Справа № 345/3372/18 Головуючий у 1 інстанції: Якимів Р.В.

Провадження № 11-кп/811/393/19 Доповідач: Каблак П. І.

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі

головуючого судді - Каблака П.І.,

суддів: Калиняк О.М., Ревера В.В.,

з участю секретаря судового засідання: Мазур-Іванько Ж.В.,

прокурора: Гриненка А.В.,

обвинуваченого: ОСОБА_1 ,

захисника обвинуваченого - адвоката: Онофришина В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження про обвинувачення

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Горожанка Монастириського району Тернопільської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , із середньою незакінченою освітою, неодруженого, не працюючого, згідно ст.89 КК України раніше несудимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.135, ч.2 ст.286 КК України, за апеляційною скаргою прокурора Прокуратури Івано-Франківської області Гриненка Андрія Володимировича на вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2019 р.,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.135, ч.2 ст.286 КК України, та призначено йому покарання:

-за ч.1 ст.135 КК України - 2 роки обмеження волі;

-за ч.2 ст.286 КК України із застосуванням ст.69 КК України -3 роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 2 роки.

Відповідно до ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 2 роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 постановлено рахувати з часу його фактичного затримання - з 21.15 год. 31 травня 2018 р.

Запобіжний захід ОСОБА_1 у виді тримання під вартою залишено без змін до вступу вироку в законну силу.

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст. 72 КК України зараховано у строк призначеного ОСОБА_1 покарання строк його тримання під вартою з 21.15 год. 31 травня 2018 р. до вступу вироку в законну силу з розрахунку один день перебування під вартою за два дні обмеження волі.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Вирішено питання з речовими доказами та судовими витратами у справі.

За вироком суду ОСОБА_1 завідомо залишив без допомоги особу, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, якщо той, хто залишив без допомоги зобов`язаний був і мав змогу надати їй допомогу, а також в разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, а також порушив правила дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_3 .

Злочин вчинено за наступних обставин.

31.05.2018 р. близько 13.35 год. обвинувачений ОСОБА_1 , перебуваючи в стані наркотичного сп`яніння, що значно знижує реакцію і унеможливлює здатність належним чином реагувати на зміну дорожньої обстановки, керуючи автомобілем марки «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по вул. Хіміків у місті Калуші Івано-Франківської області у напрямку перехрестя з вул. Фінська зі швидкістю 70км/год., яка значно перевищувала максимально допустиму для населеного пункту. В цей час правим краєм проїзної частини дороги відносно напрямку руху автомобіля у зустрічному напрямку рухався пішохід - потерпілий ОСОБА_3 , який зліва від себе вів велосипед, чим створював водію ОСОБА_1 небезпеку для руху. При наближенні до пішохода ОСОБА_1 проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечної швидкості руху та своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та вчинив наїзд на пішохода. Після вчинення ДТП ОСОБА_1 на автомобілі залишив місце події.

Такими своїми діями ОСОБА_1 допустив порушення Правил дорожнього руху, зокрема:

-п. 1.7, згідно якого водії зобов`язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як люди похилого віку;

-п. 2.3 «б», який визначає, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі;

-п. 2.9 «а», відповідно до якого водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин;

-п. 12.3, згідно вимог якого водій в разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, зобов`язаний негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди;

-п. 12.4, яким у населених пунктах дозволяється рух транспортних засобів із швидкістю не більше 50 км/код.

У результаті порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої потерпілий ОСОБА_3 помер від відкритої черепно-мозкової травми з уламковими переломами кісток склепіння та основи черепа, крововиливами під оболонки головного мозку та мозочка, в речовину головного мозку, в стовбурову частину головного мозку, розміченням речовини головного мозку та мозочку, забійними ранами, синцями та саднами голови і обличчя, крововиливами в м`які тканини голови, яка ускладнилася набряком та набуханням головного мозку.

Вирок суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання оскаржив прокурор, який у своїй апеляційній скарзі звертає увагу на те, що застосування судом до обвинуваченого ст.69 КК України є необґрунтованим і послужило підставою для немотивованого призначення ОСОБА_1 занадто м`якого покарання. На думку апелянта, суд першої інстанції формально послався на факт визнання обвинуваченим вини і його щирого каяття, відсутність відповідно до ст.89 КК України попередніх судимостей і претензій з боку потерпілої, як підстави для обрання обвинуваченому покарання більш м`якого, ніж передбачено законом, однак, у мотивувальній частині вироку не вказав, які саме обставини він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. В результаті, на переконання прокурора, суд не дав належної оцінки тому, що злочин, який згідно визначеної кримінальним законом класифікації відноситься до категорії тяжких, вчинено обвинуваченим в стані наркотичного сп`яніння, внаслідок його скоєння настала смерть потерпілого, а тому, становить підвищену суспільну небезпеку. Крім того, ОСОБА_1 не переконався, чи потребує потерпілий допомоги, не вжив можливих заходів для надання йому домедичної допомоги, не викликав бригаду екстреної медичної допомоги та не відвіз потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, а умисно залишив його у небезпечному для життя стані та з місця події втік. За таких обставин, на переконання обвинувача, призначення ОСОБА_1 занадто м`якої міри покарання суперечить вимогам ст.65 КК України та не дозволить досягти мети виправлення засудженого і запобігання вчинення ним нових злочинів. У зв`язку з цим прокурор просить оскаржуваний вирок в частині призначеного ОСОБА_1 покарання скасувати і постановити новий, яким призначити обвинуваченому покарання за ч.2 ст.286 КК України - у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, за ч.1 ст.135 КК України - у виді 2 років позбавлення волі, та на підставі ч.1 ст.70 КК України остаточне покарання ОСОБА_1 визначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим і призначити таке у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, а врешті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідача, виступ прокурора Гриненка А.В. на підтримання вимог апеляційної скарги, доводи обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Онофришина В.В. про обґрунтованість вироку місцевого суду і прохання обвинуваченого не посилювати призначене йому покарання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій відповідає фактичним обставинам справи і є обґрунтованим. Обвинувачений в судовому засіданні місцевого суду визнав себе винним.

Правильність кваліфікації його дій за ч.1 ст.135, ч.2 ст.286 КК України сумнівів не викликає та в апеляційній скарзі прокурора не оспорюється.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що вирок суду в частині призначення покарання ОСОБА_1 підлягає скасуванню внаслідок прийняття необґрунтованого рішення про застосування до обвинуваченого ст.69 КК України і, як наслідок, призначення йому занадто м`якого покарання, яке явно не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого.

Так, мотивуючи свій висновок про необхідність застосування до ОСОБА_1 ст.69 КК України, суд першої інстанції у вироку зазначив про врахування таких пом`якшуючих обставин як визнання обвинуваченим своєї вини, його щире каяття у вчиненому, повне відшкодування збитків, а також взяв до уваги відсутність наполягань потерпілої на суворому покаранні для обвинуваченого. З рахуванням наведеного місцевий суд дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_1 більш м`якого виду покарання, не зазначеного в санкції статті кримінального закону, яким передбачено відповідальність за скоєне.

Однак, з таким висновком колегія суддів погодитися не може і вважає його таким, що суперечить вимогам ст.ст.65, 69 КК України.

Так, відповідно до ч.1 ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Аналіз зазначеної норми вказує на те, що підставою для застосування ст.69 КК України є не просто наявність сукупності обставин, визнаних судом такими, що пом`якшують покарання обвинуваченого. Встановлені судом обставини також повинні відповідати критеріям, які здатні, з урахуванням характеру скоєного, знизити ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину.

У даному випадку обставин, які б задовольняли ці критерії, відсутні. Більше того, без належної оцінки суду залишено таку обтяжуючу обставину, як вчинення обвинуваченим злочинів в стані наркотичного сп`яніння, а також наслідки вчиненого діяння, які виразилися у смерті потерпілого від злочинів.

Також суд першої інстанції не врахував в достатній мірі те, що злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України, згідно положень ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких.

Тому, з урахуванням сукупності цих обставин, колегія суддів не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_1 ст.69 КК України і призначення йому за ч.2 ст.286 КК України обмеження волі, як більш м`якого покарання, ніж передбачено санкцією вказаної норми кримінального закону у виді позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Крім цього, згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

На переконання колегії суддів, у випадку ОСОБА_1 досягнення мети покарання можливе тільки за умови застосування до обвинуваченого покарання у виді позбавлення волі. Ізоляція його від суспільства задовольнятиме потребу у перевихованні обвинуваченого і превенції щодо запобігання можливому вчиненню ним злочинів у майбутньому.

З урахуванням встановлених пом`якшуючих обставин, даних про особу обвинуваченого та тяжкості вчиненого злочину, відшкодування потерпілій шкоди та позицію останньої щодо призначення несуворого покарання, апеляційна інстанція вважає за доцільне обрати ОСОБА_1 покарання за вчинені ним злочини у виді позбавлення волі в межах санкцій ч.1 ст.135, ч.2 ст.286 КК України, а саме: за ч.2 ст.286 КК України - 3 роки позбавлення волі, ч.1 ст.135 КК України - 2 роки позбавлення волі. При цьому, беручи до уваги характер вчинених обвинуваченим діянь, які виразились в грубому ігноруванні вимог Правил дорожнього руху України щодо заборони керування транспортними засобами в стані сп`яніння, додаткове покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення права керування транспортними засобами слід застосувати у максимальному розмірі, передбаченому законом.

У зв`язку з викладеним вирок в частині призначеного ОСОБА_1 покарання підлягає скасуванню. Усунення виявлених порушень в частині безпідставного застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 ст.69 КК України та призначення занадто м`якого покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого і особі обвинуваченого, можливе лише шляхом ухвалення нового вироку в апеляційному порядку.

А тому, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 413, 414, 420 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора Прокуратури Івано-Франківської області Гриненка Андрія Володимировича на вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2019 р. задоволити частково.

Вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2019 р. відносно ОСОБА_1 в частині призначення покарання скасувати і постановити новий.

Призначити ОСОБА_1 покарання:

- за ч.2 ст.286 КК України - 3 (три) роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки;

- за ч.1 ст.135 КК України - 2 (два) роки позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст.70 КК України остаточне покарання ОСОБА_1 за сукупністю вчинених ним злочинів визначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

В решті вирок місцевого суду залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.

Судді:

Каблак П.І. Калиняк О.М. Ревер В.В.