ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3734/19 Справа № 203/2196/17 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2019 року                                                                м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого – Каратаєвої Л.О.

суддів – Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,

за участю секретаря судового засідання – Лященко С,Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на квартиру, -

                                В С Т А Н О В И Л А:

       19 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом (який згодом був доповнений) до ОСОБА_2 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поділ майна подружжя. Позовні вимоги, в остаточній редакції, обґрунтовано тим, що сторони від 1998 року мешкали однією сім`єю у його квартирі АДРЕСА_1 . У жовтні 2000 року позивач продав вказану квартиру і вони переїхали до його матері. Від вересня 2002 року по 11.10.2016 року сторони перебували у шлюбі. Грошей від продажу належної позивачеві квартири не вистачало і він продав свій будинок у с. Любов Дніпропетровського району Дніпропетровської області. За ці кошти він купив квартиру на АДРЕСА_2 на АДРЕСА_2 , де подружжя проживало до 2007 року. Згодом сторони продали цю квартиру і придбали квартиру АДРЕСА_3 . Наприкінці 2015 року відповідачка пішла з квартири і дотепер у ній мешкає лише позивач. Крім того, сторони взяли участь у будівництві житлового будинку АДРЕСА_4 , у якому придбали квартиру АДРЕСА_5 . Будівництво дотепер не завершено. У придбання цієї квартири сторони вклали 49100,00 доларів США. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська право власності на цю квартиру визнано за відповідачкою. Крім того, за час шлюбу сторони придбали автомобіль марки «Nissan» (реєстраційний номер – НОМЕР_1 ), який відповідачка без дозволу позивача продала. Під час шлюбу сторони також відкрили депозитні рахунки у ПАТ АБ «Південний» та ПАТ «УКР/ІН/КОМ», на яких зберігалися кошти загальною сумою 300000,00 грн. Тепер відповідачка заперечує право позивача на вказане майно, що стало причиною його звернення до суду з позовом про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без шлюбу від 1998 року по 2002 рік, встановлення факту належності майна, набутого у цей період, на праві спільної сумісної власності, визнання за ним права власності на 1/2 частини квартир, припинення право власності відповідачки на ці частини, стягнення компенсації половини вартості автомобіля, а також депозитів (т. 1 а.с. 2 – 6, 211 – 213, 228 – 230).

       28 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на квартиру. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що квартиру АДРЕСА_6 було придбано за особисті кошти позивачки, одержані від продажу попередніх квартир. Викладені обставини стали причиною звернення позивачки до суду із зустрічним позовом про визнання за нею права особистої приватної власності на вказану квартиру (т. 1 а.с. 173 – 175).

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поділ майна подружжя задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 , припинивши право власності ОСОБА_2 на цю частину. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію судових витрат у сумі 6679,50 грн. У задоволенні решти первісних позовних вимог відмовлено. ОСОБА_2 у зустрічному позові до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на квартиру відмовлено (т. 2 а.с.45-47).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. В іншій частині залишити рішення суду без змін (т.2 а.с.51-56)

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 , звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині часткового задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 скасувати. Винести нове рішення в цій частині, яким в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задовольнити (т. 2 а.с.51-66).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 29.12.2001 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якушевою Г.С. (реєстровий номер – 2469), придбала квартиру АДРЕСА_7 – АДРЕСА_4 ) (т. 1 а.с. 189).

21 вересня 2002 року сторони зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів громадянського стану Жовтневого районного управління юстиції м. Дніпропетровська, актовий запис № 933 (т. 1 а.с. 102, 103).

01 березня 2003 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіною Л.Л. (реєстровий номер – 607), за 9924,56 грн. продала квартиру АДРЕСА_7 (т. 1 а.с. 208).

16 квітня 2003 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. (реєстровий номер – 2-1757), придбала квартиру АДРЕСА_8 ) (т. 1 а.с. 187).

16 вересня 2004 року між ОСОБА_2 та ТОВ Фірмою «Консоль ЛТД» був укладений договір про спільну діяльність з дольової участі у будівництві багатоквартирного житлового будинку у формі простого товариства №3222/347-12 (т. 1 а.с.91 – 95, 97 – 99).

30 вересня 2004 року ОСОБА_2 за договором про спільну діяльність з дольової участі у будівництві багатоквартирного житлового будинку у формі простого товариства від 16.09.2004 року №3222/347-12 сплатила 260608,07 грн. (49100,00 доларів США) (т. 1 а.с. 56).

04 квітня 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк» укладено кредитний договір №11137198000, за яким ОСОБА_2 отримала 73900,00 доларів США (т. 1 а.с. 181 – 184).

Того ж дня ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А.В. (реєстровий номер – 4082), придбала квартиру АДРЕСА_3 ) (т. 1 а.с. 51, 185, 186).

20 квітня 2007 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л.М. (реєстровий номер – 1973), продала квартиру АДРЕСА_8 (т. 1 а.с. 209).

15 листопада 2011 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу № 295/кп, укладеним з ТОВ «Сінгл Авто», придбала автомобіль марки «Nissan Tiida» (реєстраційний номер – НОМЕР_1 ) (т. 1 а.с. 74 – 78).

01 грудня 2014 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі №200/19604/14-ц ухвалено рішення про визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_9 тепер АДРЕСА_4 ) (т. 1 а.с. 52, 104 – 110).

19 квітня 2016 року право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_9 було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 52).

09 червня 2016 року ОСОБА_2 видала ОСОБА_3 довіреність на право розпорядження автомобілем марки «Nissan Tiida» (реєстраційний номер – НОМЕР_1 ). Того ж дня автомобіль було знято з обліку і 10.06.2016 року зареєстровано за іншою особою (т. 1 а.с. 100, 101, 168, 205).

11 жовтня 2016 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у цивільній справі №201/12566/16-ц шлюб між сторонами розірвано (т. 1 а.с. 102, 103).

Задовольняючи частково первісні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що право спільної сумісної власності сторін поширюється на спірну квартиру АДРЕСА_3 , а тому вона підлягає поділу між сторонами з визнанням за ОСОБА_4 права особистої приватної власності на 1/2 її частину та припиненням права власності на цю частини за ОСОБА_2 . Відмовляючи в решті позовних вимог суд першої інстанції виходив із їх недоведеності.

Відмовляючи в задоволені зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив із їх безпідставності.

Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів не може.

За змістом ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до п.3ч.1ст.57 СК України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна і кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Як вбачається з матеріалів справи, що 04 квітня 2007 року між АКІБ “УкрСиббанк” та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №11137198000 на суму 73900,00 доларів США.

04 квітня 2007 року ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_3 за 373195 грн., що становить еквівалент 73900,00 доларів США, зазначене підтверджується договором купівлі-продажу (том 1 а.с.185-186).

Того ж дня, між АКІБ “УкрСиббанк” та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 11137198000/11137256000/3, відповідно до якого ОСОБА_2 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_3 .

Згідно п. 1.2 Договору, Іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань Іпотекодавця за кредитним договором №11137198000 від 04 квітня 2007 року та за кредитним договором №11137256000 від 04 квітня 2007 року, а саме не обмежуючись наступними зобов`язаннями, в тому числі: п. 1.2.1 зобов`язання по поверненню в повному обсязі отриманих, в порядку та на умовах відповідно до Кредитного договору, кредитних коштів у сумі 73900,00 доларів США, що на день укладання кредитного договору складало 373195,00 грн.; п. 1.2.7 зобов`язання по поверненню в повному обсязі отриманих в порядку та на умовах відповідно до Кредитного договору , кредитних коштів у сумі 1492,89 грн. 89 копійок (том 1 а.с.182).

ОСОБА_1 не виступав стороною кредитного договору, не надавав згоди, як подружжя, на укладання кредитного договору, не виступав поручителем за цим договором та не надавав згоди на передачу майна в іпотеку. Вказане свідчить про те, що кредитні кошти були отримання особисто ОСОБА_2 не в інтересах сім`ї та є її особистою власністю, за рахунок яких вона придбала спірну квартиру, яка також є її особистою власністю.

Отже, матеріалами справи підтверджено та не заперечувалося сторонами, що грошові кошти на придбання спірної квартири, ОСОБА_2 отримала в АКІБ “УкрСиббанк”, в забезпечення виконання зобов`язання передала спірну квартиру в іпотеку, ОСОБА_1 поручителем за зазначеним договором не виступав, договір купівлі-продажу спірної квартири здійснювався без його участі та згоди та ним не оспорювався.

Як вбачається, з довідки АТ “УкрСиббанк” №68-25-23/363 від 22 серпня 2017 року наданої ОСОБА_2 , простроченої заборгованості за Кредитним договором №11137198000 по основному боргу, процентам та іншим платежам немає. Боржником сплачено основну суму боргу 73900,00 доларів США та проценти в сумі 407,09 доларів США (том 1 а.с.181).

Як зазначає ОСОБА_2 , погашення по кредитному договору здійснила до 20 квітня 2007 року, за рахунок коштів, отриманих від продажу власної квартири.

Так, згідно договору купівлі-продажу від 20 квітня 2007 року, ОСОБА_2 продала квартиру АДРЕСА_8 . Згідно п. 4 Договору, продавець свідчить, що квартира нікому іншому не продана, не подарована, в спорі під забороною не перебуває, не заставлена, а також, продавець свідчить, що на момент підписання цього договору не існує будь-яких прав третіх осіб, у тому числі права власності або право користування квартирою малолітніми, неповнолітніми дітьми, а також відсутні будь-які обставини, які обмежують чи забороняють продавцю здійснити її вільний продаж. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Колодій Л.М. та зареєстровано в реєстрі за №1973 (том 1 а.с.209). Позивачем зазначений договір не оспорювався.

Кошти від продажу квартири були внесенні на рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Крім того, постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2019 року у справі №201/1630/18, встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 20 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Колодій Л.М., ОСОБА_2 було реалізовано квартиру за адресою: АДРЕСА_10 . Відповідно до довідки АТ «Укрсиббанк», ОСОБА_2 20 квітня 2007 року було внесено 68900, 00 доларів США в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11137198000.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже внесення 68900,00 доларів США ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором встановлено рішення суду та не підлягає доказуванню.

Доказів на підтвердження того, що повернення коштів по кредитному договору здійснював ОСОБА_1 , не надано ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду, натомість ОСОБА_2 підтвердила відповідними доказами право на спірну квартиру.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оспорювана квартира є особистою власністю ОСОБА_2 , оскільки придбана нею за особисті кошти, отримані від продажу квартири, яка була її особистою приватною власністю.

У зв`язку з чим, висновки суду першої інстанції про часткове задоволення первісних позовних вимог є помилковими та рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 .

З урахуванням наведених обставин, ОСОБА_2 належними доказами довела, що для придбання спірної квартири вона внесла власні кошти, тому колегія суддів дійшла висновку про визнання за нею права особистої приватної власності на спірну квартиру.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконної відмови у визнанні за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_9 , оскільки надана відповідачкою довідка Укрсоцбанку від 17.08.2017 №16.402-186/67-11527 з якої вбачається, що 30.09.20004 року за рахунок коштів ОСОБА_5 (матері відповідачки) було здійснено платіж на виконання умов договору №3222/374/-1 від 16.09.2004 року про пайову участь у будівництві багатоквартирного житлового будинку, викликає сумніви, колегія суддів не може прийняти до уваги.

Позивач не надав суду належних доказів придбання вказаного об`єкту нерухомості подружжям за спільні кошти.

Цю вимогу позивачем побудовано на двох доказах: договорі про спільну діяльність з дольової участі у будівництві багатоквартирного житлового будинку у формі простого товариства від 16.09.2004 року №3222/347-12 та рішенні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у цивільній справі від 01.12.2014 року №200/19604/14-ц.

При цьому обґрунтовуючи позов у цій частині, ОСОБА_1 зазначив, що мав самостійний заробіток від бджільництва, а також від власної підприємницької діяльності.

Між тим, такі доводи позивачем за первісним позовом, відповідно до положень ст. 12 ЦПК, доведено не було.

На противагу цьому, за клопотанням ОСОБА_2 судом до матеріалів справи була долучена копія довідки ПАТ «Укрсоцбанк» від 17.08.2017 року №16.402-186/67-11527 (оригінал було оглянуто), згідно з якою відповідний платіж за меморіальним ордером від 30.09.2004 року №118-3 на суму 260608,07 грн. був здійснений за рахунок коштів іншої особи (матері ОСОБА_2 – ОСОБА_6 ) (т. 1 а.с. 122, т. 2 а.с. 14).

Ця обставина додатково підтвердилась у судовому засідання в суді першої інстанції показаннями ОСОБА_6 , допитаної в якості свідка.

ОСОБА_1 натомість, зважаючи на принцип диспозитивності, не вжив заходів, передбачених процесуальним законом, на спростування вказаного доказу.

Крім того, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01.12.2014 року №200/19604/14, яким визнано за ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру АДРЕСА_9 оскаржується в апеляційному порядку, а тому вимога про визнання права власності за ОСОБА_1 є безпідставною.

Щодо відмови в задоволені позову в частині стягнення з ОСОБА_2 компенсації половини вартості автомобіля сторін, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем за первісним позовом на виконання ст.12 ЦПК не було доведено факт отримання ОСОБА_2 коштів від такого продажу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

ОСОБА_1 стверджує, що будь-яких коштів за спірний автомобіль не отримувала, натомість апелянт ОСОБА_1 , будь-яких доказів на підтвердження дійсної вартості спірного транспортного засобу не надав, ні до суду першої інстанції, ні до апеляційної.

Згідно п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя”. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК ( 2947-14 ). У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Позивачем не надано доказів, за скільки продано спірний автомобіль.

Згідно п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про  право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, - в даному випадку - на підставі експертної оцінки майна, позивач не провів експертну оцінку майна, не заявив такого клопотання під час розгляду справи, у зв`язку з чим неможливо встановити дійсну вартість автомобіля.

Щодо позовних вимог у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача за первісним позовом 1/2 частини депозитних коштів у сумі 150000,00 грн., розміщених на рахунках у ПАТ АБ «Південний» (номер рахунку – НОМЕР_2 ) і ПАТ «УКР/ІН/КОМ» (договір від 23.01.2015 року №90.00.344843), суд першої інстанції відмовив, оскільки доказів такого розміщення ОСОБА_1 надано не було.

Суд першої інстанції за клопотанням позивача за первісним позовом забезпечив докази, витребувавши від ПАТ АБ «Південний» і ПАТ «УКР/ІН/КОМ» відповідні відомості, проте згідно з повідомленнями банківських установ ОСОБА_2 не розміщувала у них вказані кошти (т. 1 а.с. 198, 224, 226).

Апелянт зазначене не спростував.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без шлюбу від 1998 року по 2002 рік та встановлення факту належності майна, набутого у цей період, на праві спільної сумісної власності, оскільки зазначене не підтверджене відповідними доказами, натомість ОСОБА_2 категорично заперечувався даний факт.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці та до особистого тлумачення норм чинного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 Скасування рішення суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та в частині відмови в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 , з прийняттям нового рішення, про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , в частині визнання за нею права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 .

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 18020 грн. (т.1 а.с.172, т. 2 а.с.63).

Керуючись ст. 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А :

       Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

       Апеляційну скаргу ОСОБА_2 — задовольнити.

       Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2018 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя скасувати та відмовити в задоволені цих позовних вимог.

       Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2018 року в частині відмови в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на квартиру скасувати.

       Визнати квартиру АДРЕСА_3 ) особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

       В решті рішення суду залишити без змін.

       Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_3 ; АДРЕСА_11 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП – НОМЕР_4 ; АДРЕСА_12 ) судовий збір у розмірі 18020 грн.

       Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

       Судді