Справа: №22ц-2291/09 Категорія: 27
Головуючий у І-ій інстанції: Чопик В.В.
Доповідач: Дроботя В.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2009 року м. Ужгород
Колегія суддів палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:
Головуючого – Дроботі В.В.,
суддів – Ігнатюка Б.Ю., Мацунича М.В.,
при секретарі - Коновчук Т.В.,
з участю представників сторін
ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_4 на рішення Тячівського районного суду від 14 вересня 2009 року, -
в с т а н о в и л а:
Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» пред’явив до ОСОБА_4, ОСОБА_5 позов про звернення стягнення.
Позивач зазначав, що 23 квітня 2008 року він уклав з ОСОБА_5 кредитний договір, згідно з яким надав позичальникові кредит в сумі 34 280 доларів США, а останній зобов’язувався щомісячно погашати його та сплачувати відсотки за користування кредитом. Посилаючись на те, що станом на 30 квітня 2009 року відповідач має заборгованість перед банком на загальну суму 31 437, 82 доларів США, яка складається з основного боргу, заборгованості по відсотках, пені, а також штрафів, позивач просив в рахунок її погашення звернути стягнення на предмет іпотеки за відповідним договором з ОСОБА_4
Рішенням суду позов задоволено. Звернуто стягнення на жилий будинок АДРЕСА_1, який належить іпотекодавцю ОСОБА_4 з правом його продажу банком від імені власника. Відповідачі виселені з даного будинку зі зняттям з реєстрації у ВГІРФО Тячівського РВ УМВС.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_4 просить рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у позові. Вказує на те, що суд не застосував до даних правовідносин норми ЗУ «Про іпотеку» та Житлового кодексу України, які регламентують та захищають її права як іпотекодавця та власника будинку.
Колегія вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції правильно встановлені слідуючі обставини.
23 квітня 2008 року позивач уклав з ОСОБА_5 кредитний договір, надавши йому строком на 15 років кредит в сумі 34 280 доларів США для споживчих цілей.
Позичальник зобов’язувався погашати кредит щомісячно, сплачувати відсотки за його користування та проводити страхування майна, а також своє особисте страхування.
У забезпечення виконання цього договору 25 квітня 2008 року банк уклав з ОСОБА_4 іпотечний договір, згідно умов якого відповідачка передала в іпотеку належний їй житловий будинок АДРЕСА_1 вартістю 202 000 грн.
Станом на 30 квітня 2009 року за позичальником утворилась заборгованість по виданому кредиту на загальну суму 31 437, 82 доларів США.
Суд правильно застосував до вказаних правовідносин ст. ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст.33, 38 ЗУ «Про іпотеку», згідно з якими у разі невиконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
В той же час, щодо решти правовідносин суд не врахував вимоги закону, у зв’язку з чим скарга в цій частині підлягає до задоволення, а рішення - до зміни.
Відповідно до ч.1 ст.39 ЗУ «Про іпотеку» колегія доповнює рішення даними щодо початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Ціна житлового будинку, що підлягає реалізації банком шляхом його продажу, становить 202 000 грн., адже згідно ч.6 ст.38 ЗУ «Про іпотеку» з нею погодились представники сторін в судовому засіданні апеляційного суду.
Також заслуговує на увагу довід скарги про те, що реалізація предмету іпотеки не може здійснюватися банком від імені іпотекодавця. Дане судження суду суперечить положенням ч.5 ст.38 ЗУ «Про іпотеку», згідно з якою дії щодо продажу предмета іпотеки та укладення договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені. Враховуючи наведене, рішення в цій частині підлягає приведенню до вимог закону.
Неправильно судом вирішені вимоги позивача щодо виселення відповідачів з житлового будинку. Задовольнивши їх, суд послався на ст.ст. 39, 40 Закону та ст.109 ЖК України. При цьому суд не звернув увагу на те, що питання виселення з жилих будинків, які є предметами іпотеки, врегульоване ч.2 ст.109 ЖК. Згідно цієї норми для задоволення вимог про виселення необхідна наявність двох умов: жиле приміщення (будинок) повинно бути придбане за рахунок кредиту (позики) банку та його повернення забезпечується іпотечним договором.
Є доведеним, що позивач кредит ОСОБА_5 надав не для придбання житлового будинку, а для споживчих цілей (п.8.1. договору). Отже, умов для виселення відповідачки з будинку немає.
Інші доводи скарги не заслуговують на увагу, оскільки наслідком невиконання кредитного зобов’язання є звернення стягнення на предмет іпотеки, а ця обставина є доведеною.
Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для зміни рішення.
Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Тячівського районного суду від 14 вересня 2009 року змінити.
Дозволити ЗАТ КБ «ПриватБанк» від свого імені на підставі іпотечного договору від 25 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу (реєстровий №1872) здійснити усі необхідні дії щодо продажу житлового будинку АДРЕСА_1 початковою ціною 202 000 грн. та укладення договору купівлі-продажу.
У задоволенні вимог ЗАТ КБ «ПриватБанк» про виселення ОСОБА_4 з даного будинку та зняття з реєстраційного обліку - відмовити.
Рішення суду першої інстанції щодо звернення стягнення на зазначений вище будинок залишити без змін.
Рішення набирає законної сили після його проголошення, але може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подачі скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)
Згідно з оригіналом:
Суддя апеляційного суду
Закарпатської області В.В Дроботя