ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ К-55998/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Бим М.Є.
Гончар Л.Я.
Харченка В. В.
Чалого С. Я.
Черпіцької Л.Т.
розглянувши в порядку касаційного провадження в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова про стягнення недоплаченого підвищення до пенсії ,-
в с т а н о в и л а:
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2008 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова здійснити нарахування підвищення до пенсії позивачу у розмірі 1201,31 грн. щомісячної надбавки до пенсії за віком, як дитині війни недоплачену за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 жовтня 2008 року. В решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2009 року апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, уточнивши резолютивну частину щодо нарахування та виплати ОСОБА_6 невиплачене підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з урахуванням ст.. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року включно та з 22.05.2008 року по 31.10.2008 року включно, з врахуванням виплачених сум.
Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова звернулось з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус «дитина війни», що підтверджується пенсійним посвідченням.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.
Обґрунтовуючи рішення щодо вимог позивача, які стосуються 2007 року, то судами правильно враховано, що п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007рік», дію ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», було зупинено. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. за №6-рп/2007, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень окремих статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2007рік»(справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007рік», яким зупинено дію ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів, є обов’язковим до виконання на всій території України. Відповідно до ч.2ст.152 Конституції України закони та інші правові акти, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову за 2008 рік, суди попередніх інстанцій вірно виходив з того, що період нарахування виплат за цей рік має обчислюватись з 22.05.2008року - з дня ухвалення Конституційним Судом рішення щодо неконституційності п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Щодо доводів відповідача про те, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується «дітей війни»відповідно до ст. 6 Закону, то вони є безпідставними. Положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Колегія суддів не враховує посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії позивачу, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та ст. 6 Закону.
Крім того, Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України»і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»рішення щодо призначення, донарахування перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.
Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій повно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального права, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225-229 КАС України як підстави для зміни, скасування судових рішень, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
Таким чином, підстави для передачі справи на розгляд складу колегії суддів Вищого адміністративного суду України відсутні.
Керуючись статтею 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає крім, як в строки, з підстав та в порядку, передбаченому главою 3 розділу ІV КАС України.
Суддя С.Я. Чалий