Номер провадження 2/754/2003/19

Справа №754/9813/18

РІШЕННЯ

Іменем України

01 липня 2019 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . У даній квартирі зареєстровано 4 осіб: вона, її колишній чоловік - відповідач ОСОБА_3 та їх двоє неповнолітніх дітей.

Як зазначає позивач, з початку 2017 року відповідач у квартирі не проживає, не несе будь-яких витрат з утримання квартири та на оплату витрат по сплаті житлово-комунальних послуг, його особисті речі у квартирі відсутні. Незважаючи на те, що у квартирі він не проживає, зніматись з реєстраційного обліку відповідач не бажає. Наявність реєстрації відповідача у спірній квартирі створює для неї додаткові труднощі в здійсненні права власності на житло, оскільки доводиться сплачувати додаткові комунальні послуги, які нараховуються за кількістю зареєстрованих осіб.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просить задовольнити її вимоги та визнати відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 30.07.2018 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

12.10.2019 року до суду надійшла зустрічна позовна заява відповідача ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя. Вимоги зустрічного позову відповідач мотивує тим, що він перебував у шлюбі з позивачем з 13.08.2005 року, який розірвано рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 18.07.2017 року. 29.05.2009 року за договором купівлі-продажу на ім`я позивача було придбано квартиру АДРЕСА_1 . До вказаного договору було долучено його нотаріально посвідчену заяву від 29.05.2009 року, за якою він підтверджує, що позивач набуває вказану квартиру за особисті кошти та квартира є її особистою власністю.

Як зазначає відповідач, під час перебування у шлюбі та спільного проживання з позивачем протягом 2010-2013 років у квартирі за рахунок його трудових та грошових затрат було здійснено ремонт, який істотно збільшив цінність вказаної квартири. Так, відповідач стверджує, що ремонт проводився ним за власні грошові кошти, як самостійними трудовими зусиллями, так і за допомогою участі третіх осіб; матеріали, використані під час ремонту, переважно не вітчизняного виробництва, придбавались за його рахунок.

На думку відповідача, про факт збільшення вартості житла внаслідок проведеного за його рахунок ремонту свідчить те, що при укладенні договору купівлі-продажу квартири від 29.05.2009 року квартири була придбана за 50 000,00 грн., а її балансова вартість становила 16 573,85 грн., в той час, як згідно звіту № 155/10-18 про оцінку майна від 08.10.2018 року ринкова вартість спірної квартири становить 1 520 712,00 грн.

При цьому відповідач стверджує, що позивач жодної участі у ремонті квартири не брала, доходів (офіційних та неофіційних) не мала, оскільки на період проведення ремонту ніде не працювала, натомість, він був офіційно працевлаштований, отримував заробітну плату, з якої утримував позивача та їхніх спільних дітей та вкладав грошові кошти в ремонт та утримання квартири.

Відповідач зауважує і на те, що раніше питання про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю в зв`язку з істотним збільшенням її вартості внаслідок здійснених ним трудових та грошових затрат не порушувалось, оскільки позивач не наполягала на тому, що квартира є її особистою приватною власністю, перешкод йому у користуванні квартирою не чинила, не висувала вимог про позбавлення його права користування даним жилим приміщенням до часу звернення до суду з первісним позовом. Він вільно відвідував квартиру та проводив в ній час разом з дітьми, постійно відвідує квартиру, щоб забрати дітей для спільного проводження часу. Раніше звертатись до суду з даними вимогами він не хотів з етичних міркувань, не бажаючи загострення конфлікту з позивачем, що негативно відбивалось би на дітях, сподіваючись, що питання користування спільним майном буде вирішено з позивачем мирним шляхом в позасудовому порядку.

Посилаючись на викладені обставини, а також положення ст.62 СК України, відповідач просить задовольнити вимоги зустрічного позову та визнати квартиру АДРЕСА_1 його та позивача спільною сумісною власністю, а також відмовити позивачу в задоволенні позову про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Також, 12.10.2019 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому, посилаючись на обставини, які викладені у зустрічному позові, просив відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, вказуючи на те, що квартира є спільною сумісною власністю його та позивача, а тому він, як співвласник квартири, не може бути позбавлений права користування нею, має рівні з позивачем права щодо захисту свого права власності.

Також відповідач зазначив про створення йому позивачем перешкод у користуванні квартирою, обмеження йому доступу до квартири та перебування у ній, що підтверджує поважність причин, з яких він не може повною мірою реалізувати своє право користування спірним житлом. Крім того, на думку відповідача, позивачем не надано жодних належних доказів його відсутності у квартирі АДРЕСА_1 понад 1 рік, не наведено доказів та обґрунтувань відсутності саме без поважних причин.

Посилаючись на викладене, відповідач просив відмовити в задоволенні первісного позову.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 25.2018 року зустрічний позов прийнято до розгляду в одному провадженні з первісним позовом.

13.11.2018 року до суду надійшов відзив позивача на зустрічну позовну заяву, в якому позивач заперечує проти вимог відповідача, вказуючи на те, що ринкова вартість квартири збільшилась внаслідок підвищення цін на ринку нерухомості під впливом різних економічних факторів, інфляційних процесів, інше, та жодним чином не залежить від затрат відповідача. Крім того, відповідачем не надано суду належних, достовірних та достатніх доказів проведення будь-яких ремонтних робіт в спірній квартирі, не доведено їх вартість (оздоблень, поліпшень), не надано доказів, що ремонтні роботи було здійснено власними силами та за особисті кошти відповідача, не вбачається причинно-наслідкового зв`язку між зазначеними роботами, що нібито проводились відповідачем у 2010-2013 роках та вартістю квартири станом на 2018 рік, також враховуючи і той факт, що сторони не є подружжям і відповідач не проживає у квартирі майже два роки.

Позивач заперечувала і проти тверджень відповідача про те, що в період проведення ремонтних робіт вони проводились за особисті кошти відповідача, а вона не мала та не отримувала доходів. Позивач вказала, що з 2005 року вона працевлаштована та працювала. Позивач також зауважила і на те, що процес забирання та повернення спільних дітей сторін відповідачем для спілкування чи іншого не можна вважати тим, що відповідач вільно користується квартирою.

Посилаючись на викладене, позивач просила відмовити в задоволенні зустрічного позову.

19.11.2018 року до суду надійшла відповідь відповідача на відзив на зустрічну позовну заяву. У даній відповіді відповідач вважає твердження позивача необґрунтованими та безпідставними, вважаючи, що позивач намагається ввести суд в оману, зокрема, позивач приховала факт перебування у декретній відпустці по догляду за дитиною, а сам по собі факт працевлаштування не свідчить про наявність у неї доходів, достатніх для проведення ремонту і що такі доходи спрямовувались на здійснення поліпшень квартири, будь-які інші потреби сім`ї. Відповідач вважає, що позивачем факт проведення ремонту у квартирі не спростовано, а також не спростовано факт збільшення її вартості, а тому просив вимоги зустрічного позову задовольнити, в задоволенні первісного позову відмовити.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 11.12.2018 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

В судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечували.

Відповідач та його представник ОСОБА_5 в судовому засіданні вимоги первісного позову не визнали, просили про задоволення зустрічного позову.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, в той час, як вимоги зустрічного позову є необґрунтованими, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 13.08.2005 року, який розірвано рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 18.07.2017 року (а.с.42, 139).

Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.135, 136).

29.05.2009 року позивачем на підставі договору купівлі-продажу було придбано спірну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.9-10).

На момент укладання даної угоди 29.05.2009 року відповідачем було надано нотаріальну посвідчену заяву, згідно якої він заявив про те, що його дружина набуває вказану квартиру за особисті кошти та ця квартира є її особистою власністю.(а.с.12).

Як свідчать витяги з Реєстру територіальної громади м.Києва, у вказаній квартирі зареєстровано 4 особи: сторони по справі та їхні неповнолітні діти (а.с.16, 17, 23, 137, 138).

Згідно акту ЖЕД-302 від 17.01.2018 року, відповідач у квартирі АДРЕСА_1 не проживає (а.с.18).

Позивач просить задовольнити її вимоги та відмовити у задоволенні зустрічного позову, вказуючи на те, що відповідач у квартирі не проживає з лютого 2017 року без поважних причин, а також на недоведеність тверджень відповідача щодо збільшення вартості майна за рахунок його особистих коштів та трудових вкладень.

Відповідач проти вимог первісного позову заперечував та просив задовольнити його вимоги, вказуючи на те, що оскільки вартість житла збільшилась за рахунок його вкладень (особистих коштів, проведення ремонтних робіт власними силами), то спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, відтак, він є співвласником житла, а тому не може бути позбавлений права користування. Крім того, позивачем створюються перешкоди у користуванні житлом.

Що стосується вимог первісного позову, то суд вважає, що доводи позивача знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.

Відповідно до ст.47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частина 1 ст.16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Власнику, згідно із ст. 317 ЦК України, належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ст. 405 ЦК України, член сім"ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім"ї без поважних причин понад один рік.

Згідно із п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Також, згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Так, під час судового розгляду відповідач не заперечував факт того, що він не проживає у спірній квартирі з лютого 2017 року, відтак, з урахуванням положень ч.2 ст.82 ЦПК України зазначена обставина не підлягає доказуванню.

Посилання відповідача на те, що позивачем створювались перешкоди у користуванні квартирою суд до уваги не приймає, оскільки на їх підтвердження відповідачем не надано жодного належного доказу. Слід звернути увагу і на суперечливість пояснень відповідача в цій частині, зокрема, у зустрічному позові відповідач зазначав про те, що відвідував квартиру вільно та безперешкодно (а.с.39, зворот). Суд також враховує і те, що відповідач з жодними заявами про створення йому перешкод у користуванні квартирою з боку позивача до відповідних органів не звертався, вимог про усунення перешкод в судовому порядку не висував.

Наведені обставини в їх сукупності свідчать про те, що відповідач не проживає у спірній квартирі без поважних причин з лютого 2017 року, а тому є таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Що стосується вимог зустрічного позову, то суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, позивачу на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , яка була придбана нею під час шлюбу з відповідачем. Згідно п.3 ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини першої статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із роз`ясненнями, що надані у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 8 листопада 2017 року (справа № 6-1447цс17).

За наведеного, майно, що належало одному з подружжя в порядку статті 57 СК України, не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише в порядку, визначеному статтею 62 СК України, тобто право спільної сумісної власності виникає на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом.

Так, як вбачається з договору купівлі-продажу квартири від 29.05.2009 року, балансова вартість квартири за даними БТІ становила 16 573,85 грн., за погодженням сторін продаж вчинено за 50 000,00 грн. (а.с.9-10).

Відповідно до звіту № 155/10-18 від 08.10.2018 року ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекпертиза-Стандарт», ринкова вартість об`єкта оцінки - квартири АДРЕСА_1 станом на дату проведення оцінки становить 1 520 712,00 грн. (а.с.52-57).

Зазначений висновок підстав для задоволення позову не дає, оскільки у вказаному висновку відсутні будь-які дані про те, яка вартість поліпшень спірної квартири, здійснених сторонами у справі чи особисто відповідачем, а також, що вартість квартири істотно збільшилась саме в наслідок їх проведення, а не в зв`язку з іншими чинниками, зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна.

Посилання відповідача на вказаний висновок, як доказ збільшення вартості житла, суд вважає безпідставним, оскільки відсутні докази дійсної ринкової вартості житла на момент його придбання (балансова вартість та договірна ціна є вочевидь меншими ніж дійсна ринкова вартість квартири у 2009 році), не зазначено перелік та вартість ремонтних робіт тощо. Крім того, перед експертом зазначені питання не ставились взагалі.

Слід зауважити, що відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу обсягу проведення ремонтних робіт, вартості будівельних матеріалів тощо, як про це зазначено у його зустрічній заяві. Крім того, відсутні взагалі будь-які докази того, що ремонтні роботи проводились за його власні кошти, а також за його гроші купувались будівельні матеріали.

Надані письмові пояснення свідків суд до уваги не приймає, оскільки вважає їх неналежними доказами.

Допитана в якості свідка ОСОБА_8 зазначила про проведення відповідачем ремонтних робіт. Однак, зазначені покази не підтверджуються іншими доказами по справі, а також не є доказом того, що відповідачем для поліпшення житла використовувались особисті кошти.

Крім того, покази свідка, а також надані фотознімки квартири до проведення ремонту не можуть бути тими належними доказами, що підтверджують істотність збільшення вартості квартири.

Таким чином, із врахуванням наведеного, суд вважає, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами того факту, що спірна квартира істотно збільшилась у своїй вартості саме за рахунок його особистих грошових та трудових затрат, а не тенденцій до загального подорожчання об`єктів нерухомості, а тому правові підстави для визнання її спільною сумісною власністю подружжя відсутні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України).

Таким чином, ті обставини, на які посилається відповідач у своїх позовних вимогах повинні бути доведені перед судом відповідними доказами, поданими саме відповідачем.

Оскільки відповідачем під час розгляду справи не було надано доказів вартості спірної квартири до її поліпшення, а надані докази не дають підстав визначити, чи дійсно за час перебування сторін у шлюбі внаслідок його особистих трудових та грошових затрат вартість квартири істотно збільшилась, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог зустрічного позову.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про те, що вимоги первісного позову є обґрунтованими та підлягають задоволенню, в той час, як правові підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

При задоволенні позовних вимог позивача, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача сплачені позивачем по квитанції при зверненні до суду з даним позовом 704 грн. 80 коп. судового збору, згідно ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 81, 82, 89, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст.ст.15, 16, 317, 319, 391, 405 ЦК України, ст.ст.57, 62 СК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_2 , витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 грн. 80 коп.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 09 липня 2019 року.

Суддя: