Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.02.2024 Справа №607/13129/22 Провадження №2/607/1048/2024

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., за участі секретаря судового засідання Кочмар С.М., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гавриша С.О., представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Притули О.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом, витребування квартири із чужого незаконного володіння, припинення права власності на квартиру та скасування державної реєстрації речових прав на квартиру,

у с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом, витребування квартири із чужого незаконного володіння, припинення права власності на квартиру та скасування державної реєстрації речових прав на квартиру.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його брат ОСОБА_1 . Після його смерті відкрилася спадщина, зокрема на квартиру АДРЕСА_1 . 05.03.19 позивач звернувся до нотаріуса за місцем смерті брата ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої нотаріусом було заведено спадкову справу.

Однак, він не може отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки право власності на спірну квартиру на даний час зареєстроване не на померлого ОСОБА_1 , а на третю особу.

Так, 21.02.2019 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Вказана квартира належала ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Міським бюро технічної інвентаризації, 13 серпня 1996 року згідно з розпорядженням наказом від 07 серпня 1996 року №14896 та зареєстроване в Тернопільському міському бюро технічної інвентаризації 13 серпня 1996 року в реєстрову книгу за № 15145. 27 лютого 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири.

Власником квартири АДРЕСА_1 , був померлий ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і померлий ОСОБА_1 ніяких намірів та дій щодо відчуження спірної квартири не здійснював, спірна квартира вибула з володіння власника поза його волею, внаслідок підроблення свідоцтва про право власності на житло від 13.08.1996, яке видане Міським бюро технічної інвентаризації ОСОБА_3 , і була відчужена ОСОБА_3 , яка не мала права відчужувати спірне спадкове майно.

У зв`язку з недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 у власність ОСОБА_1 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 ; припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 та скасувати державну реєстрацію речових прав ОСОБА_2 на вказану квартиру, проведену 27.02.2020 приватним нотаріусом Жовніром Іваном Теодоровичем, номер запису про право власності: 35701187, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51363536 від 27.02.2020 року та судові витрати покласти на відповідачів.

07.10.2022 ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Сташків Н.М. відкрито провадження у вказаній цивільній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою судді без видалення суду до нарадчої кімнати у судовому засіданні, яке відбулося 06.12.2022 постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу розгляду по суті, що відображено в протоколі судового засідання.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2023 матеріали вказаної цивільної справи розподілено до розгляду судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Дзюбичу В.Л. згідно розпорядження керівника апарату суду №48 від 20.03.2023.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.03.2023 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом, витребування квартири із чужого незаконного володіння, припинення права власності на квартиру та скасування державної реєстрації речових прав на квартиру, прийнято до свого провадження та призначено судове засідання.

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Гавриш С.О. в судовому засіданні позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та просили його задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача - адвокат Притула О.Б., щодо задоволенні позовних вимог заперечила та просила в задоволенні позову відмовити за безпідставністю, оскільки позовні вимоги не доведенні належними доказами. Вказала, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної квартири, а тому вона не може бути витребувана із його володіння.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, доходить наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1 , що стверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 виданим повторно 05.03.2019 Зборівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області.

Після смерті ОСОБА_1 , відкрилася спадщина на спадкове майно, зокрема квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва виданого 15.08.1996 р. згідно розпорядження органу приватизації №14707 від 07.08.1996.

05.03.2019 позивач ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса за місцем смерті брата ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої нотаріусом було заведено спадкову справу №24/2019.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України визначено спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

Встановлено, що після смерті ОСОБА_1 залишилось два спадкоємці за законом, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які прийняли спадщину, однак не отримали свідоцтво про право на спадщину на вищевказане спадкове майно.

Вказані обставини були встановлені рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 18.12.2020 року, постановою Тернопільського апеляційного суду від 10.06.2021 року та постановою Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі №607/27139/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи - ТОВ «МБТІ», приватний нотаріус Секізовська Т.Л., приватний нотаріус Жовнір І.Т., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування державної реєстрації, а тому в силу положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України вказуванню не підлягають.

Відповідно до статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину). Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця, тому відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні порушених прав спадкодавця, оскільки право на спадщину виникає з моменту її відкриття.

Отже, прийнявши в установленому законом порядку спадщину після смерті брата, позивач, з часу її відкриття, набув речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав.

Судом з`ясовано, що позивач не може отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки спірна квартира не належить померлому ОСОБА_1 .

Так, 21 лютого 2019 року між ОСОБА_3 (Продавець) з однієї сторони та ОСОБА_4 (Покупець) з іншої сторони було укладено договір купівлі-продажу квартири (далі - Договір), який було посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Серкізовською Т.Л. 21 лютого 2019 року за реєстровим №133.

Згідно п. 1 Договору Продавець передала у власність, а Покупець прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 , котра має наступні характеристики: двокімнатна квартира, загальна площа 54,1 кв. м, житлова площа 33,4 кв. м.

Пунктом 2 Договору вказано, що нерухоме майно належало продавцеві на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Міським бюро технічної інвентаризації 13 серпня 1996 року згідно з розпорядженням (наказом) від 07 серпня 1996 року №14896 та зареєстроване в Тернопільському міському бюро технічної інвентаризації 13 серпня 1996 року в реєстрову книгу за № 15145.

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 січня 2019 року за №30061507, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1753499461101, що підтверджується витягом №154536166.

27 лютого 2020 року між ОСОБА_4 (Продавець) з однієї сторони та ОСОБА_2 (Покупець) з іншої сторони було укладено договір купівлі-продажу квартири, який було посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовніром І.Т. 27 лютого 2020 року за реєстровим №1198. Згідно Договору Продавець передала у власність, а Покупець прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 , котра має наступні характеристики: двокімнатна квартира, загальна площа 54,1 кв. м, житлова площа 33,4 кв. м.

ОСОБА_2 зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що стверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №204921742.

10.07.2019 за заявою ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення внесено до єдиного реєстру досудового розслідування відомості про кримінальне правопорушення.

Згідно листа №1412/07-2 від 22.10.2019 ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації», повідомляє, що згідно обліку технічної інвентаризації станом на 29.12.2012 власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 на підставі свідоцтва виданого 15.08.1996 р. згідно розпорядження органу приватизації №14707 від 07.08.1996. ОСОБА_3 не має зареєстрованого нерухомого майна в м. Тернополі.

Також, належність на праві власності ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 підтверджується ордером на житлове приміщення №362 від 12.07.1995, виданого виконавчим комітетом Тернопільської міської ради народних депутатів, технічний паспорт на квартиру, що знаходиться у власності ОСОБА_1 .

Суду не було подано доказів про видачу ОСОБА_3 розпорядження начальника міського бюро технічної інвентаризації за №14896 від 07.08.2019.

При цьому, суд зазначає, що розпорядження начальника міського бюро технічної інвентаризації за №14896, датоване 19.08.1996 було видане ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 .

У висновку експерта від 25 лютого 2020 року № 3/3-160/20, проведеному у кримінальному провадженні, встановлено, що відбитки гербових печаток на свідоцтві про право власності на житло від 13 серпня 1996 року, яке видане Міським бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_3 , №14896, на лицевому та зворотному боці, нанесені не печатками, зразки відбитків яких представленні на дослідження, нанесено рельєфним кліше.

У висновку експерта від 04 березня 2020 року № 3/3-107/20, проведеному у кримінальному провадженні, встановлено, що підписи від імені ОСОБА_6 на лицевому та зворотному боці свідоцтва про право власності на житло від 13 серпня 1996 року, яке видане Міським бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_3 , № НОМЕР_2 , виконанні рукописним способом. Ці підписи виконанні не ОСОБА_6 , а іншою особою.

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із статями 80 і 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.09.2022 ОСОБА_3 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України та призначено їй за даним кримінальним правопорушенням покарання у виді арешту строком на 3 (три) місяці. Звільнити ОСОБА_3 від призначеного судом за даним вироком покарання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Вказаним вироком суду встановлено, що обвинуваченою ОСОБА_3 , яка знала, що квартира АДРЕСА_1 їй не належить і не належала на праві особистої власності в силу Закону, нею не вчинено дій, які передбачені нормами законодавства на правомірне оформлення права власності на вказану квартиру як на одноособового власника, було пред`явлено нотаріусу, серед інших документів, свідоцтво на право власності на квартиру з внесеними в ньому неправдивими відомостями, з метою продажу квартири. Тобто, метою використання ОСОБА_3 офіційного документа з внесеними в ньому неправдивими відомостями було отримання нею саме певних суб`єктивних прав, які мають конкретний характер - права власності на квартиру.

Тому, сукупність зібраних органом досудового розслідування доказів та досліджених судом підтверджує, що ОСОБА_3 свідомо використала офіційний документ, який є підробленим, із внесеними в ньому неправими відомостями, які вказували на належність їй квартири, що не відповідає дійсності і що це було їй достеменно відомо.

Таким чином, суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1 була власністю ОСОБА_1 на підставі свідоцтва виданого 15.08.1996 р. згідно розпорядження органу приватизації №14707 від 07.08.1996 і повинна спадкуватися позивачем ОСОБА_1 , в той час, як ОСОБА_3 не була власником спірної квартири та не мала права її відчужувати.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Положеннями ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положеннями ст.236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин, це правочин, недійсність якого прямо встановлена законом. Він не створює жодних прав та обов`язків для його сторін.

Відповідно до положень ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі.

Як визначено ч.2 ст.17 вказаного закону, реєстраційна справа включає документи у паперовій та електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.

Документи, на підставі яких проведено реєстраційні дії та які підлягають поверненню заявнику, зберігаються у реєстраційній справі у формі електронних копій документів, виготовлених шляхом сканування під час проведення реєстраційних дій.

Відповідно до ч.1 ст.22 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Слід також враховувати, що державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно. Водночас обставини здійснення державної реєстрації відповідного речового права підлягають дослідженню під час вирішення спору щодо права власності на нерухоме майно.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.09.2022 у справі №607/12565/20 встановлено, що ОСОБА_3 , маючи свідоцтво про право власності від 13.08.1996р. на квартиру по АДРЕСА_3 і надаючи його нотаріусу для оформлення договору купівлі-продажу знала, що дана квартира їй не належить і нею не вчинялися дії по законному набутті у власність вказаної квартири, а тому достовірно усвідомлювала, що свідоцтво про право власності є підроблене.

Враховуючи вищевикладене та посилаючись на вказані норми права, суд зазначає, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 21.02.2019 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Серкізовською Т.Л. зареєстрований в реєстрі за №133, де сторонами договору були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також посвідчений в подальшому 27.02.2020 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І.Т. зареєстрований в реєстрі за №1191, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , де сторонами договору були ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , є нікчемними, а тому повинно бути припинено право власності за ОСОБА_2 , як за останнім власником, на зазначену квартиру шляхом скасування в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності.

Крім цього, із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки та із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження вбачається запис №202200649, внесений 27.02.2020 року про іпотеку квартири АДРЕСА_1 , та запис №202206059, внесений 27.02.2020 про обтяження квартири АДРЕСА_1 . Підставою внесення зазначених записів є договір іпотеки серія та номер: 1199, виданий 27.02.2020 приватним нотаріусом приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І.Т., де іпотекодавцем виступає ОСОБА_2 , а іпотекодержателем виступає ОСОБА_4 .. Строк виконання основного зобов`язання: 31.12.2023; розмір основного зобов`язання: 475 000 гривень; правочин в якому встановлено основне зобов`язання: договір купівлі-продажу квартири, серія та номер: 1198, виданий 27.02.2020, видавник: приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І.Т.

Статтею 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Відповідно до положень ч.1 ст.15 ЦК України кожна людина має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 321 ЦК України забезпечено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як встановлено судом, виходячи з положень ст.ст. 215, 236 ЦК України, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 21.02.2019 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Серкізовською Т.Л. зареєстрований в реєстрі за №133, де сторонами договору були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також посвідчений в подальшому 27.02.2020 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І.Т. зареєстрований в реєстрі за №1191, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , де сторонами договору були ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , є нікчемними, оскільки ОСОБА_3 ніколи не була власником вказаної квартири, а тому не могла бути стороною договору купівлі-продажу та не мала права відчувати вказану квартиру.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що наявні всі підстави для скасування державної реєстрації речових прав ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , проведену 27.02.2020 приватним нотаріусом Жовніром Іваном Теодоровичем, номер запису про право власності: 35701187, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51363536 від 27.02.2020.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 цього Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання права.

Відповідно до ст. 328 ЦК України - право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Стаття 392 ЦК України зазначає, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до ст. 321 ЦК України забезпечено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Вищенаведене також відповідає правовим висновкам Верховного Суду України, викладених у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, де зазначено, що власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Із роз`яснень, наданих пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пунктах 19 і 21 своєї постанови «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року №5, вбачається, що застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Майно може бути повернуте за позовом власника про його витребування на підставі статті 387 ЦК України, якщо позивач надасть докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених в цій статті, а саме підтвердження права власності позивача на витребовуване майно, факт вибуття майна з його володіння поза його волею, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

За змістом вказаної статті право на витребування майна належить лише власнику та лише у особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, і може мати місце лише за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза його волею.

Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України.

Як зазначалося вище, позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є спадкоємцями, що прийняли спадщину, після брата ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак не оформили своїх спадкових прав та не отримали свідоцтва про право на спадщину на вищевказане спадкове майно.

Таким чином, Судом встановлено, що спадкоємцями першої черги за законом, які прийняли спадщину є позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які успадкували по 1/2 квартири АДРЕСА_1 , однак не оформили своїх спадкових прав.

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12.

Із наведених підстав суд не бере до уваги заперечення представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Притули О.Б. про те, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної квартири, а тому остання не може бути у нього витребувана.

Главою 29 ЦК України передбачені цивільно-правові способи захисту права власності. Зокрема, норми ст.ст. 387, 388 ЦК України надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача. Статтями 387, 392 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у цивільній справі №334/3161/17 викладена правова позиція, відповідно до якої, за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження №12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що спадкове майно - квартира за адресою: АДРЕСА_4 , 1/2 частка якої була успадкована позивачем ОСОБА_1 , вибула із власності поза волею спадкоємця ОСОБА_1 , якому вказане спадкове майно належить із часу відкриття спадщини (п.5 ст.1268 ЦК України), також беручи до уваги те, що ОСОБА_3 відчужила спірну квартиру на підставі підроблених документів, що було встановлено вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.09.2022, а тому позовні вимоги про витребування цього майна із чужого незаконного володіння, зокрема із володіння ОСОБА_2 є такими, що ґрунтуються на вимогах закону і відповідають обставинам справи.

Виходячи із правил ч.1 ст.6 Конвенції і практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні, невід`ємною частиною права на справедливий судовий розгляд є доступ до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п.6 ст.3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

У постановах Верховного Суду від 30.07.2020 року у справі №752/13695/18, від 09.09.2020 року у справі №355/1177/17, вказано: "…Аналіз статті 387 ЦК свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом…».

Тобто, майно є таким, що вибуло з володіння власника не лише, коли має місце фізичне вибуття майна з володіння власника та його використання іншими особами, а й коли майно залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Суд вважає, що наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності відповідача на спірне нерухоме майно, в той час, як 1/2 частка вказаного об`єкту нерухомого майна належить позивачу із часу відкриття спадщини, свідчить про юридичне вибуття вказаного об`єкту з володіння позивача.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до Закону (стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16.01.2020).

У згаданому контексті суд вважає за можливе застосувати правову позицію, викладену КГС ВС у постанові від 23.06.2020 у справі №922/2589/19.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України №1952 (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У постанові Касаційного господарського суду від 28.10.2020 у справі №910/10963/19 зазначено, що виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Зазначені обставини вказують на необхідність захисту права власності позивача шляхом частково задоволення позову, оскільки як встановлено Судом, позивачем заявлено вимогу про визнання за ним права власності на цілу спірну квартиру, яка є завищеною, оскільки до складу спадщини у даному випадку увійшло лише 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 . Натомість, інша 1/2 частки спірної квартири в порядку спадкування належить ОСОБА_3 , як іншому спадкоємцю за законом, після смерті ОСОБА_1 , оскільки рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18.12.2020, яке ухвалено в цивільній справі №607/27139/19 встановлено, що після смерті ОСОБА_1 залишилось два спадкоємці за законом: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які прийняли спадщину, однак не отримали свідоцтво про право на спадщину на спірну квартиру. Тому, в цій частині позов підлягає до часткового задоволення.

Враховуючи встановлений судом склад спадкоємців за законом, які прийняли спадщину, а також їх частки у спадщині, Суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та витребувати із володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , в якій ОСОБА_1 належить на праві власності 1/2 частки вказаної квартири, скасувавши при цьому державну реєстрацію речових прав ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , проведену 27.02.2020 приватним нотаріусом Жовніром Іваном Теодоровичем, номер запису про право власності: 35701187, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51363536 від 27.02.2020.

Щодо розподілу судових витрат Суд зазначає наступне.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Отож, беручи до уваги те, що позов задоволено частково, а саме за позивачем визнано право власності лише на 1/2 частку спірної квартири, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір в сумі - 3807,30, пропорційно до розміру задоволеної частини позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6-13, 76-77, 81, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст.ст.15, 16, 203, 215, 228, 236, 319, 321, 328, 392, 387, 388, 656, 1216, 1218, 1268 ЦК України, суд,

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Витребувати із володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , в якій ОСОБА_1 належить на праві власності 1/2 частки вказаної квартири.

Скасувати державну реєстрацію речових прав ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , проведену 27.02.2020 приватним нотаріусом Жовніром Іваном Теодоровичем, номер запису про право власності: 35701187, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51363536 від 27.02.2020.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 3807,30 гривень сплаченого позивачем судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресом: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , проживає за адресом: с. Бариш, Чортківського району Тернопільської області, ідентифікаційний код: НОМЕР_4 .

Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич