ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/992/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.                  

при секретарі судового засідання Руденко О.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом   Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь", м.Краматорськ,     

до    Державного підприємства "Завод Електроважмаш", м.Харків,   

про  стягнення 4632068,45 грн.

за участю представників:

позивача - Собченка М.В. (довіреність № 17/23  від 05.04.2019);

відповідача - Ореховського О.А. (довіреність № 248-277/19  від 19.02.2019);

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Енергомашспецсталь", м. Краматорськ, 04.04.2019 звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Завод Електроважмаш", м. Харків, про стягнення 4065367,50 грн. вартості поставленої, але не оплаченої продукції, 228418,88 грн. пені, 39797,13 грн. - 1% річних та 298484,94 грн. інфляційних. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення умов п.п. 4.2., 4.3. Договору                   № 207-02/546-ВК від 21.06.2017 не здійснив своєчасно остаточний розрахунок за поставлену позивачем продукцію.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.04.2019 вищевказану позовну заяву було прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі № 922/992/19 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

14.05.2019 позивач подав до суду клопотання про зазначення в судовому рішенні, у разі задоволення позовних вимог, про нарахування 1% річних, що підлягають стягненню з відповідача, до моменту виконання останнім такого рішення, відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України.

21.05.2019 відповідачем було подано до суду клопотання про зменшення штрафних санкцій на 95%, а саме часткове задоволення позову в розмірі 28335,04 грн., що становить 5% від заявленої позивачем суми штрафних санкцій. Клопотання відповідача обґрунтовано тим, що ДП “Завод “Електроважмаш” є державним комерційним підприємством, основним джерелом фінансової спроможності якого є власні кошти, які знаходяться в розпорядженні за результатами фінансово-господарської діяльності. Підприємство відповідача, яке  має стратегічно важливе соціально-економічне значення для держави, на даний час перебуває у тяжкому економічному становищі. Розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення позивачем, є надмірно великим, у зв`язку з чим розмір шкоди, яка може бути завдана виробничій та господарській діяльності ДП “Завод “Електроважмаш” в разі задоволення позовних вимог у повному обсязі, буде непомірним.

03.06.2019 позивач надав до суду письмові заперечення на клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, в яких позивач, зокрема, зазначив, що відповідачем не надано обґрунтування зменшення розміру пені саме до 5%. Позивач також зазначив, що продукція була виготовлена і поставлена відповідачу на умовах відстрочення платежу; позивачем до відповідача застосована відповідальність у вигляді сплати пені лише за прострочення сплати остаточних 25% вартості поставленої продукції. Крім того, позивач надав документи фінансової звітності на підтвердження перебування підприємства у скрутному фінансовому становищі.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.06.2019, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче провадження у справі № 922/992/19 було закрито; справу призначено до розгляду по суті.

05.07.2019 до суду надійшли додаткові письмові пояснення відповідача щодо необхідності залишення клопотання позивача про нарахування 1% річних, що підлягають стягненню з відповідача, до моменту виконання останнім такого рішення. Також відповідачем було надано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до вимоги про стягнення 228418,88 грн. пені.

У судовому засіданні, яке відбулося 08.07.2019, представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача підтримав клопотання про зменшення штрафних санкцій до 5%, а також заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення пені; вирішення позовних вимог в частині стягнення 4065367,50 грн. вартості поставленої, але не оплаченої продукції відповідач залишив на розсуд суду.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

21.06.2017 між Публічним акціонерним товариством “Енергомашспецсталь” (позивач) та Державним підприємством “Завод Електроважмаш” (відповідач) було укладено Договір № 207-02/546-ВК, згідно п. 1.1 якого позивач, як постачальник, зобов`язався поставити продукцію у власність відповідача, як замовника, зазначені в Специфікації № 1 (додаток № 1), а відповідач зобов`язався прийняти від позивача продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому цим Договором. Продукція поставляється окремими партіями.

Відповідно до п.п. 2.2, 2.3 Договору, передача продукції здійснюється на складі замовника за адресою: м. Харків, пр. Московський, 299. Транспортування продукції здійснюється транспортом постачальника та за його рахунок, на умовах DAP згідно з Інкотермс-2010.

До вказаного Договору сторонами була підписана Специфікація № 1 на постачання продукції на загальну суму 47131369,20 грн., з урахуванням ПДВ.

Пунктом 4.1 Договору сторони встановили, що замовник здійснює попередню оплату у розмірі 50% протягом 10 календарних днів з моменту підписання цього Договору або з моменту направлення постачальником рахунку на оплату.

Так, для оплати грошових коштів, вказаних в у п.4.1 Договору, позивачем було виставлено відповідачеві Рахунок за № 11-33 від 21.06.2017 на загальну суму 23565684,60 грн., з рахуванням ПДВ.

На виконання умов п. 4.1 Договору відповідач у період з 22.06.2017 по 11.07.2017 перерахував на поточний рахунок позивача грошові кошти на загальну суму 23585684,60 грн., що становить 50% вартості продукції за Специфікацією № 1, після чого продукція була запущена позивачем у виробництво.

На виконання умов Договору позивач 01.02.2018 відвантажив на адресу відповідача наступну продукцію:

- за залізничною накладною № 48133409 на транспортері № 39410170 - втулку БИЛТ.712672.003 сталь 30Л ГОСТ 977-88 у кількості 1 од. вартістю 7292 040 грн.;

- за залізничною накладною № 48134779 на платформі № 44368025 - втулку БИЛТ.713644.001 сталь 25Л ТОСТ 977-88 у кількості 1 од. вартістю 10981470 грн.

Згідно з Порядком застосування електронного перевізного документа під час перевезення вантажів залізничним транспортом, затвердженим Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 01.11.2010 № 800, вищевказані накладні заповнювалися вантажовідправником, перевізником та вантажоотримувачем в електронному вигляді.

За умовами п. 4.5 Договору, при відвантаженні продукції постачальник надає замовнику наступні документи: накладну, рахунок-фактуру, товарно-транспортну накладну.

Відповідно до п. 4.5 Договору, позивачем разом із продукцією було направлено на адресу відповідача усі товаротранспортні документи, у тому числі Рахунки № 1-32 та № 1-33 від 01.02.2018.

Вищевказана продукція була отримана відповідачем 05.02.2018 та 07.02.2018,  відповідно, без будь-яких зауважень, про що свідчать відповідні відмітки у графі 52 залізничних накладних.

Пунктами 4.2, 4.3 Договору сторони встановили строки оплати поставленої відповідачеві продукції, а  саме:

- 25% вартості продукції - упродовж 10 календарних днів з моменту поставки на  підприємство замовника та підписання акту прийому-передачі;

- 25% вартості продукції - упродовж 60 календарних днів з моменту підписання акту прийому-передачі.

Отже, приймаючи до уваги умови поставки та оплати, передбачені Договором, поставлена продукція повинна була бути оплачена відповідачем у наступні строки:

1) продукція, відвантажена за залізничною накладною № 48133409 (Рахунок-фактура № 1-32 від 01.02.2018):

- 25% (п. 4.2 Договору), що становить 1823010 грн. - не пізніше 15.02.2018;

- 25% (п. 4.3 Договору), що становить 1823010 грн. - не пізніше 06.04.2018.

2) продукція, відвантажена за залізничною накладною № 48134779 (Рахунок-фактура № 1-33 від 01.02.2018):

- 25% (п. 4.2 Договору), що становить 2745367,50 грн. - не пізніше 19.02.2018;

- 25% (п. 4.3 Договору), що становить 2745367,50 грн. - не пізніше 09.04.2018.

Проте, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань по договору,  сплатив за поставлену на його адресу продукцію частково наступним чином:

1) за продукцію, відвантажену за залізничною накладною № 48133409 (Рахунок-фактура № 1-32 від 01.02.2018):

- 25% (п. 4.2 Договору), що становить 1823010 грн. - 23.02.2018, тобто з простроченням у 7 днів;

- 25% (п. 4.3 Договору), що становить 1823010 грн. - 13.04.2018 в сумі 503010 грн., тобто з простроченням в 6 днів. Вартість продукції в сумі 1320000 грн. відповідачем залишилась несплаченою. Прострочення оплати складає 340 днів.

2) за продукцію, відвантажену за залізничною накладною № 48134779 (Рахунок-фактура № 1-33 від 01.02.2018):

- 25% (п. 4.2 Договору), що становить 2745367,50 грн. - 06.03.2018, тобто з простроченням у 14 днів;

- 25% (п. 4.3 Договору), що становить 2745367,50 грн., відповідачем до цього часу де сплачені. Прострочення оплати складає 343 дні.

Загальна сума не оплаченої відповідачем продукції складає 1320000 + 2745367,50 = 4065367,50 грн.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином  відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання  або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 624 ЦК України встановлено: якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно  від відшкодування збитків.

Згідно п. 11.5 Договору, за порушення строку остаточного розрахунку більш ніж на 7 календарних днів, передбачених цим Договором, постачальник має право пред`явити замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, починаючи з 8-го календарного дня, але не більше 5% від несплаченої суми.

Так, за розрахунком позивача, сума пені в розмірі 5%, що підлягає стягненню з відповідача за прострочення оплати поставленої продукції, складає: 228418,88 грн., у тому числі:

- щодо продукції, відвантаженої за залізничною накладною № 48133409 (Рахунок-фактура № 1-32 від 01.02.2018), згідно п. 4.3 Договору - 91150,50 грн.

- щодо продукції, відвантаженої за залізничною накладною № 48134779 (Рахунок-фактура № 1-33 від 01.02.2018) , згідно п. 4.3 Договору - 137268,38 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 11.6 Договору сторони встановили, що за порушення строку оплати продукції, передбаченого цим Договором, постачальник має право вимагати оплати 1% річних та індексу інфляційних витрат.

Сума відсотків річних, що підлягає стягненню з відповідача за прострочення оплати поставленої продукції, за розрахунком позивача становить:

- щодо продукції, відвантаженої за залізничною накладною № 48133409 (Рахунок-фактура № 1-32 від 01.02.2018): згідно п. 4.2 Договору, за період з 16.02.2018 по 22.02.2018 - 349,62 грн.; згідно п. 4.3 Договору, за період з 07.04.2018 по 12.04.2018 - 299,67 грн.; згідно п. 4.3 Договору, за період з 13.04.2018 по 18.03.2019 - 12295,89 грн. (загалом - 12945,18 грн.);

- щодо продукції, відвантаженої за залізничною накладною № 48134779 (Рахунок-фактура № 1-33 від 01.02.2018): згідно п. 4.2 Договору, за період з 20.02.2018 по 05.03.2018 - 1053,02 грн.; згідно п. 4.3 Договору, за період з 10.04.2018 по 18.05.2019 - 25798,93 грн. (загалом - 26851,95 грн.).

Загальна сума процентів річних, що підлягає стягненню з відповідача за прострочення оплати поставленої продукції, складає: 39797,13 грн.

Сума інфляційних, що підлягає стягненню з відповідача за прострочення оплати поставленої продукції, за розрахунком позивача становить:

- щодо продукції, відвантаженої за залізничною накладною № 48133409 (Рахунок- фактура № 1-32 від 01.02.2018): згідно п. 4.3 Договору, за період травень 2018 р. - лютий 2019 р. - 89302,55 грн.;

- щодо продукції, відвантаженої за залізничною накладною № 48134779 (Рахунок-фактура № 1-33 від 01.02.2018): згідно п. 4.3 Договору, за період квітень 2018 р. - лютий 2019 р.) - 209182,39 грн.

Загальна сума інфляційних, що підлягає стягненню з відповідача за прострочення оплати поставленої продукції, складає: 298484,94 грн.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, суд визнав вимоги про стягнення з відповідача 228418,88 грн. пені, 39797,13 грн. - 1% річних та 298484,94 грн. інфляційних законними та обґрунтованими.

Разом з тим, відповідачем у справі заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення 228418,88 грн. пені.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За приписами п. 1 ч. 2 зазначеної статті, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно п. 11.5 Договору№ 207-02/546-ВК від 21.06.2017, за порушення строку остаточного розрахунку більш ніж на 7 календарних днів, передбачених цим Договором, постачальник має право пред`явити замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, починаючи з 8-го календарного дня, але не більше 5% від несплаченої суми.

Таким чином, враховуючи, що залізничними накладними визначено день отримання товару - 01.02.2018, то зі спливом цього строку, а саме з 01.02.2018, починається перебіг строку позовної давності на стягнення неустойки за порушення строку виконання зобов`язання.

Отже, з урахуванням спеціальної позовної давності на стягнення неустойки в 1 рік, строк позовної давності на стягнення пені за порушення строків оплати за отриманий товар згідно Договору № 207-02/546-ВК від 21.06.2017 закінчився 01.02.2019.

Положенням ч. З ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Положенням ч. 4 ст. 267 ЦК України закріплено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позовній вимозі.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовною заявою у квітні 2019 року, річний строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені є пропущеним, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення штрафних санкцій на 95%, а саме часткове задоволення позову в розмірі 28335,04 грн., що становить 5% від заявленої позивачем суми штрафних санкцій.

При цьому, під штрафними санкціями відповідач має на увазі пеню в розмірі 228418,88 грн., 1% річних у розмірі 39797,13 грн. та інфляційні втрати в розмірі 298484,94 грн., що загалом становить 566700,95 грн. Саме від цієї суми відповідач обраховує 5%, до яких просить суд зменшити штрафні санкції.

Частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України визначено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. Пунктом 3 статті 551 ЦК України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Разом з тим, відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (п. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (п. 3 ст. 549 ЦК України).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником.

Водночас у розумінні ст. 625 ЦК України, нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції та носить компенсаційний, а не штрафний характер. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, проценти річних та інфляційні втрати, що нараховуються на підставі ст.625 ЦК України, не є штрафними санкціями у розумінні ст. 230 ГК України, а тому до них неможливо застосувати приписи чинного законодавства щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), зокрема, ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що позовні вимоги в частині стягнення 228418,88 грн. пені не підлягають задоволенню через сплив позовної давності, а заявлені до стягнення суми інфляційних втрат та процентів річних не є за своєю правовою природою штрафними санкціями, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" в частині стягнення з відповідача 4065367,50 грн. основного боргу, 39797,13 грн. - 1% річних та 298484,94 грн. інфляційних втрат обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

В частині стягнення пені в сумі 228418,88 грн. суд відмовляє у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Позивачем у справі, на підставі ч. 10 ст. 238 ГПК України, було заявлено клопотання про зазначення у судовому рішенні про нарахування 1% річних, що підлягають стягненню з відповідача за прострочення оплати поставленої за Договором № 207-02/546-ВК від 21.06.2017 продукції, до моменту виконання останнім такого рішення.

Відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що ДП "Завод "Електроважмаш" є державним підприємством, яке належить до сфери управління Мінекономрозвитку України та відповідно до Постанови КМУ від 04.03.2015 № 83 "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави", віднесене до стратегічних підприємств країни.

У зв`язку з тяжкою економічною ситуацією, яка склалася у галузі важкого машинобудування та в державі в цілому, підприємством було запроваджено низку оперативних заходів, основною метою яких є збереження робочих місць, додержання соціальних гарантій працівників та своєчасного наповнення бюджету держави. На підприємстві впроваджено неповний робочий тиждень відповідно до наказів "Про встановлення неповного робочого тижня на підприємстві".

Згідно Статуту ДП "Завод "Електроважмаш" є державним комерційним підприємством та основним джерелом його фінансової спроможності на існування є власні кошти, які знаходяться в розпорядженні за результатами фінансово- господарської діяльності.

Як зазначає відповідач, на даний час усі наявні кошти ДП "Завод "Електроважмаш" направляє на своєчасне і сумлінне виконання контрактів із довготривалим циклом виробництва, зокрема контрактів в енергетичній галузі України, а також на забезпечення поточної господарської діяльності і дотримання соціальних гарантій співробітників підприємства.

Крім того, ДП "Завод "Електроважмаш" є виробником комплектного електрообладнання для залізничного та міського електротранспорту, а саме електродвигунів та тепловозних генераторів, питома вага яких склала понад 70% в загальній структурі запланованого виробництва на 2019 рік, існуюча на сьогодні непроста політична і економічна ситуація в державі негативно впливає на дану галузь виробничої діяльності підприємства.

На сьогоднішній момент, підприємство з об`єктивних причин не може в короткі строки здійснити швидке переорієнтування існуючого запланованого обсягу тягового виробництва для нових замовників і оперативно поповнити об`єм обігових коштів.

08.06.2018, відповідно до Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" від 18.01.2018, Фондом державного майна України було видано Наказ № 777 "Про прийняття рішення про приватизацію Державного Підприємства "Завод "Електроважмаш". Тобто з 08.06.2018 до закінчення процедури приватизації, починають діяти деякі обмеження щодо примусового виконання судових рішень в рамках здійснення господарської діяльності, а саме ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження".

У зв`язку з процедурою приватизації на тривалий час унеможливлюється примусове виконання рішення суду.

З огляду на встановлені судом обставини, з метою збереження унікального виробничого комплексу підприємства відповідача та його стратегічно важливого соціально-економічного значення для держави, а також враховуючи, що позасудовий порядок нарахування штрафних санкцій та їх безспірне стягнення буде порушувати принцип справедливого судового розгляду та не забезпечить ефективного захисту прав відповідача, суд визнав за необхідне відмовити у задоволенні клопотання позивача.

Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 256, 257, 258, 261, 267, 525, 526, 530, 551, 610, 611, 612, 624, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 29, 42, 73, 74, 86, 91, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -   

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Завод Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, буд. 299; код ЄДРПОУ: 00213121) на користь Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" (84306, Донецька область, м.Краматорськ, ПАТ "Енергомашспецсталь"; код ЄДРПОУ: 00210602) - вартість поставленої, але не оплаченої продукції в розмірі 4065367,50 грн.; 1% річних у розмірі 39797,13 грн.; інфляційні втрати в розмірі 298484,94 грн.; витрати зі сплати судового збору в розмірі 66054,75 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені в розмірі 228418,88 грн. у позові відмовити.

У задоволенні клопотання позивача про зазначення в судовому рішенні про нарахування 1% річних, що підлягають стягненню з відповідача за прострочення оплати поставленої за Договором № 207-02/546-ВК від 21.06.2017 продукції, до моменту виконання останнім такого рішення - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду безпосередньо або через Господарський суд Харківської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено "17" липня 2019 р.   

Суддя Н.М. Кухар