Постанова

Іменем України

10 липня 2019 року

м. Київ

справа № 523/12321/15-ц

провадження № 61-3689св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальна установа «Міська поліклініка № 29»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2018 року у складі судді Бабакова В. П. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Дрішлюка А. І., Драгомерецького Т. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунальної установи «Міська поліклініка № 29» (далі - КУ «Міська поліклініка № 29»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання неналежною надану медичну допомогу та відшкодування моральної і матеріальної шкоди, завданої злочином.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина. Причиною її смерті був рак молочної залози T3N3M1. Позивач вважав, що лікарями КУ «Міська поліклініка № 29» неналежно надано медичну допомогу його дружині, не проводилося детальне обстеження, хоча дружина лікувалася з 2008 року, на предмет виявлення злоякісного процесу, що призвело до її смерті, а саме неправильно поставлено діагноз фіброзно-кістозна мастопатія замість раку молочної залози та не призначено відповідне лікування.

Ураховуючи наведене, позивач просив суд визнати неналежною медичну допомогу, надану лікарями відповідача, і стягнути з відповідача на його користь 28 265,00 грн матеріальної шкоди та 83 341,44 грн моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 передчасно звернувся до суду з позовом до відповідача, оскільки вина лікарів не встановлена обвинувальним вироком суду, а суд, розглядаючи справу в порядку цивільного судочинства, не має права встановлювати вину лікарів у скоєнні злочину. При цьому позивач не звертався з клопотанням про проведення судово-медичної експертизи, а суд не має змоги зробити висновки про неналежність надання медичної допомоги дружині позивача без відповідних висновків судово-медичної експертизи, оскільки спеціальних знань в галузі медицини суд немає.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2018 року змінено в частині мотивування. У іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що питання стосовно неналежного надання медичної допомоги та халатного відношення до виконання своїх обов`язків не підлягає розгляду у цивільному судочинстві, оскільки є складовими об`єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 140 Кримінального кодексу України, та є предметом розгляду у кримінальному судочинстві. При цьому питання щодо проведення розтину тіла померлої дружини позивача не входить до предмету доказування у вказаній цивільній справі, а тому не повинно було братися до уваги судом першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 01 березня 2019 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі № 523/12321/15-ц, витребувано справу із Суворовського районного суду м. Одесита надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до КУ «Міська поліклініка № 29», м. Одеси, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання наданої медичної допомоги неналежною та відшкодування моральної і матеріальної шкоди, завданою злочином, призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанції невірно зазначено предмет позову, оскільки позивач звертався з позовом на предмет неналежного надання медичної допомоги його дружині, а не через злочин з боку лікарів, що призвело до неповного встановлення фактичних обставин справи. Крім того, пред`явлено позов про відшкодування шкоди, який судами по суті не розглянуто. Докази оцінені судами без всебічного, повного та об`єктивного їх дослідження. Судами не враховано положення статей 2, 6, 14-1, 34, 78 Закону України «Про Основи законодавства України про охорону здоров`я», а також статей 2, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2019 року ОСОБА_2 та КУ «Міська поліклініка № 29» подали відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у яких просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

10 травня 2019 року ОСОБА_1 подав заперечення на відзив КУ «Міська поліклініка № 29», вказуючи на неправдивість відомостей відповідача, які є необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам, що склалися між сторонами, а також не підтверджені матеріалами справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 2008 року ОСОБА_5 , дружина позивача, отримувала медичну допомогу у лікарні КУ «Міська поліклініка № 29».

У 2012 році у неї були виявлені ознаки фіброзно-кістозної мастопатії та інші хвороби. Після цього вона щорічно проходила УЗД обстеження молочних залоз та онкопрофогляд.

22 ІНФОРМАЦІЯ_2 року дружина позивача померла.

ОСОБА_1 вважав, що причиною її смерті є рак молочної залози T3N3M1, а також той факт, що лікарями КУ «Міська поліклініка № 29» неналежно надано медичну допомогу його дружині, не проведено більш детальне обстеження на предмет виявлення злоякісного процесу, що призвело до її смерті, а саме неправильно поставлено діагноз фіброзно-кістозна мастопатія замість раку молочної залози та не призначено відповідне лікування.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частинами першою, другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» вказано, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було внаслідок джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

За змістом статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, у порушенні права власності, настанні інших негативних наслідків.

Таким чином, цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію виниособи, яка завдала шкоду (завдавача шкоди). Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між ними.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив лише з тих підстав, що позивач передчасно звернувся до суду з цим позовом до відповідача, оскільки вина лікарів щодо неналежного надання дружині позивача медичної допомоги, що призвело до її смерті, не встановлена вироком суду у межах кримінального провадження, а суд, розглядаючи справу в порядку цивільного судочинства, не має права встановлювати вину лікарів у скоєнні злочину. Тобто на підтвердження своїх вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди позивач не надав суду належних і допустимих доказів прийняття відповідними органами преюдиційних рішень, якими було б встановлено незаконність дій чи бездіяльності працівників вказаної установи.

З таким висновком погодився й суд апеляційної інстанції, зазначивши, що для розгляду цього позову слід дочекатися вироку суду.

Проте з таким висновком судів попередніх інстанцій погодитися не можна.

У постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, провадження № 12-199гс18, Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого і держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Отже, стверджуючи про необхідність попереднього судового рішення або рішення іншого компетентного органу, яким має бути встановлено протиправність відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного органу при здійсненні кримінального провадження, як підстави для відшкодування шкоди, суди не врахували, що спірні деліктні правовідносини виникли через дії, які не опосередковуються регулюванням КПК України, а регулюються нормами цивільного законодавства.

Відповідно до пунктів 1 і 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції, а суд першої інстанції належним чином не встановив фактичні обставини справи та не оцінив докази у справі, суд апеляційної інстанції не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, тому ухвалені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою частково, судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій необхідно скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Кривцова Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк