У Х В А Л А      

                                     ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ                                                    

       3 березня 2010 року.                                                                   місто Рівне      

       Колегія суддів  судової палати  в цивільних справах  апеляційного суду Рівненської області  в складі:

головуючого  судді               - Ковальчук Н.М.,

суддів                                     - Буцяка З.І., Мельника Ю.М.,

при секретарі                         - Соловйовій С.В.,

за участю прокурора             - Квятковського Я.А.,

позивачів                               - ОСОБА_1, ОСОБА_2,                              

відповідача                            - ОСОБА_3,

представника відповідача    - ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні  цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_5  на  рішення  Рівненського  міського суду  від 26 листопада 2009 року  у справі за позовом заступника прокурора м.Рівне в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа орган опіки піклування Рівненського міськвиконкому  до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5  про визнання договорів купівлі-продажу недійсними,

                                          В С Т А Н О В И Л А:

        Рішенням  Рівненського  міського суду  від 26 листопада 2009 року  задоволено позов заступника прокурора м.Рівне в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2  до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5 Цим рішенням визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений  22 липня 2008 року між   ОСОБА_3 та  ОСОБА_7 та визнано недійсним договір купівлі-продажу цієї квартири, укладений  9 жовтня 2008 року між   ОСОБА_7 та  ОСОБА_5

       В поданій на рішення суду апеляційній скарзі  ОСОБА_5 вказує, що рішення  є незаконним через неправильне застосування норм  матеріального права.   Задовольняючи позовні вимоги, суд прийшов до висновку, що  оспорювані договори суперечать  вимогам ч.1, 6 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, оскільки в квартирі проживала неповнолітня дитина,  а тому  договір купівлі-продажу міг бути укладений тільки  зі згоди  органу опіки і піклування. При цьому, судом не враховано, що договори вчинені власниками квартири, а відповідно до вимог ч.1 ст.319 ЦК України права  володіння,  користування та розпорядженням майном належить тільки власнику.  Не враховано, що він є добросовісним набувачем і квартиру придбав для покращення  умов проживання своєї сім”ї.   _______________________________________________________________________________________________________________

Справа  22-214-2010 р.                                                                                                                    Головуючий в 1 інстанції: Олексюк Г.Є.                      

                                                                                                                                                            Доповідач :  Ковальчук Н.М.

       З цих підстав просить  рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

       Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивача та його представника,  колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

      Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що оспорювані   договори купівлі-продажу  квартири  суперечать  правам та інтересам  неповнолітньої дитини, яка  мала право на користування   квартирою, а тому  в силу вимог  ч.1 ст.215, п.6 ст.203 ЦК України договори є недійсними.

    З висновками суду першої інстанції погоджується  колегія суддів апеляційного суду.

       Судом встановлено, що  квартиру АДРЕСА_2  28 серпня 2002    року   придбав ОСОБА_3, і в цьому році,  з його дозволу,  в квартиру переїхали  проживати бувша дружина ОСОБА_1 та син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

       За рішенням  Рівненського міського суду від 3 грудня 2004 року, яке набрало чинності,  ОСОБА_1 та неповнолітній син  ОСОБА_8 втратили право на користування   квартирою АДРЕСА_3, де сім”я  до розлучення проживала разом.

        12 червня 2008 року ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина звернулась до суду  з вимогою про реєстрацію в квартирі АДРЕСА_3   її та  дитини. Ухвалою суду  від  18 вересня  2008 року позов залишено без розгляду, оскільки стало відомо, що  квартира  відповідачем продана.

           ОСОБА_3 22 липня 2008 року  відчужив квартиру для ОСОБА_7, а остання 9 жовтня 2008 року  продала  квартиру  ОСОБА_5

Згідно із пунктами 1 та 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За ч. 4 ст. 12 Закону "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки і піклування.

Частиною 3 ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства", який є чинним з 2001 року, встановлено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

З матеріалів справи безспірно вбачається, що неповнолітній  ОСОБА_3 ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, на день вчинення оспорюваних договорів, хоч і не був власником або співвласником спірної квартири, однак мав безумовне право на користування квартирою.

Тому ОСОБА_3 міг відчужити квартиру, а відповідачі відповідно набути це майно у  власність, лише за умови попередньої згоди органів опіки та піклування.

Оскільки сторонами, при укладенні оспорюваних  правочинів, зазначених вимог закону дотримано не було - укладені договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладені  22 липня 2008 року та  9 жовтня 2008 року відповідно між   ОСОБА_3 та  ОСОБА_7,  між   ОСОБА_7 та  ОСОБА_5  у відповідності  до ч. 1, 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України  підлягають визнанню недійсними.

         Суд першої інстанції  при вирішенні спору належним чином  встановив характер правовідносин, правильно застосував норми матеріального права, а тому  колегія суддів вважає, що  апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

       Керуючись ст.307,308,313,314,315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

                                          У Х В А Л И Л А:

        Апеляційну скаргу  ОСОБА_5    відхилити.

        Рішення   Рівненського  міського суду  від 26 листопада 2009 року   залишити без змін.

        Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту її проголошення.

         Сторони  мають право  оскаржити  в касаційному порядку рішення  суду першої інстанції та ухвалу  апеляційного суду протягом двох  місяців з дня  набрання  нею законної сили до Верховного Суду України.

Головуючий:                                                      Ковальчук Н.М.

Судді:                                                                  Буцяк З.І.

                                                                             Мельник Ю.М.