб, які будуть зареєстровані на момент винесення рішення судом по даній справі у територіальному органі, до повноважень якого входить реєстрація фізичних осіб - позивач не врахував, що таке формулювання хоч і відповідає текстуально змісту положень вищенаведених законодавчих актів, проте не звільняє позивача від обов`язку пред`явлення позову із дотриманням положень ЦПК України. Відповідачем є особа, яка, виходячи з правової позиції позивача, порушує (не визнає, заперечує тощо) його право і має відповідати за позовом, у результаті задоволення якого повинна вчинити відповідні дії (утриматися від таких) з метою поновлення прав позивача. Відповідачами за позовом про виселення мешканців із житлового приміщення є фізичні особи, яких виселяють, прав та інтересів яких безпосередньо стосується спір (ст. 2 ч. 1, ст.ст. 15, 24, 25, 30 ЦК України, ст.ст. 46-48 ЦПК України). Зазначене узгоджується з положеннями Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких боржник (конкретна особа, рішення про виселення якої слід виконати), є учасником виконавчого провадження, а примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі (ст.ст. 14, 15, 19, ст. 66 ч.4). Інші, крім ОСОБА_1 , мешканці будинку, виселення яких фактично вимагав позивач, не були відповідачами в справі.

Поставивши питання про виселення ОСОБА_1 - чоловіка ОСОБА_3 та батька ОСОБА_4 , а також сина ОСОБА_5 (також зареєстрований у будинку), та ( ОСОБА_6 , і не пред`явивши позову до інших членів його сім`ї, позивач усупереч нормам ст. 29 ч. 4, ст. 291 ЦК України, ст. 4 ч.ч. 3, 4 СК України фактично вимагав розлучення дружини і дитини відповідно з чоловіком і батьком, а батьків - з сином.

Метою звернення до суду Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» є виселення всіх мешканців із будинку. Отже, за реальними обставинами справи спір, якщо йдеться про сім`ю ОСОБА_6 , виник між позивачем і усіма членами цієї сім`ї, які займають будинок. Відтак, справа безпосередньо стосується цивільних (житлових) прав, обов`язків та інтересів інших, окрім ОСОБА_1 , осіб, які не були відповідачами за позовом, у т.ч., дитини, законними представниками якої є батьки і місцем проживання якої є місце проживання її батьків. Виселенням лише ОСОБА_1 , який зазначений відповідачем у справі, не буде досягнуто мети, яку ставив позивач при зверненні до суду з даним позовом.

Апеляційний суд, відповідно до основних принципів цивільного процесу, не має права залучати відповідачів на стадії апеляційного провадження.

Виходячи з того, що судом першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено, колегія суддів вважає, що відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України, слід змінити мотивувальну частину рішення місцевого суду, оскільки відмовити у задоволенні позову слід через його пред`явлення не до всіх відповідачів, що не позбавляє позивача права на звернення до суду із новим позовом до всіх осіб, які мають відповідати за цим позовом.

Резолютивну частину рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Тячівського районного суду від 29 січня 2019 року.

Резолютивну частину рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 липня 2019 року.

Головуюча:

Судді: