Справа № 755/18296/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді -Гончарука В.П.,

з участю секретарів - Краснової І.В., Бодня Є.О.,

за участі: представників позивача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

представник відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Худова Юлія Олександрівна про визнання договору довічного утримання недійсним, суд -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_5 , звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 03.02.2017 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Худовою Юлією Олександрівною 03.02.2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 82.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що вранці 18 березня 2017 року наряд поліції виявив у власній квартирі АДРЕСА_1 без ознак життя тіло ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є дятьком позивача. Під час роботи поліції до квартири зайшли троє невідомих позивачу чоловіків та повідомили, що вони представляють інтереси нового власника цієї квартири невідомого позивачу ОСОБА_6 з Харкова і пред`явили договір довічного утримання від 03.02.2017 укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 Померлий а ні позивачу, а ні її батькові, а ні спільним знайомим про наміри укласти договір довічного утримання (догляду) ніколи не казав. Слідча група знайшла в квартирі оригінал заповіту від 28.12.2004 року, за яким померлий заповідав позивачу все своє майно. Як засвідчила слідча група, підписи в паспорті і на заповіті ОСОБА_7 різко відрізнялися від підпису на пред`явленому громадянами договорі довічного утримання. На даний час Дніпровським управлінням поліції ГУНП в м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12017100040004051 від 23.03.2017 за ч. 3 ст.190 КК України про шахрайське заволодіння квартирою, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . Позивачка визнана потерпілою. Крім позивача, рідної племінниці по лінії матері, у ОСОБА_7 жодних родичів не залишилось. Ніколи між позивачем та її дядьком не виникало ніяких проблем щодо його догляду та утримання. Коли він почав скаржитися на погіршання стану здоров`я, позивач з чоловіком допомогли йому пройти медичне обстеження. 26.01.2015 року медики діагностували у ОСОБА_7 рак предстательної залози з метастазами у кістках. 03 лютого 2015 року ОСОБА_7 була зроблена урологічна операція в Київський міський клінічній лікарні № 3. 05 02.15 року ОСОБА_7 було виписано з лікарні з призначенням лікування препаратом КОСАДЕКС. Після виконання ОСОБА_7 протягом трьох місяців під контролем позивача курсу лікування, йому стало значно краще, здані аналізи показали хороші результати. Лікарі відмінили прийом КОСАДЕКС і призначили подальше лікуванням препаратом ОМИКС по життєво. Протягом тривалого часу дядько позивача сумлінно виконував настанови лікарів. Все, що було необхідне для обстеження, операції та лікування ползивач закупала за особисті кошти.

В період з 16 по 30 жовтня 2015 року, коли позивач з чоловіком були у від`їзді, ОСОБА_7 звернувся до батька позивача з проханням терміново позичити йому гроші в сумі 13 тисяч гривень, які йому не вистачало на закупівлю «чудодійних ліків» від раку вартістю 45 тисяч гривень, запропонованих по телефону людьми, які представились лікарями з Америки. Батькові позивача він пояснив, що довідався про ці ліки з реклами по телевізору і що він увійшов в щасливе число пацієнтів, яким зроблена велика знижка. Батько позивача йому відмовив і порадив не зв`язуватись з шахраями. По приїзду з відпустки позивач теж провела з своїм дядьком бесіду про те, що треба виконувати рекомендації офіційних лікарів - пройти чергове обстеження і регулярно приймати рекомендовані ліки, що збільшить тривалість його життя. Десь в листопаді на дядька позивача по телефону вийшли представники «клініки Шарітте», які пропонували провести повне обстеження стану його здоров`я за «новою технологією обстеження пацієнта по телефонній лінії» і просили за це 700 дол. США, і образились, коли дізналися, що у нього закінчилися наявні кошти. У ОСОБА_7 було два рахунки в банках, один в банку «Аваль» з накопиченими за його життя коштами та пенсійна картка «Приватбанку». На його прохання в кінці листопада 2015 року позивач з дядьком відвідали відділення «Приватбанку» на вул. Малишка, 4-А. На його пенсійному рахунку було більше 60 тисяч гривень. Він зняв з рахунка 10 тисяч, а решту за моїм проханням поклав на депозит.

Наприкінці серпня 2016 року при черговій зустрічі позивача з її дядьком останній проговорився, що у нього з`явився новий «телефонний лікар професор геронтології з Ізраїля ОСОБА_8 » і якій він вже сплатив 25 тисяч гривень за «ліки» з рахунку у «Приватбанку». На початку грудня 2016 року ОСОБА_7 по черзі дзвонив позивачу і її чоловікові щоб вони його відвезли до «Приватбанку» з метою зняття грошей на закупівлю чергової партії «ліків у ОСОБА_9 ». Наприкінці січня 2017 року ОСОБА_7 подзвонив позивачу та вкрай збудженим голосом повідомив, що «чергове телефонне обстеження» виявило у нього діабет другого ступеня і йому терміново потрібно позичити на лікування 15 тисяч. З цієї розмови позивач зрозуміла, що у нього шахраї видурили останні гроші. Загалом, десь за рік ОСОБА_11 витратив на «чудодійні ліки від раку» більше 80 000 грн. Позивач вважає, що її родича тримали під постійним контролем і витягли з нього всі заощадження до останньої копійки, а коли гроші у ОСОБА_7 закінчилися під обіцянку негайно надати йому 49 000 гривень під закупівлю «ліків» ОСОБА_6 (його представники) підсунув йому вкрай невигідний для нього договір довічного утримання. Заява ОСОБА_7 , яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Худовою Ю. О. від 03.02.2017 (вх.№11/01-16), зареєстрована в реєстрі за №85 про скасування заповіту (копія додається) та договір довічного утримання від 03.02.2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Худовою Ю.О., зареєстрований в реєстрі за №82, всі ці документи зроблені одного дня. в одному місці - на квартирі ОСОБА_7 . Зі сторони відповідача в квартирі були присутні п`ять чоловік, а дядько позивача був один. Ніякого реального настання правових наслідків, що обумовлює поняття догляду та утримання для ОСОБА_7 не настало. Всупереч укладеного між сторонами договору довічного утримання ОСОБА_6 , як набувач квартири, не виконував зобов`язань щодо забезпечення дядька їжею, ліками, необхідною медичною допомогою та доглядом. Наявність тяжкої хвороби у ОСОБА_7 , її значне погіршення в результаті шахрайських дій третіх осіб, при яких дядько позивача перестав виконувати приписи офіційних лікарів на довготривалий прийом ліків і періодичне медичне обстеження, а був «підсажений на чудотворні ліки», на купівлю яких вже були витрачені всі заощадження, стали для дядька позивача тяжкими обставинами і для усунення яких необхідно було термінове укладання договору. Цей правочин є кабальним, має ваду волі, оскільки його формування було здійснене за таких обставин, за яких практично виключається нормальне формування волі, що змусило ОСОБА_7 вчинити правочин на невигідних для нього умовах. Під впливом сторонніх осіб він перестав приймати ліки, що призвело до значного погіршання його здоров`я.

ОСОБА_7 до укладання договору з ОСОБА_6 не був у тяжкому матеріальному становищі, у нього були особисті накопичення. Квартира мала значну цінність. Допомоги позивача, в тому числі по домашньому господарству, за його словами, було достатньо. Підстав для укладання договору довічного утримання у ОСОБА_7 не було. Відповідач позбавив позивача спадщини, чим наніс мені значної матеріальної і моральної шкоди. 31 березня 2017 року Шостою Київською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа №232/2017, щодо майна ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач, як рідна племінниця ОСОБА_7 , прийняла спадщину та вимушена була звернутися до суду за захистом своїх порушених прав і законних інтересів, оскільки її права та законні інтереси безпосередньо порушені спірним договором.

04 грудня 2017 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Худова Юлія Олександрівна про визнання договору довічного утримання недійсним.

04 грудня 2017 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва, накладено арешт на квартири за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі договору довічного утримання від 03.02.2017 року зареєстрованого в реєстрі за № 82.

07 листопада 2018 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва, в задоволенні клопотання позивача ОСОБА_5 про призначення судової будівельно - технічної експертизи - відмовлено.

28 березня 2019 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва визнано заяву представника позивача ОСОБА_3 про відвід судді Гончарука В.П. необґрунтованою та передано справу для вирішення відводу у відповідності до вимог ч.3 ст. 40 та ч.1 ст. 33 ЦПК України. Провадження по справі зупинено на час розгляду заяви про відвід судді Гончарука В.П.

17 квітня 2019 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва поновлено провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Худова Юлія Олександрівна про визнання договору довічного утримання недійсним.

29 травня 2019 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва, в задоволенні клопотання представника позивача про призначення посмертної судово- психіатричної експертизи - відмовлено.

Позивач та його представники у судовому засіданні позовні вимоги підтримували в повному обсязі, з підстав викладених у змісті позовної заяви та відповідях на відзив долучених до матеріалів справи в ході судового розгляду, просили ухвалити рішення, яким даний позов задовольнити. Крім того, пояснили, що на час укладення договору довічного утримання від 03.02.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Худовою Ю.О. були порушенні норми чинного законодавства, а саме Цивільного кодексу України, була наявна відсутність вільного волевиявлення учасника правочину ОСОБА_7 , порушено публічний порядок, тобто вчинення правочину з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, а також вчинення правочину під впливом тяжких обставин. Разом з тим, є наявність тяжкої хвороби у ОСОБА_7 , значне погіршення здоров`я в результаті шахрайських дій відповідача, при яких ОСОБА_7 перестав виконувати приписи офіційних лікарів на довготривалий прийом ліків і періодичне медичне обстеження, а був «підсажений на чудотворні ліки», на купівлю яких вже були витрачені всі заощадження, стали для дядька позивача тяжкими обставинами і для усунення яких необхідно було термінове укладання договору. Цей правочин є кабальним, має ваду волі, оскільки його формування було здійснене за таких обставин, за яких практично виключається нормальне формування волі, що змусило ОСОБА_7 вчинити правочин на невигідних для нього умовах. Під впливом сторонніх осіб він перестав приймати ліки, що призвело до значного погіршання його здоров`я.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав викладених у відзивах на позовну заяву. Додатково пояснив, що договір довічного утримання від 03.02.2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Худовою Ю.О. був укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_6 з урахуванням вільного волевиявлення ОСОБА_7 , що відповідає його внутрішній волі, з попереднім та обдуманим погодженням всіх умов договору. Крім того, стороною позивача не було надано суду жодних доказів наявності тяжких обставин, а також не доведено того, укладення спірного договору було спрямоване на усунення цих тяжких обставин.

Третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Худова Юлія Олександрівна в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. До суду засобами поштового зв`язку направила письмові пояснення на позовну заяву з викладення своєї позиції по суті спору, крім того просила розгляд справи провидити без її участі.,

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.

В судовому засіданні встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 24 грудня 1999 року Органом по оформленню права власності на об`єкти нерухомого майна і житла, згідно з розпорядженням № 51-995 від 24.12.1999 року та зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрацї права власності на об`єкти нерухомого майна» 31 січня 2000 року, записаний у реєстрову книгу № 203.

28.12.2004 року ОСОБА_7 на випадок своєї смерті склав заповіт, яким заповідав належну йому на той час на праві власності квартиру АДРЕСА_1 позивачу ОСОБА_5 ..

25 січня 2016 року ОСОБА_7 звернувся до ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» з письмовою заявою про можливість укладення договору довічного утримання на умовах матеріального забезпечення в зв`язку з тим, що потребує додаткової матеріальної підтримки та догляду в майбутньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Вбачається, що законом визначено право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору за умови дотримання вимог закону при укладенні договору.

Згідно із статтею 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

03.02.2017 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було укладено договір довічного утримання, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Худовою Юлією Олександрівною 03.02.2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 82.

Так, згідно п.1 Договору Відчужувач передав у власність Набувача квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , та взамін чого Набувач зобов 'язався забезпечувати Відчужувача утриманням довічно на умовах Договору.

Відповідно до п. 7 Договору Набувач зобов`язується довічно утримувати Відчужувача, тобто забезпечувати грошовими ресурсами, на які Відчужувач самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами тощо. Сторони домовились, що утримання оцінюється сторонами за спільною згодою у розмірі 900,00 гри. на місяць, які будуть щомісячно надаватися Відчужувану способом вказаним в п. 8 Договору.

Крім того, у пункті 10 Договору ОСОБА_7 засвідчив, що визначене сторонами щомісячне грошове утримання є достатнім для підтримання повноцінного та якісного життєвого рівня Відчужувача та не потребуватиме подальшого перегляду сторонами умов Договору.

Згідно п. 8 Договору сторонами було погоджено, що грошове утримання буде щомісячно виплачуватись, починаючи з моменту укладення Договору до 10 числа поточного місяця поштовим переказом за адресою: АДРЕСА_3 , або готівкою на руки під розписку, або на вказаний банківський рахунок. У випадку зміни способу отримання щомісячного грошового утримання чи банківських реквізитів, Відчужувач зобов`язаний вчасно (за п`ятнадцять днів до сплати наступного платежу) в письмовій формі повідомити про це Набувача за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно п. 11 Договору при надходженні грошового переказу на поштове відділення за місцем проживання Відчужувача коштів відповідно до п. 7. п. 8 Договору, зобов`язання Набувача за цим Договором за відповідний місяць вважаються виконаними в повному обсязі.

Крім щомісячного грошового утримання Договором (п.7, п.9, п.12) передбачено: одноразове грошове утримання, що було визначено сторонами за спільною згодою у розмірі 49 000,00грн.. які Відчужувач отримав повністю від Набувача перед підписанням Договору, що підтверджується розпискою від 03.02.2017р. (копія додається) та щомісячна оплата комунальних послуг, перелік та спосіб оплати яких визначено в п.7 Договору:

послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій:

плата за користування природним газом; теплопостачання;

водопостачання (в обсязі: гаряча вода до 4 куб.м, холодна вода до 4 куб.м): електроенергія в обсязі до ІООкВт-год;

абонентська плата за стаціонарний телефон (крім міжнародних, міжміських розмов та розмов з абонентами мобільного зв`язку) та радіоточку;

послуги соціального пакету кабельного телебачення та оплата домофону.

Також у п. 7 Договору визначено, що Набувач має право передавати гроші за вказані вище комунальні послуги безпосередньо Відчужувану для їх оплати останнім. У випадку отримання відповідних коштів Відчужувач несе відповідальність за сплату вказаних комунальних послуг у розмірі отриманих ним коштів.

Крім того, даним пунктом на Відчужувача було покладено обов`язок письмово повідомити Набувача про зміну тарифів на вищевказані послуги протягом 5 днів з дня отримання ним квитанцій з новими тарифами; довічне право Відчужувача на проживання у квартирі; обов`язок Набувача здійснити поховання Відчужувача після його смерті або компенсувати вартість ритуальних послуг особі, яка здійснила поховання, у разі неможливості здійснити поховання через поважні причини.

У відповідності до п.13 Договору істотними умовами вважаються вчасна проплата щомісячних платежів виключно в межах встановлених пунктом 7 Договору і довічне право на проживання Відчужувана у вказаній квартирі.

Таким чином, договір довічного утримання має певні особливості: 1) майно переходить у власність набувача, однак розпоряджатися таким майном набувач за життя відчужувача не зможе, оскільки при посвідченні договору довічного утримання накладається заборона відчуження майна в встановленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору; 2) зобов`язання з довічного утримання мають особистісний характер, оскільки встановлюються щодо конкретно визначеної фізичної особи; 3) цей договір носить тривалий характер та вимагає від набувача постійного і систематичного виконання обов`язків; 4) матеріальне забезпечення (утримання) та послуги з догляду надаються набувачем до моменту смерті відчужувана (довічно) або до моменту розірвання договору довічного утримання.

Частиною 1 статті 749 Цивільного кодексу України встановлено, що у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

За правилами статті 751 Цивільного кодексу України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.

Складовою частиною матеріального забезпечення за договором довічного утримання є догляд за відчужувачем майна.

В свою чергу, 03 лютого 2017 року ОСОБА_7 звернувся з заявою до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Худової Юлії Олександрівни про скасування заповіту складеного ним та посвідченого Шостою київської державною нотаріальною конторою 28.12.2004 року за реєстровим номером № 1-6953.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Дніпровським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 498.

Таким чином, відповідач ОСОБА_6 , після смерті ОСОБА_7 , набув право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Худовою Юлією Олександрівною 03.02.2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 82, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як роз`яснено в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 (далі-Постанова), судам необхідно враховувати, що згідно із ст.ст. 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Пунктом 8 Постанови визначено, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, на момент вчинення правочину.

За нормою ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» N 9 від 06.11.2009 роз`яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Сторона позивача обгрунтовуючи свої підстави звернення до суду з вказаним позовом посилалася на те, що спірний договір довічного утримання, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Худовою Юлією Олександрівною 03.02.2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 82 суперечить вимогам Цивільного кодексу України, а також іншим актам цивільного законодавства, під час його укладання була наявна відсутність вільного волевиявлення учасника правочину ОСОБА_7 , порушено публічний порядок, тобто вчинення спірного правочину з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, а також вчинення даного правочину під впливом тяжких обставин.

У зв`язку з чим, ряд наведених підстав, щодо визнання спірного договору довічного утримання недійсним позбавляє суд чітко встановити спосіб захисту сторони позивача під час звернення до суду з даним позовом,

Окрім наведеного, суд приходить до висновку, що доводи сторони позивача про те, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним договору довічного утримання (догляду) не заслуговують на увагу та спростовуються дослідженими письмовими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9, правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 травня 2019 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва, в задоволенні клопотання представника позивача про призначення посмертної судово- психіатричної експертизи - відмовлено, у зв`язку з порушенням порядку подання заяви про забезпечення доказів по справі, оскільки дане клопотання було подано на стадії дослідження доказів у справі.

Разом з тим, доводи сторони позивача про те, що спірний договір довічного утримання нагадує зміст договору ренти не заслуговують на увагу, оскільки при вирішенні справи судом застосовані саме ті норми які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 731 ЦК України, за договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає іншій стороні (платникові ренти) якесь майно у власність, а платник ренти взамін цього зобов`язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.

Відносини довічного утримання мають родові ознаки договору ренти і викликані видовими ознаками - особливості щодо обмеження кола майна, передаваного під виплату утримання (нерухоме і значної цінності рухоме), та спеціального призначення утримання (забезпечення відчужувачеві відповідного утримання шляхом визначення його обсягу з урахуванням задоволення різних потреб фізичних осіб, як матеріальних, так і нематеріальних).

У зв`язку з визнанням довічного утримання не ціною переданого майна, а своєрідним зустрічним наданням, зазначений договір слід розглядати самостійним договірним типом з передачі майна у власність безоплатно, на який поширюються загальні положення про дарування (а не про купівлю-продаж) щодо відносин сторін з передання майна набувачеві і загальні положення про ренту до інших відносин з цього договору, якщо це не суперечить суті договору довічного утримання.

Відмежування договору ренти від договору довічного утримання зумовлене визнанням їх самостійними видами договорів, кожен з яких регулюється окремою главою ЦК України (глави 56 і 57).

Зазначені договори мають відмінності в предметі, субєктному складі, правах і обовязках, строках, чинності та правових наслідках розірвання договорів, що істотно відрізняють їх один від одного.

Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Статтею 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

З паспорту до «договору довічного утримання» вбачається, що питання про укладання такого договору порушено ОСОБА_7 у лютому 2017 року, зазначено причини укладання договору, побажання відчужувача та узгоджено інші істотні умови майбутнього договору, а отже, довід позивача про відсутність волі її дядька на здійснення вказаного правочину спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Худова Юлія Олександрівна про визнання договору довічного утримання недійсним.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, понесенні позивачем витрати відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 4, 15, 16, 19, 202, 203, 207, 215, 225, 231, 626-628, 731, 744, 749, 751 ЦК України, Законом України «Про нотаріат», п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009, ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 177,209, 210, 223, 247, 265, 354 ЦПК Укрїни, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Худова Юлія Олександрівна про визнання договору довічного утримання недійсним - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову накладені ухвалою Дніпаровського районного суду м.Києва від 4 грудня 2017 року, якою було накладено арешт на квартири за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі договору довічного утримання від 03.02.2017 року зареєстрованого в реєстрі за № 82.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 11 липня 2019 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - ОСОБА_5 ІПН НОМЕР_1 місце проживання: АДРЕСА_5

Відповідачі: ОСОБА_6 ІПН НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ;

Треті особа : приватний нотаріус КМНО Худова Ю.О., адреса місцезнаходження: м.Київ, вул. Оболонська набережна, буд.1, корп.2.

Суддя: