Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #80298906

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2019 року

м. Київ

справа № 759/6513/17

провадження № 22-ц/824/8714/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді- Кравець В.А.,

суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.

за участю помічника судді, який за дорученням головуючого судді здійснює повноваження секретаря судового засідання - Виноградової А.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна», Товариство з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна»

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «РРП Груп»

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 лютого 2019року у складі судді П`ятничук І.В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «РРП Груп»

про захист честі, гідності, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна», в якому просив визнати недостовірною і такою, що порушує особисті немайнові права, принижує честь і гідність інфор мацію та зобов`язати ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна» спростувати інформацію про ОСОБА_1 , поширену у телепередачах «Глядач як свідок» у випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» від ІНФОРМАЦІЯ_3 року та «Говорить Україна» у випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_6 року, зобов`язати ТОВ «Медіа Група Україна» припинити розповсюдження та використання відеозапису випуску телепередачі «Глядач як свідок» у випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» від ІНФОРМАЦІЯ_3 року та відеозапису випуску під назвою «Говорить Україна» у випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_6 року, шляхом вилучення та знищення відеозаписів з веб-сайтів та каналів на веб-сайті «Youtube», стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача 100 000,00 грн. моральної шкоди та судові витрати.

08 травня 2018 року позивачем подано заяву про залишення позовних вимог у частині відшкодування моральної (немайнової) шкоди без розгляду.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 08 травня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 у частині заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду.

Цього ж дня позивачем подано заяву про часткову зміну підстав позову та уточнення позовних вимог, відповідно до яких позивач просив визнати недостовірною і такою, що порушує особисті немайнові права, принижує честь і гідність позивача інформацію щодо нього, поширену у телепередачах «Глядач як свідок» у випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» від ІНФОРМАЦІЯ_3 року та «Говорить Україна» у випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_6 року, а саме, інформацію про те, що він, ОСОБА_1 , «альфонс», «збочинець», «має педофилічні схильності», «шахрай», «всеукраїнський шантажист та вимагач», «обібрав до нитки понад 200 жінок», «винахідливий і підступний альфонс», «небезпечний альфонс» та зобов`язати ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна» спростувати вказану інформацію шляхом повідомлення в ефірі телепередач «Глядач як свідок» і «Говорить Україна» резолютивної частини ухваленого у даній справі судового рішення, зобов`язати ТОВ «Медіа Група Україна» та ТОВ «Інтернет-Інвест» припинити розповсюдження та використання відеозапису випуску телепередачі «Глядач як свідок» у випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» від ІНФОРМАЦІЯ_3 року та відеозапису випуску під назвою «Говорить Україна» у випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_6 року, шляхом вилучення та знищення відеозаписів з веб-сайтів та каналів на веб-сайті «Youtube». Вирішити питання про стягнення судових витрат на користь позивача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року о 16 годині 20 хвилин в ефірі телерадіоорганізації «Телерадіокомпанія «Україна» здійснювалась трансляція телепередачі «Глядач як свідок», а саме, випуск під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», а також ІНФОРМАЦІЯ_6 року о 19 годині 45 хвилин в ефірі телерадіоорганізації «Телерадіокомпанія «Україна» здійснювалась трансляція телепередачі «Говорить Україна», а саме, випуск під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5».

Посилався на те, що зазначеними випусками телепрограм було розповсюджено недостовірну інформацію про позивача та його особисте життя, в результаті чого порушено його особисті немайнові права, принижено честь та гідність, оскільки під час трансляції передач без його згоди були використані фотографії, на яких зображений ОСОБА_1 , розголошено деталі його особистих стосунків з жінками, в результаті чого було порушено його особисті немайнові права, зокрема право на повагу до гідності та честі (ст. 297 ЦК України), право на особисте життя та його таємницю (ст. 301 ЦК України), охорону інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях (ст.308 ЦК України), право на недоторканість особистого і сімейного життя (ст.270 ЦК України), в результаті чого позивач вимушений був звернутись до суду з вище зазначеним позовом.

Окрім того, вказував, що, як стало відомо позивачу, ТОВ «ТРК Україна» не є автором випуску «ІНФОРМАЦІЯ_4» телепередачі «Глядач як свідок» та випуску «ІНФОРМАЦІЯ_5» телепередачі «Говорить Україна», оскільки товариству передано авторське майнове право на аудіовізуальні твори - випуски телевізійних передач під назвою «Глядач як свідок» та «Говорить Україна», внаслідок чого авторами випуску «ІНФОРМАЦІЯ_4» є режисер-постановник ОСОБА_2 та оператор-постановник ОСОБА_3 , автором випуску «ІНФОРМАЦІЯ_5» є оператор постановник ОСОБА_4 .

Також зазначав про те, що відео телепередачі «Глядач як свідок» від ІНФОРМАЦІЯ_3 року було незаконно поширено на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1, а відео телепередачі «Говорить Україна» від ІНФОРМАЦІЯ_6 року було поширено на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 у вільному доступі.

Посилався на те, що реєстрантом доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_7 є ТОВ «Інтернет-Інвест», який є і власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_7.

Підсумовуючи вказував, що належними відповідачами по даній справі є ТОВ «Інтернет-Інвест», ОСОБА_4 , ТОВ «Медіа Група Україна», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ТОВ «ТРК «Україна», ТОВ «Медіа Група Україна».

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з указаним рішенням, 10 травня 2019 року позивач подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким визнати недостовірною і такою, що порушує особисті немайнові права, принижує честь і гідність позивача інформацію щодо нього, поширену у телепередачах «Глядач як свідок» у випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» від ІНФОРМАЦІЯ_3 року та «Говорить Україна» у випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_6 року, а саме, інформацію про те, що він, ОСОБА_1 , «альфонс», «збочинець», «має педофилічні схильності», «шахрай», «всеукраїнський шантажист та вимагач», «обібрав до нитки понад 200 жінок», «винахідливий і підступний альфонс», «небезпечний альфонс» та зобов`язати ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна» спростувати вказану інформацію шляхом повідомлення в ефірі телепередач «Глядач як свідок» і «Говорить Україна» резолютивної частини ухваленого у даній справі судового рішення, зобов`язати ТОВ «Медіа Група Україна» припинити розповсюдження та використання відеозапису випуску телепередачі «Глядач як свідок» у випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» від ІНФОРМАЦІЯ_3 року та відеозапису випуску під назвою «Говорить Україна» у випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_6 року, шляхом вилучення та знищення відеозаписів з веб-сайтів та каналів на веб-сайті «Youtube». Вирішити питання про стягнення судових витрат на користь позивача.

Уважає, що оскаржуване рішення ухвалено судом з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на поданий позивачем доказ, а саме, копію постанови Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2018 року, якою встановлено факт виходу телепередач «Глядач як свідок» від ІНФОРМАЦІЯ_3 року випуск «ІНФОРМАЦІЯ_4» та «Говорить Україна» від ІНФОРМАЦІЯ_6 року випуск «ІНФОРМАЦІЯ_5», яка має преюдиційне значення при вирішенні даної справи.

Зазначає, що місцевий суд, задовольнивши клопотання про витребування доказів, не забезпечив його виконання, і, як наслідок, ухвалив рішення без дослідження одного з ключових доказів по справі, а саме, відомостей журналів обліку передач усіх телевізійних каналів, на яких ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна» транслювала телепередачі, якими було порушено честь та гідність позивача.

Уважає, що оспорювані позивачем вислови не є оціночними судженнями, оскільки в даному випадку можна довести, що ОСОБА_1 не є злочинцем, а тому поширена інформація є фактичними твердженнями і не може вважатися оціночними судженнями, як встановлено судом першої інстанції.

30 травня 2019 року представник ТОВ «ТРК «Україна» - Чемес В.М. подав до Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник позивача у судовому засіданніапеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з вищевказаних підстав, рішення суду першої інстанції - скасувати.

Представник відповідача ТОВ «ТРК «Україна» апеляційну скаргу просив залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник третьої особи проти апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення.

ТОВ «Медіа Група Україна» свого представника у судове засідання не направило, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялося відповідно до вимог чинного законодавства, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з відповіді ТОВ «Інтернет Інвест» від 26.02.2018 № 882 не вбачається, що ТОВ «ТРК «Україна» є власником сайтів ІНФОРМАЦІЯ_8, ІНФОРМАЦІЯ_9, а також з того, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна» здійснило трансляцію передач «Глядач як свідок» і «Говорить Україна», а тому покладення на відповідача відповідальності у вигляді спростування поширеної інформації, є безпідставним.

Проте, колегія не в повній мірі погоджується з такими висновками місцевого суду з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У позовній заяві ОСОБА_1 указував, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року о 16 годині 20 хвилин в ефірі телерадіоорганізації «Телерадіокомпанія «Україна» здійснювалася трансляція телепередачі «Глядач як свідок», а саме, випуск під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4». Відеозапис телепередачі «Глядач як свідок» від ІНФОРМАЦІЯ_3 року було поширено на сайті ІНФОРМАЦІЯ_8... у вільному доступі, а також на сайті YouTube за адресою ІНФОРМАЦІЯ_10

ІНФОРМАЦІЯ_6 року о 19 годині 45 хвилин в ефірі телерадіоорганізації «Телерадіокомпанія «Україна» здійснювалася трансляція телепередачі «Говорить Україна», а саме, випуск під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5». Зазначеним випуском телепрограми відеозапис телепередачі «Говорить Україна» «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_6 року було поширено на сайті ІНФОРМАЦІЯ_8 у вільному доступі, а також на сайті YouTube за адресою ІНФОРМАЦІЯ_10

На переконання позивача, у вищевказаних телепередачах поширено недостовірну інформацію, якою порушено його особисті немайнові права, принижено честь та гідність.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність (ст. 3, 28, 68).

Разом із цим, статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

За змістом цієї норми утрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених ч. 2 ст. 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.

Аналіз зазначеного національного законодавства та ст. 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежить від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Ураховуючи викладене та беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу з іншого боку.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За положеннями ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на звернення до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Відповідно до пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право».

Згідно із п.18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Тобто, саме на позивача покладено обов`язок доведення факту поширення відповідачем інформації, про яку йдеться в позовній заяві.

На підтвердження факту поширення ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна» спірної інформації, стороною позивача до матеріалів справи надано: компакт-диск із відеозаписом телепередачі «Глядач як свідок» від ІНФОРМАЦІЯ_3 року; компакт-диск із відеозаписом телепередачі «Говорить Україна» від ІНФОРМАЦІЯ_6 року; компакт-диск із відеозаписом «0017-01-2018», протокол огляду та фіксації змісту веб-сторінки ІНФОРМАЦІЯ_1 та розміщеного за посиланням відеозапису телепередачі «Глядач як свідок» від ІНФОРМАЦІЯ_3 року під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», протокол огляду та фіксації змісту веб-сторінки ІНФОРМАЦІЯ_2 та розміщеного за посиланням відеозапису телепередачі «Говорить Україна» випуск програми «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_6 року, а також скрін-шоти сторінок веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_11

З наданих дисків убачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року ТОВ «ТРК «Україна» у телепередачі «Глядач як свідок», яка вийшла в ефір на телевізійному каналі «ТРК «Україна» о 16 годині 20 хвилин, була здійснена трансляція випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4». ІНФОРМАЦІЯ_6 року у телепередачі «Говорить Україна», яка вийшла в ефір о 19 годині 45 хвилин, здійснювалася трансляція випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5».

Під час трансляції вказаних випусків телепередач як ведучими, так і учасниками передачі по відношенню до позивача ОСОБА_1 застосовувались наступні вислови: «альфонс», «збочинець», «має педофилічні схильності», «шахрай», «всеукраїнський шантажист та вимагач», «обібрав до нитки понад 200 жінок», «винахідливий і підступний альфонс», «небезпечний альфонс», а також використовувалось фото позивача із зазначенням його прізвища та ім`я.

Роблячи висновок про те, що зазначена інформація не була поширена відповідачем ТОВ «ТРК «Україна», місцевий суд виходив, зокрема, з того, що позивач відповідно до частини 4 статті 48 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» не подав скаргу відносно змісту телепередачі, водночас відповідач заперечував факт розміщення таких випусків телепередач, оскільки запис не зберігся.

Разом з тим, при розгляді даного спору підлягає встановленню факт саме поширення інформації, а не її наявність на носіях станом на час розгляду справи.

Проте, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що представники ТОВ «ТРК «Україна» під час розгляду справи не заперечували можливості виходу вищевказаних телепередач в ефір, а посилалися лише на те, що запис таких передач не зберігся.

Відповідач, заперечуючи автентичність аудіо та відеозапису телепередач «Глядач як свідок» від ІНФОРМАЦІЯ_3 року під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» і «Говорить Україна» випуск програми «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_6 року, зазначав, що оптичні носії, надані позивачем, є контрафактними примірниками творів та здійснені у позапроцесуальний порядок. Проте, жодних доказів на підтвердження того, що відеозаписи на дисках, наданих стороною позивача, є сфальшованими, запис сюжетів було здійснено, але не випущено в ефір, а диск надано лише позивачу, не надав.

Статтею 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» передбачено право громадянина або юридичної особи вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи та право на отримання копії запису фрагменту з відповідною оплатою.

Аналізуючи вказану норму закону, можна дійти висновку, що ця норма не містить обов`язку громадянина або юридичної особи вимагати спростування недостовірної інформації лише у передбачений нею спосіб та не містить заборони на інший спосіб захисту порушеного права, зокрема, у судовому порядку.

Згідно статей 57, 60, 61 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, звуко- та відеозапис є одним з доказів, який має оцінюватись судом у сукупності з іншими доказами.

Окрім того, як убачається з матеріалів справи та на це посилалася сторона позивача, обставини щодо трансляції телепередач «Глядач як свідок» від ІНФОРМАЦІЯ_3 року під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» та «Говорить Україна» випуск програми «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_6 року на телеканалі ТРК «Україна» були встановлені судом апеляційної інстанції у постанові від 14 червня 2018 року у справі №753/4350/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди.

Так, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, серед іншого, встановлено, що інформація, поширена відповідачем, зокрема, «…Это успешный мошенник (альфонс) ОСОБА_1 . С информацией о его «профессиональных заслугах» можно ознакомиться по ссылке. Ведь про него снимают уже целые шоу, масштабы деятельности поражают. А с виду и не скажешь (ІНФОРМАЦІЯ_1).» отримана останньою з двох телевізійних передач на телерадіоканалі «Україна», а саме: ток-шоу «Глядач як свідок» за темою «ІНФОРМАЦІЯ_4», що висвітлювалася в ефірі ІНФОРМАЦІЯ_3 року та на телепроекті «Говорить Україна» за темою «ІНФОРМАЦІЯ_5» ІНФОРМАЦІЯ_6 року. Під час ефіру позивача прямо називали «альфонсом і шахраєм» як ведучі, так і учасники програми, при цьому відтворювалися світлини позивача з дописами « Обережно , шахрай!».

Відповідно до частини четвертої та п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Таким чином, дослідивши докази, подані сторонами на підтвердження своїх доводів, зважаючи на преюдиційне значення обставин щодо факту поширення оспорюваної інформації ТОВ «ТРК «Україна», установлених судом апеляційної інстанції у постанові від 14 червня 2018 року та те, що такі обставини не спростовані відповідачем, колегія уважає, що висновки місцевого суду про те, що оспорювана інформація не була розповсюджена у засобах масової інформації ТОВ «ТРК «Україна» ґрунтуються на припущеннях та не відповідають установленими обставинам справи.

Отже, оскільки відповідач окрім припущень жодних доказів про те, що інформація, яка знаходиться на дисках, не була розповсюджена та є сфальшованою не надав, колегія суддів виходить з того, що така інформація була поширена ТОВ «ТРК «Україна» та стала доступною третім особам.

ТОВ «ТРК «Україна», обґрунтовуючи те, що товариство є неналежним відповідачем у даній справі та не має відповідати за вислови, використані в цих передачах, посилалося на те, що ТОВ «ТРК «Україна» не є автором телепередач «Глядач як свідок» та «Говорить Україна», оскільки згідно договорів на створення аудіовізуальних творів-телевізійних передач по замовленню №ТРК-030151/2015 від 09 жовтня 2015 року та ТРК-033928/2016 від 19 січня 2016 року, укладених між ТОВ «ТРК «Україна» та ТОВ «РРП Груп», виробником телепередач «Глядач як свідок» та «Говорить Україна» є ТОВ «РРП Груп», яке як продюсер цих телепередач у повному обсязі несе відповідальність за їхній зміст.

Разом з тим, згідно вищевказаних договорів, ТОВ «ТРК «Україна» передано майнові права інтелектуальної власності на вказані телепередачі від іншої юридичної особи ТОВ «РРП Груп», у зв`язку з чим ТОВ «ТРК «Україна» набуло статусу суб`єкта авторського права інтелектуальної власності на телепередачі «Глядач як свідок» та «Говорить Україна».

Так, пунктом 9 Постанови Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року встановлено, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

На правовідносини в галузі телебачення і радіомовлення незалежно від їхньої форми власності, мети створення, виду статутної діяльності, а також від способу розповсюдження телерадіопрограм та передач, розрахованих на масове приймання споживачами, розповсюджується дія Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» відповідальність за зміст програм та передач несе керівник телерадіоорганізації або автор (автори) програми та/чи передачі.

Таким чином, ураховуючи те, що майнові права інтелектуальної власності на телепередачі «Глядач як свідок» та «Говорить Україна» відповідно до вказаних договорів набуто ТОВ «ТРК «Україна», тобто товариство є власником цих творів та вказані телепередачі транслювалися ТОВ «ТРК «Україна», колегія уважає, що ТОВ «ТРК «Україна» є належним відповідачем у даній справі та має відповідати за зміст інформації, поширеної на телеканалі.

Згідно з п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейський суд з прав людини» є джерелом права в Україні, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

У справах даної категорії позивач має довести факт поширення інформації, яку він уважає недостовірною, а особа, яка поширила інформацію, має довести достовірність такої інформації.

На підтвердження істинності фактів, про які йдеться у вищезазначених телепередачах, та дійсності поширеної інформації відповідачем будь-яких доказів не надано та про них не зазначено ані у запереченнях на позовну заяву, ані у відзиві на апеляційну скаргу. Зазначено лише про оціночність суджень, висловлених у вказаних телепередачах.

Таким чином, зі змісту відеоматеріалів, наданих позивачем, убачається, що інформація відносно ОСОБА_1 , яка поширена на телеканалі ТОВ «ТРК «Україна» у передачах «Глядач як свідок» від ІНФОРМАЦІЯ_3 року під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» та «Говорить Україна» випуск програми «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_6 року, а саме, інформація про те, що ОСОБА_1 - « збочинець », «має педофилічні схильності», «шахрай», «всеукраїнський шантажист та вимагач» носить стверджувальний характер та використані в телепередачах вислови можна перевірити на відповідність їх реаліям з огляду на те, що такі вислови не містять жодних посилань чи обмовок щодо припущень, власного тлумачення або викладення інформації через власні погляди автора.

Отже, із поширеної в телепередачах інформації убачається, що відносно позивача ОСОБА_1 використовувались наступні вислови: «збочинець», «має педофилічні схильності», «шахрай», «всеукраїнський шантажист та вимагач», які несуть негативний зміст, сприймаються як злочинна діяльність, засуджуються суспільством, а тому поширення та застосування таких понять до позивача не може не спричиняти порушення особистого немайнового права на повагу до його честі та гідності.

Окрім того, такі вислови є фактичними твердженнями, а їх відповідність дійсності підлягає доведенню, оскільки при використанні даної інформації відносно ОСОБА_1 не вживалися мовно-стилістичні засоби про ймовірність або припущення висловленої інформації.

Щодо вирішення вимог позивача про визнання недостовірною та спростування інформації: «альфонс», «обібрав до нитки понад 200 жінок», «винахідливий та підступний альфонс», «небезпечний альфонс», колегія суддів виходить з наступного.

Вислів «альфонс» є фразеологізмом, який доволі часто вживається для визначення відповідного типу чоловіків, які живуть на повному чи частковому утриманні жінки в обмін на відносини інтимного характеру або будь-які інші особисті послуги, відповідно до Академічного тлумачного словника «альфонс» - це коханець, що перебуває на утриманні жінки, походить слово «альфонс» від імені героя-коханця п`єси французького письменника Дюма-сина «Господин Альфонс».

Використані в телепередачах мовні звороти: «обібрав до нитки понад 200 жінок», «винахідливий та підступний альфонс», «небезпечний альфонс», також як і «альфонс» за своєю суттю є гіперболізованою метафорою, оскільки були вжиті з метою явного і навмисного перебільшення для посилення виразності та підкреслення вказаної думки та свідчить про те, що розповсюджена інформація є оціночними судженнями, а спосіб висловлення цієї інформації не носить брутальної, принизливої чи непристойної форми, а тому, ця інформація не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості, не принижує гідності чи ділової репутації позивача, а отже не порушує немайнових прав останнього.

За викладених обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову в частині визнання поширеної інформації недостовірною та зобов`язання її спростувати.

Разом з тим, вимоги про припинення розповсюдження та використання відеозапису телепередачі «Глядач як свідок» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» від ІНФОРМАЦІЯ_3 року та відеозапису випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_6 року телепередачі «Говорить Україна» шляхом вилучення і знищення відеозаписів з веб-сайтів ІНФОРМАЦІЯ_12, https://ІНФОРМАЦІЯ_7 та каналів на веб-сайті «Youtube» не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено, що відповідачі є власниками даних веб-сайтів та мають до них доступ для видалення інформації чи подальшого її поширення. Позивач не надав доказів того, що він звертався до власників інтернет сайтів з питань видалення такої інформації та що у такому видаленні йому було відмовлено.

Окрім того, за вказаними посилання на сторінки веб-сайтів будь-які відеоролики відсутні.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та співставленні, надавши їм належну правову оцінку, уважає, що суд першої інстанції, не звернув уваги на вищезазначені обставини справи, не дослідив належним чином подані сторонами докази та дійшов передчасного висновку про недоведеність позивачем факту поширення ТОВ «ТРК «Україна» оспорюваних телепередач, у зв`язку з чим помилкового відмовив у задоволенні позову, що призвело до неправильного вирішення справи.

Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що висловлювання, які були використані відносно ОСОБА_1 у телепередачах відповідача, а саме, «збочинець», «має педофилічні схильності», «шахрай», «всеукраїнський шантажист та вимагач» є фактичними твердженнями негативного характеру, поширення яких спричинили порушення особистого немайнового права позивача на повагу до його честі та гідності, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог частково.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про задоволення позову частково.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 280 грн. та апеляційної скарги у розмірі 1 920 грн., а всього 3 200 грн.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року - скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «РРП Груп» про захист честі, гідності - задовольнити частково.

Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права, принижує честь і гідність ОСОБА_1 інформацію, поширену у телепередачах «Глядач як свідок» у випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» від ІНФОРМАЦІЯ_3 року та «Говорить Україна» у випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_6 року, а саме, інформацію про те, що ОСОБА_1 «збочинець», «має педофилічні схильності», «шахрай», «всеукраїнський шантажист та вимагач».

Зобов`язати ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна» спростувати недостовірну інформацію відносно ОСОБА_1 шляхом зачитування в ефірі телепередач «Глядач як свідок» і «Говорить Україна» абзацу 4 резолютивної частини судового рішення.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги всього у розмірі 3 200 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий В.А. Кравець

Судді О.Ф. Мазурик

Л.Д. Махлай



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація