ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2010 р. м. Чернівці Справа № 2а-935/10/2470
10:14
Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Левицького В.К.,
при секретарі судового засідання Маркуц Х.М..
за участю представників сторін:
позивача - не з’явився;
відповідача - не з’явився ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні подання Державної податкової інспекції у м. Чернівці до Приватного підприємця ОСОБА_1 про продовження строку умовного адміністративного арешту активів, зобов’язання допустити до перевірки та надання дозволу на отримання необхідних документів для проведення перевірки,-
ВСТАНОВИВ:
Державна податкова інспекція у м. Чернівці (далі - позивач) звернулася до суду з поданням про продовження строку умовного адміністративного арешту активів Приватного підприємця ОСОБА_1. (далі - відповідач), зобов’язання допустити до перевірки працівників податкового органу, надання дозволу на отримання працівниками податкового органу від приватного підприємця ОСОБА_1. документів необхідних для проведення перевірок.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що на обліку в ДПІ м. Чернівці перебуває приватний підприємець ОСОБА_1. (інд. код. НОМЕР_1) АДРЕСА_1. Відповідно до постанови слідчого СУ УМВС України в Чернівецькій області від 26.01.2010 р. та направлення ДПІ у м. Чернівці № 020140 від 30.01.2010 р. про проведення позапланової виїзної перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) приватним підприємцем ОСОБА_1 працівниками відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб ДПІ у м. Чернівці 30.01.2010 р. була відвідана за місцем проживання ОСОБА_1., з метою проведення перевірки. Однак, перевірка не проведена у зв’язку із не допуском останніх до неї, про що був складений відповідний акт.
Зазначав, що вказана обставина (недопуск до перевірки) стала підставою для прийняття рішення про застосування умовного адміністративного арешту активів приватного підприємця ОСОБА_1. Вважає, що відповідачем можуть бути знищені первинні фінансово-господарські та бухгалтерські документи, а тому просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.
Подання про продовження терміну застосування умовного адміністративного арешту активів Приватного підприємця ОСОБА_1. від 11.02.2010 р. було одержано судом о 12 год. 45 хв. 12.02.2010 р. Ухвалою суду від 12.02.2010 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 15.02.2010 р. об 09 год.00 хв., оскільки наступні два дня припадали на вихідні дні.
В судове засідання сторони по справі не з’явилися, явку представників в судове засідання не забезпечили, заяв про розгляд справи за їх відсутності до суду не направляли. Про дату, час та місце проведення судового засідання сторони повідомлено належним чином, про що свідчать відмітка представника відповідача на супровідному листі суду про отримання ухвали з додатками до неї та телефонограма від 12.02.2010 р. отримана працівником ДПІ у м. Чернівці об 15 год. 53 хв. (а.с. 8-9).
Оскільки абзацом 2 п. п. 9.3.3. ст. 9 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено скорочений термін розгляду подання, а саме протягом 48 годин від моменту отримання зазначеного подання, суд вважає, що нез’явлення у судове засідання сторін та ненадання відповідачем заперечення проти позову, згідно ст. 128 КАС України, не перешкоджає вирішенню спору по суті за наявними в справі матеріалами.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 15.02.2010 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на строк не більше ніж п’ять днів, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини. Оскільки закінчення строку виготовлення та підписання повного тексту постанови припало на вихідний день, повний текст постанови виготовлено та підписано судом 22.02.2010 р., тобто в перший робочий день після нього.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Постановою слідчого СУ УМВС України в Чернівецькій області від 26.01.2010 р., в рамках розслідування кримінальної справи № Л-099038 порушеної прокуратурою 12.06.2009 р. за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 190 та 358 ч. 2 КК України за фактом вчинення на протязі 2007-2009 років невстановленими особами умисних дій щодо отримання шахрайським способом допомоги по вагітності і пологам від Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності України в Чернівецькій області, доручено працівникам ДПА в Чернівецькій області провести позапланову перевірку суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), мешканки АДРЕСА_1, з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).
На підставі вказаної постанови слідчого СУ УМВС України в Чернівецькій області, керуючись ст. 111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», начальником ДПІ у м. Чернівці 30.01.2010 р. підписано направлення № 020140 на проведення виїзної перевірки фізичної-особи підприємця ОСОБА_1., проведення якої доручено старшому ДПРІ Нікіта С.А. та старшому ДПІ Мельник Л.О. в період з 30.01.2010 р. по 04.02.2010 р.
30.01.2010 р. об 18 год. 00 хв. старшим оперативним уповноваженим ВПМ ДПІ у м. Чернівці Ющиком О.П. із залученням понятих ОСОБА_6 та ОСОБА_7, за участю головного державного податкового ревізора-інспектора Нікіта С.А. та в присутності приватного підприємця ОСОБА_1 було складено акт № 456 про відмову платника податків - приватного підприємця ОСОБА_1. від допуску посадових осіб ДПІ у м. Чернівці до перевірки.
Як вбачається із змісту акта приватний підприємець ОСОБА_1. ознайомившись із постановою слідчого про проведення позапланової перевірки від 26.01.2010 р., наказом начальника ДПІ у м. Чернівці від 29.01.2010 р. про проведення позапланової перевірки та направленням на проведення перевірки від 30.01.2010 р. № 020140, відмовилась допустити працівників ДПІ у м. Чернівці до проведення перевірки та надати будь-які пояснення з питань господарської діяльності. Будь-які, пояснення про причину не допуску посадових осіб ДПІ у м. Чернівці на проведення позапланової перевірки приватним підприємцем ОСОБА_1. не було надано.
09.02.2010 р. на підставі вищевказаного акту начальником ВПМ ДПІ у м. Чернівці полковником податкової міліції Коліщуком І.Т., з метою забезпечення проведення перевірки ПП ОСОБА_1. було винесено подання про застосування умовного адміністративного арешту активів платника податків ОСОБА_1.
Начальником ДПІ у м. Чернівці, на підставі підпункту «г» п. п. 9.1.2 ст. 9 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» об 17 год. 00 хв. винесено рішення № 6 про застосування умовного арешту активів платника податків ОСОБА_1., що перебувають (розміщені, зберігаються) у власності приватного підприємця. Зазначене рішення прийнято на підставі подання начальника відділу податкової міліції ДПІ у м. Чернівці Коліщука І.Т. від 09.02.2010 р., зареєстрованого в органі державної податкової служби об 17 год. 30 хв.
12.02.2010 р. об 12 год. 45 хв. до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшло подання ДПІ у м. Чернівці про продовження строку застосування умовного адміністративного арешту активів приватного підприємця ОСОБА_1. терміном на 1440 годин (60 діб), зобов’язання допустити до перевірки працівників податкового органу, надання дозволу на отримання працівниками податкового органу від приватного підприємця ОСОБА_1. документів необхідних для проведення перевірок.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази які містяться в матеріалах адміністративної справи в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення подання з огляду на таке.
Преамбулою Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III (далі – Закон № 2181-ІІІ) визначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Відповідно до п. 9.1. ст. 9 Закону № 2181-ІІІ адміністративний арешт активів платника податків є виключним способом забезпечення можливості погашення його податкового боргу.
Згідно п. п. 9.1.2. п. 9.1 ст. 9 Закону № 2181-ІІІ арешт активів може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин:
а) платник податків порушує правила відчуження активів, визначені пунктом 8.6 статті 8 цього Закону;
б) фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;
в) платника податків, який отримав податкове повідомлення або має податковий борг, визнано неплатоспроможним за зобов'язаннями, іншими ніж податкові, крім випадків, коли стосовно такого платника податків запроваджено мораторій на задоволення вимог кредиторів у зв'язку з порушенням щодо нього провадження у справі про банкрутство;
г) платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб податкового органу до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів або пов'язані з отриманням інших об'єктів оподаткування, електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку або з використанням карток платіжних систем, вагокасових комплексів, систем та засобів штрихового кодування;
д) відсутні свідоцтва про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальні дозволи (ліцензії) на її здійснення, торгові патенти, сертифікати відповідності електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем;
е) відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до закону, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, здійснює дії з переведення активів за межі України, їх приховування або передачі іншим особам.
Виходячи із системного аналізу вказаних норм ст. 9 Закону № 2118-ІІІ суд приходить до висновку про те, що адміністративний арешт є виключним способом забезпечення можливості погашення податкового боргу, який може бути застосований виключно за наявності хоча б однієї обставини наведеної у п. 9.1.2 ст. 9 цього Закону.
Позивач не довів та не надав доказів наявності у приватного підприємця ОСОБА_1. заборгованості із сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), або ж вжиття заходів щодо стягнення такої заборгованості у встановленому законом порядку, зокрема винесення повідомлень-рішень, звернення із позовними заявами до суду, тощо.
Враховуючи наведене, суд вважає, що застосування адміністративного арешту активів платника податків за відсутності податкового боргу виходить за межі завдань цього Закону.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч. 2 ст. 19 Конституції України.
Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до п.п. 9.3.3 п.9.3 ст. 9 Закону № 2118-ІІІ суд може застосувати адміністративний арешт лише за наявності достатніх підстав вважати, що звільнення активів з-під адміністративного арешту може загрожувати їх зникненням або знищенням.
Акцент законодавця на виключності адміністративного арешту слід розуміти як дозвіл на його застосування лише у випадках, коли інші заходи впливу на платника податків з метою погашення ним податкового боргу не будуть мати необхідної ефективності.
Позивач не довів належними доказами необхідності застосування (продовження) умовного адміністративного арешту активів відповідача терміном на 1440 годин (60 діб), а також достатність підстав вважати, що звільнення активів з-під арешту може загрожувати їх знищенню чи зникненню.
Крім того, суд вважає за необхідне відзначити, що відповідно до п.п. 9.3.3. п. 9.3. ст. 9 Закону № 2181-ІІІ арешт може бути накладено на активи строком до 96 годин від години підписання відповідного рішення керівником податкового органу (його заступником). Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку.
Судом встановлено, що в рішенні начальника ДПІ у м. Чернівці від 10.02.2010 р. № 6 про застосування адміністративного арешту активів платника податків відсутні дані про строк, на який застосовано адміністративний арешт.
Компетенцією суду є продовження строку адміністративного арешту, а не його встановлення чи поновлення, тобто судом може бути прийнято рішення за результатами розгляду подання керівника податкового органу до закінчення строку адміністративного арешту.
Згідно абзацу 2 п.п. 9.3.3. п. 9.3. ст. 9 Закону України № 2181- ІІІ суд повинен прийняти відповідне рішення протягом 48 годин від моменту отримання звернення податкового органу (без врахування годин, що припадають на неробочі дні).
Як встановлено судом, в рішенні ДПІ від 10.02.2010 р. № 6 про застосування адміністративного арешту активів платника податків, не вказано строку на який застосовується умовний адміністративний арешт активів платника податків ОСОБА_1., що перебувають у його власності.
Таким чином, відсутність в рішенні ДПІ у м. Чернівці строку застосування адміністративного арешту унеможливлює встановлення своєчасності звернення податкового органу в суд до закінчення строку адміністративного арешту. Крім того, як зазначалось вище, компетенцією суду в даному випадку є продовження строку арешту, однак відсутність в рішенні ДПІ від 10.02.2010 р. № 6 строку на який було накладено арешт на активи приватного підприємця ОСОБА_1., унеможливлює його продовження судом.
Поряд з цим, позивач не надав до суду та не довів належними доказами факт вручення відповідачеві рішення про застосування адміністративного арешту активів платника податків, як того вимагає припис п.п. 9.3.1 п. 9.3 ст. 9 Закону № 2181 – ІІІ.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що подання ДПІ у м. Чернівці про продовження строку умовного адміністративного арешту активів приватного підприємця ОСОБА_1. терміном на 1440 годин (60 діб) задоволенню не підлягає.
Стосовно заявлених позивачем вимог про зобов’язання допустити до перевірки працівників податкового органу, надання дозволу на отримання працівниками податкового органу від приватного підприємця ОСОБА_1. документів необхідних для проведення перевірок, суд вважає їх безпідставними з огляду на таке.
Права органів державної податкової служби, підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок, а також умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення планових та позапланових виїзних перевірок врегульовано ст.ст. 11, 111, 112 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».
Зокрема, згідно п.8 ч.1 ст. 11 цього Закону органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства, контролювати виконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби, а також припинення дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби.
Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Функцією судів, що визначена статтею 124 Конституції України, є здійснення правосуддя.
Адміністративні суди, згідно зі ст. ст. 3, 4 КАС України, здійснюють правосуддя в адміністративних справах - переданих на вирішення адміністративного суду публічно-правових спорах, у яких хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування чи їхня посадова чи службова особа. Враховуючи передбачену законами обов’язковість для виконання законних вимог суб’єкта владних повноважень, адміністративно-правовий спір, як правило, пов’язується з оспорюванням чи оскарженням рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень у сфері публічно-правових відносин з боку юридичних чи фізичних осіб.
Суб’єкт владних повноважень має право звернутися до суду лише у випадках, встановлених законом (п. 4 ч. 1 ст. 17, ст. 104 КАС України). Таке право завжди пов’язується практичною необхідністю в обмеженні прав, свобод чи законних інтересів фізичних або юридичних осіб за вимогою суб’єкта владних повноважень, коли суб’єкт владних повноважень без рішення суду не може реалізувати визначену законом компетенцію, або ж у справах про притягнення фізичних чи юридичних осіб до передбаченої законом відповідальності.
Статтею 1633 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність у вигляді попередження або накладення штрафу у розмірі від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у разі невиконання керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій, включаючи установи Нацбанку України, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, законних вимог посадових осіб органів ДПС, перелічених у пунктах 5–8 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».
Дотримуючись принципів законності, поділу влади, а також компетенції, визначеної Конституцією та законами України, суд не має права перебирати на себе повноваження інших органів державної влади, зокрема у питанні реалізації державним податковим органом встановленої Законом України «Про державну податкову службу в Україні» компетенції вимагати від суб’єктів господарюючої діяльності допустити до перевірки працівників податкового органу та витребування необхідних документів для проведення перевірки.
Поряд з цим, суд також зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 17, ст. 104 цього Кодексу компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.
Вказані положення кореспондуються із п. 5 ч. 4 ст. 50 вказаного Кодексу про те, що відповідачами в адміністративній справі можуть бути: громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні».
Проте, ні вказаним Законом, ні іншими законами України не встановлено право органів державної податкової служби на подання адміністративних позовів до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень про зобов'язання, зокрема про зобов’язання допустити до перевірки працівників податкового органу, надання дозволу на отримання працівниками податкового органу від приватних підприємців документів необхідних для проведення перевірок, а тому такі вимоги не підлягають задоволенню.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 19, 124 Конституції України, ст.ст. 9, 71, 86, 160 –163 та 167 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. В задоволенні подання відмовити повністю.
Порядок та строки набрання постановою законної сили та оскарження.
Постанова відповідно до ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складання її в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом 20 днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови виготовлено та підписано судом 22 лютого 2010 р.
Суддя /підпис/ В.К. Левицький
ПОСТАНОВА СТАНОМ НА «___»__________ 2010 р. ЗАКОННОЇ СИЛИ НЕ НАБРЛА.
З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО:
Суддя В.К. Левицький