ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.07.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/393/19

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А., секретар судового засідання Кучма І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні з справу

за позовом: Державної установи "Долинський виправний центр (118)", с.Тростянець, Долинський район, Івано-Франківська область, 77512

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Уніплит" вул. Заводська, буд.4, смт. Вигода, Долинський район, Івано-Франківська область, 77552

про стягнення заборгованості в сумі 66 978 грн. 10 к.

за участю:

Від позивача: Витвицька В.Д., (довіреність № 118/ТР-31 від 14.02.19)-юрисконсульт

Туркалевич І. З . ( тимчасове службове посвідчення серія УЛВ №40 від 22.11.18) начальник ДУ "Долинський виправний центр (118)"

Від відповідача: Марчук М.І., посвідчення адвоката №872 від 07.05.12)-адвокат

в с т а н о в и в

Державна установа "Долинський виправний центр (118) (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Уніплит" (далі - відповідач) про стягнення 66978,10грн. на підставі ст. ст. 525,526,625 ЦК України. Ухвалою від 23.04.2019 позовну заяву залишено без руху. 10.05.2019, за вх. № 7896/19 позивачем подано заяву про усунення недоліків. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 14.05.2019 суд постановив прийняти позовну заяву, відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. У судовому засіданні 11.06.2019 присутнім представникам сторін оголошено перерву до 02.07.2019.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором № Г-22 від 13.02.2017 на використання праці засуджених для виконання робіт і послуг на виробничих об`єктах ТзОВ "Уніплит" щодо здійснення розрахунків по договору.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує у повному обсязі. Крім того, позивач подав до початку судового засіданні 02.07.2019 клопотання ( вх. 11419/19 від 02.07.2019) про приєднання до матеріалів справи доказів. Окрім цього, у судовому засіданні позивач подав суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи (вх.11420/19 від 02.07.2019).

Щодо поданих клопотань про приєднання доказів до матеріалів справи (вх.11420/19 від 02.07.2019), ( вх.11419/19 від 02.07.2019) суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

З матеріалів справи убачається, що клопотання про приєднання доказів були подані 02.07.2019р. Позивач повинен був подати всі необхідні на його думку докази саме разом із позовною заявою. Однак позивач подав клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи 02.07.2019, тобто з порушенням строку, встановленого ч. 2 ст. 80 ГПК України.

Частиною 8 статті 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Відповідно ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Згідно з 4 ст. 80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Враховуючи вищенаведені положення процесуального законодавства, судом зазначено, що представник позивача не був позбавлений можливості у порядку ч. 4 ст. 80 ГПК України письмово та завчасно повідомити суд про неможливість подання у встановлений законом строк конкретних доказів, об`єктивних причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк, докази, які підтверджують, що відповідач здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаних доказів у відповідних клопотаннях.

Однак до суду таких повідомлень, заяв чи клопотань не надходило.

Разом з цим у поданих клопотаннях позивач не зазначає обґрунтувань того, які були перешкоди для отримання таких доказів раніше і які ним було вчинено дії спрямовані на отримання таких доказів вчасно, як це передбачено ч. 4 ст. 80 ГПК України.

Таким чином суд приходить до висновку, що оскільки позивач не повідомив суд про неможливість подання у встановлений законом строк з об`єктивних причин доказів, долучених до клопотань від 02.07.2019, а відтак і не довів поважності причин пропуску встановленого строку, правові підстави для задоволення поданих державною установою "Долинський виправний центр" клопотань про приєднання до матеріалів справи доказів відсутні.

До Господарського суду Івано-Франківської області 11.06.2019 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Уніплит" надійшов відзив на позовну заяву ( вх. 10090/19 від 11.06.2019.

Представник відповідача проти позову заперечує, зазначає, що відповідно до договору факт надання послуг підтверджується актом виконаних робіт, проте акт, який би підтверджував надання послуг за жовтень 2017року відсутній.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, оцінивши зібрані у справі докази, суд встановив наступне.

13.02.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Уніплит" та Державною установою "Долинський виправний центр (118) укладено договір № Г-22 від 13.02.2017, згідно з яким позивачем надано у розпорядження відповідача у кількості 20 осіб для проведення господарських та навантажувально-розвантажувальних робіт на об`єкті відповідача, що знаходиться за адресою вул. Данила Галицького , 34, смт. Вигода, Долинський район, Івано-Франківська область .

Відповідно до умов договору позивач зобов`язувався виконувати зазначені роботи до 31.12.2017р.

Згідно з п.3.1 договору відповідач оплачував роботи із розрахунку 260, 00 грн. в день за одного засудженого.

Остаточні розрахунки за виконанні роботи здійснюються після приймання виконаних робіт за відповідним актом виконаних робіт (п.3.2. договору).

Відповідно до п.3.6 Договору у випадку невиконання п.3.1 п.5.2 виконавець припиняє вивід засуджених до повного розрахунку.

Як вказує позивач, протягом лютого-жовтня 2017 року позивач виконував свої зобов`язання згідно договору щодо надання працівників з числа засуджених для виконання робіт на об`єкті відповідача. Сторони підписали акт звірки взаєморозрахунків за 9 місяців 2017р.

В жовтні 2017р. позивач продовжував виконувати свої договірні зобов`язання, що підтверджується рознарядками виходу на роботу через КПП-1.

Зокрема, за жовтень 2017р. позивач виконав господарські, навантажувально-розвантажувальні роботи в кількості 192 людино/днів на суму 49920,00 грн.

8 листопада 2017р. позивач надав відповідачу рахунок на вказану суму. Однак відповідач не підписав акт надання послуг №10 від 31.10.2017р та не виконав взяті на себе зобов`язання по оплаті наданих послуг.

Позивач враховуючи наявність основного боргу провів нарахування пені, 35 річних та інфляційних втрат.

При вирішенні даного спору судом застосовано наступне.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, серед іншого, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст.175 ГК України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору, вимог цього кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 ГК України, учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Цивільним кодексом України передбачено, що факт виконання робіт підтверджується актом, що також продубльовано і у Договорі.

Акт надання послуг №10 від 31.10.2018 не підписано відповідачем; акт звіряння розрахунків від 22.02.18р. не підписано відповідачем та рознарядка виходу на роботу через КПП-1 від 01.10.- 03.11.17р. не підписано відповідачем - ТзОВ "Уніплит". При цьому, в судових засіданнях представник ДУ «Долинський виправний центр (№118)» наголошувала, що у відповідності до умов договору вищезазначені акти та рахунки направлялися відповідачу, однак доказів направлення суду не подала, такі докази в матеріалах справи відсутні.

У відповідності до п. 3.2 договору остаточні розрахунки за виконані належним чином роботи здійснюються після прийняття виконаних робіт за відповідним актом виконаних робіт.

Акт виконаних робіт, згідно з умовами укладеного сторонами Договору, є документом, який відповідним чином засвідчує факт надання послуги .

Проте, відповідач не підписав акти виконаних робіт за жовтень 2017року. Доказів направленні акту за жовтень 2017 відповідачу суду не надано.

Подані позивачем Розранядки виходу на роботу через КПП-1, які в тому числі складені позивачем в одностороньому порядку, не можуть бути належним доказом для висновку про надання послуг на суму зазначену у позові. Будь-яких інших належним та допустимих доказів суду не надано.

Крім того, позивач надав суду оригінал рахунку № 131 від 08.11.2019 на суму 49920,00грн. за надані послуги у жовтні 2017року.

В силу приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти та не слугує доказом наданні послуг. Крім того, позивач не надав доказів направлення рахунку відповідачу.

За приписами ст.91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Враховуючи, що позивачем не доведено факту порушення основного зобов"язання, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення пені, річних та інфляційних втрат.

Таким чином, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому, питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення його права відповідачем.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює доказ за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

З огляду на відмову в позові, судові витрати за правилами ст. 129 ГПК України слід покласти на позивача.

Керуючись ст.124, 129, 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

відмовити в задоволенні позову Державної установи "Долинський виправний центр (№118) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Уніплит" про стягнення заборгованості в сумі 66978грн10 к.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 12.07.2019

Суддя Шкіндер П. А.