Справа №443/628/19

Провадження №2/443/970/19

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12 липня 2019 року м. Жидачів

Жидачівський районний суд Львівської області в складі: головуючого судді Коліщук З.М.,

з участю секретаря Шальвіри І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жидачів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на будинковолодіння та грошові заощадження, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовною заявою, якою просить суд ухвалити рішення, яким визнати за ним у порядку спадкування за заповітом після смерті його матері - ОСОБА_4 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 на праві особистої власності належав колгоспному двору, членами якого були: членами якого були: ОСОБА_4 - голова двору, ОСОБА_1 (син), ОСОБА_2 (невістка) та ОСОБА_3 (внука), що підтверджується записами в погосподарських книгах. Частка кожного становила 1/4 житлового будинку. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилась спадщина, до якої входить частка спірного житлового будинку. На випадок своєї смерті померла склала заповіт, згідно із якого все належне їй майно заповіла позивачу. Відтак, позивач як єдиний спадкоємець за заповітом, що виявив бажання прийняти спадщину (житловий будинок), яку фактично прийняв, оскільки як спадкоємець за заповітом фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, звернувся до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірний житловий будинок йому було відмовлено у зв`язку з тим, що житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який є спадковим майном та власністю членів колгоспного двору, частки яких не визначені. Вказана відмова позбавляє позивача можливості належним чином реалізувати волю спадкодавця та свої спадкові права, а тому останній змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.

Позивач ОСОБА_1 подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує, покликаючись на мотиви викладені в позовній заяві та просить їх задовольнити.

Відповідачі: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали заяви про розгляд справи в їх відсутності, оскільки позовні вимоги визнають та не заперечують проти визнання за позивачем цілісно права власності на спірний будинок.

Відповідно до ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч.2 ст. 49, ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Стаття 41 Конституції України зазначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Із свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 30 черпня 1989 року, копія якого долучена до матеріалів справи, вбачається, що цілий жилий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 , на праві особистої власності належав колгоспному двору, головою якого була ОСОБА_4 (арк. справи 6).

Витягом із погосподарської книги с. Заболотівці, який виданий Бережницькою сільською радою Жидачівського району Львівської області від 03 квітня 2019 року №459 вбачається,що станом на 30 червня 1990 року в АДРЕСА_1 рахувалося господарство за колгоспним двором, членами якого були: ОСОБА_4 - голова двору, ОСОБА_1 (син), ОСОБА_2 (невістка) та ОСОБА_3 (внука) (арк. справи 8).

Згідно із листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 №24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування", при вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Як вбачається з п. 6 постанови Пленум Верховного суду України №20 від 22.12.95 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно із частиною другою статті 123 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Таким чином, дослідженими у судовому засіданні обставинами справи встановлено, що спірний житловий будинок в АДРЕСА_1 належав суспільній групі господарств "колгоспний двір", членами якого були: ОСОБА_4 - голова двору, ОСОБА_1 (син), ОСОБА_2 (невістка) та ОСОБА_3 (внука). Частка кожного члена двору становила 1/4.

У судовому засіданні встановлено та підтверджується долученою копією свідоцтва про смерть, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , в с. Заболотівці Жидачівського району Львівської області, у віці 78 років, померла ОСОБА_4 , про що 04 березня 2003 року зроблено відповідний актовий запис №12 та Бережницькою сільською радою Жидачівського району Львівської області, від 04 березня 2003 року, видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (арк.справи 7).

Спадщина відкрилася в цей же день, 03 березня 2003 року відповідно до вимог статті 525 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин).

Судом встановлено, що спадщина померлого складається із належної останній частки житлового будинку з погосподарськими будівлями, що в АДРЕСА_1 (1/4 - як член колишнього колгоспного двору).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 524 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Відповідно до статті 534 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

З наявної в матеріалах справи копії заповіту від 07 грудня 2000 року, вбачається, що ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: "все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що мені буде належати на день смерті, і на що я за законом матиму право, а також грошові заощадження, які знаходяться в Бережницькій філії Ощадного банку/6313/05 заповідаю ОСОБА_1 ". Судом встановлено, що на день смерті заповідача заповіт не змінений та не скасований (арк. справи 15).

Вказаний факт додатково підтверджується долученою до матеріалів справи довідкою № 620, яка видана Бережницькою сільською радою Жидачівського району Львівської області від 04 квітня 2019 року. Також з вказаної довідки вбачається, що ОСОБА_1 (позивач) проживав разом з матір`ю ОСОБА_4 до дня смерті і на день смерті матері і вели спільне господарство (арк. спави 9).

Разом з тим, постановою завідувача Жидачівською державною нотаріальною конторою №156/02-31 від 04 квітня 2019 року, встановлено факт відмови позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері на майно (житловитй будинок), у зв`язку з тим, що житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який є спадковим майном та власністю членів колгоспного двору, частки яких не визначені. (арк.справи 4).

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року за № 7 передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Окрім того, суд враховує, що поданими через канцелярію суду заявами, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 засвідчили факт відмови на користь позивача від належних їм часток у спірному будинку: як членам колгоспного двору. Відтак, враховуючи наведене, суд приходить до переконливого висновку в підставності позовних вимог ОСОБА_1 , щодо визнання за нею цілісно права власності на спірний житловий будинок.

Судом встановлено, що позивач має можливість на одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину у вигляді банківського вкладу, відтак у задоволенні позовної вимоги про визнання за нею право власності на банківський вклад слід відмовити як такої, що судовому розгляду не підлягає. Таким чином, враховуючи свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права; те, що позивач оформити право власності на спірний житловий будинок, в нотаріальному порядку не має можливості у зв`язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину; відповідачі позовні вимоги визнали та проти задоволення позову не заперечують, що не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб; будь-яких інших спадкоємців, які б претендували на спірне майно, судом не встановлено, а тому враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд вважає позов обґрунтованим, підставним та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку спадкування за заповітом після смерті його матері - ОСОБА_4 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через суд, який ухвалив рішення, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: с. Заболотівці, Жидачівського району, Львівської області , паспорт серія НОМЕР_2 . Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: с. Заболотівці, Жидачівського району, Львівської області , паспорт серія НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 , паспорт серія НОМЕР_4 .

Повний текст рішення складено 12 липня 2019 року.

Суддя З.М. Коліщук