ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2019 р. Справа№ 925/74/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Чорної Л.В.

Михальської Ю.Б.

Секретар судового засідання: Кондратенко Н.О.

За участю представників учасників процесу: згідно протоколу судового засідання від 24.06.2019.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішенняГосподарського суду Черкаської області

від09.04.2019

суддя Чевгуз О.В., м. Черкаси

повний текст складений15.04.2019

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Канівського комунального підприємства теплових мереж, м. Канів, Черкаська обл.

про стягнення 3 218 846,58 грн

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі-позивач, ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Канівського комунального підприємства теплових мереж (надалі-відповідач, підприємство) про стягнення заборгованості в розмірі 3 218 846,58 грн., з яких 2 098 459,47 грн. - основний борг, 435 050,91 грн. - пеня, 158 701,95 грн. -3% річних та 526 334,25 грн. інфляційні.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу постачання природного газу № 2399/1617-ТЕ-36 від 12.09.2016 в частині здійснення своєчасного розрахунку за переданий природний газ.

У відзиві на позов відповідач проти задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних заперечив повністю, мотивуючи це тим, що ним суму основної заборгованості в розмірі 2 098 759,47 грн. сплачено в повному обсязі в порядку і строки, визначені постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 "Про затвердження порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету". Крім того, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, у разі задоволення позовних вимог, відповідач просив суд зменшити розмір пені, що підлягає до стягнення.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 09.04.2019 у справі № 925/74/19 позов задоволено частково; провадження у справі в частині стягнення з Канівського комунального підприємства теплових мереж на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 2 098 459,47 грн. основного боргу закрито; стягнуто з Канівського комунального підприємства теплових мереж на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 217 525,45 грн. пені та 3 262,88 грн. на відшкодування сплаченого судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Закриваючи провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2 098 459,47 грн. основного боргу місцевий господарський виходив з того, що після відкриття провадження у справі відповідач за поставлений природний газ розрахувався повністю в сумі 2 098 759,47 грн.

Відмовляючи у задоволенні стягнення з відповідача штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання 3% річних і інфляційних втрат на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок за поставлений на підставі договору сторін природний газ відбувся в порядку і строки, визначені відповідно до постанов Кабінету Міністрів України № 20 від 11.05.2005, № 256 від 04.03.2002 та протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків.

Щодо стягнення пені, то в цій частині місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач повну оплату за переданий газ не здійснив у строк, визначений договором, чим порушив умови господарського зобов`язання (п. 6.1. договору), а тому відповідно до п. 8.2. договору наявні підстави для стягнення з підприємства пені.

На підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України суд дійшов висновку про можливість зменшення пені до 50 % відсотків, тобто, 217 525,45 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, АТ "НАК "Нафтогаз України" (надалі-скаржник) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 217 525,46 грн., 3 % річних у розмірі 158 701,95 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 526 334,25 грн. та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги акціонерного товариства акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" щодо стягнення пені в розмірі 217 525,46 грн., 3% річних в розмірі 158 701,95 грн., інфляційних втрат в розмірі 526 334,25 грн. задовольнити посилаючись, при цьому на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, а тому неправильно застосовано норми матеріального права, а саме - ст.ст. 526, 530, 551, 612, 614, 629, 625, 651 Цивільного кодексу України, ст.ст. 181, 233 Господарського кодексу України та норми процесуального права, зокрема, ст.ст. 74-79 Господарського процесуального кодексу України.

У доводах апеляційного оскарження позивач вказав на те, що дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за спожитий газ є порушенням вимог договору купівлі-продажу природного газу постачання природного газу № 2399/1617-ТЕ-36 від 12.09.2016, тому є підстави для застосування відповідальності за порушення строків проведення розрахунків, визначених п. 8.2. зазначеного договору. Крім того, скаржник вважає, що задовольняючи частково подане відповідачем клопотання та зменшуючи пеню до 50% місцевий господарським судом не було враховано те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що підприємство є збитковим та має тяжкий фінансовий стан.

Також, заявник апеляційної скарги вважає, що судом першої інстанції помилково послався на постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, від 11.01.2005 № 20 та від 18.06.2014 № 217.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 задоволено клопотання АТ "НАК "Нафтогаз України" та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 09.04.2019 у справі № 925/74/19; відкрито апеляційне провадження у справі № 925/74/19; розгляд апеляційної скарги призначено на 24.06.2019.

11.06.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів, викладених у апеляційній скарзі позивач та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін.

В судовому засіданні представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав з викладених у ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Господарського суду Черкаської області від 09.04.2019 у справі № 925/74/19 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 217 525,46 грн., 3% річних у розмірі 158 701,95 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 526 334,25 грн. та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги акціонерного товариства акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" щодо стягнення пені в розмірі 217 525,46 грн., 3% річних в розмірі 158 701,95 грн. інфляційних втрат та інфляційних втрат в розмірі 526 334,25 грн. задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечував, з підстав викладених у відзиві на неї та просив апеляційну скаргу залишити без змін, а оскаржуваний судовий акт-без задоволення.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши думку учасників процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Проте, оскаржуване рішення першої інстанції підлягає частковому скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі-ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. 2. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. 3. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. 4. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 5. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, що 12.09.2016 між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як постачальником та Канівським комунальним підприємством теплових мереж, як споживачем був укладений договір постачання природного газу № 2399/1617-ТЕ-36 (далі - договір), відповідно п. 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору.

У п. 1.2. договору сторони визначили, що природний газ, який постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно з п. 2.1. договору постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) природний газ обсягом до 6550 тис. куб. м (шість мільйонів п`ятсот п`ятдесят тисяч куб. м), у тому числі за місяцями (тис. куб. метрів): жовтень 2016 - 390; листопад 2016 - 970; грудень 2016 - 1280; січень 2017 - 1490; лютий 2017 - 1320; березень 2017 - 1100.

У відповідності до п. 5.2. договору ціна за 1000 куб. м природного газу становить 4942,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн.

Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу ( п. 5.4. договору).

Положеннями п. 6.1. договору визначено, що оплата за газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25- го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 8.2. договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 року до 31 березня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 12 договору).

Позивач на виконання умов договору передав у жовтні-грудні 2016 року та січні-березні 2017 року, а відповідач прийняв природний газ на суму 32578474,49 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 на суму 2 561 049, 01 грн., актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2016 на суму 5 211 576,22 грн., актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2016 на суму 6 869 170,46 грн., актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2017 на суму 7 976 631,14 грн., актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2017 на суму 6 158 180,74 грн. та актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2017 на суму 3 801 866,76 грн.

Копії вказаних актів приймання-передачі природного газу містяться в матеріалах справи (т. 1, а.с. 41-47).

Крім того, між сторонами були підписані спільні протокольні рішення, предметом яких була організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" №3145 від 15.12.2016, №162 від 17.01.2017, №955 від 15.02.2017, №1591 від 15.03.2017, №3020 від 11.07.2017.

Копії вказаних спільних протокольних рішень містяться в матеріалах справи (т.1, а.с. 52-66).

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями частин першої-третьої статті 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні. Наведене регулювання визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (далі - Порядок, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Аналіз змісту цього Порядку вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств, пов`язаних з наданням послуг тепло-, водопостачання населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг.

Пунктом 12 Порядку визначено, що розрахунки проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння та спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками цих розрахунків.

З наведеного вбачається адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами, визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств, пов`язаних з наданням послуг тепло-, водопостачання населенню. Тобто, державою офіційно визнається неможливість підприємств забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (в залежності від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонам на підставі укладених між ними договорів.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, якою приймаються законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти, як то постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.

Відтак, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки (аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у справах № 906/790/16, № 905/1100/18).

Так, в межах данного спору згідно з спільними протокольними рішеннями була визначена організація проведення сторонами взаєморозрахунків.

Тобто, підписання сторонами спільних протокольних рішень і виконання їх положень, а також положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 свідчить, що сторони фактично погодились, що оплата за природний газ за договором підлягає погашенню шляхом здійснення взаєморозрахунків на підставі спільних протокольних рішень. Тим самим, сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ відповідно до договору.

Тобто, враховуючи спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, сторони узгодили порядок проведення розрахунків, змінивши строки виконання боржником зобов`язань перед кредитором, які виникли на підставі договору. (Наведена правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду у постановах від 27.11.2018 у справі №902/471/16, від 18.09.2018 у справі №906/1075/17).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 цього Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 1 статті 653 цього Кодексу у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Як убачається із матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 2 098 459,47 грн. основного боргу, 435 050,91 грн. пені, 158 701,95 грн. 3% річних, 526 334,25 грн. інфляційних втрат, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати переданого газу за договором.

Однак, як вбачається з доказів, наявних у матеріалах справи, відповідач за поставлений природний газ за договором розрахувався повністю.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, розрахунок за поставлений на підставі договору природний газ відбувся у порядку і строки, визначені відповідно до спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків та у відповідності з положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20.

Тобто, відповідач виконав свій обов`язок належним чином, у відповідності до узгоджених сторонами спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків та у відповідності з положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у даному випадку не можна вважати відповідача таким, що прострочив виконання зобов`язань, встановлених договором.

При цьому, суд апеляційної інстанції бере до уваги те, що позивач обґрунтовував свої вимоги виключно тим, що відповідач порушував умови договору щодо розрахунків за газ, однак, позивач не обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідачем порушувались умови спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків.

Крім того, як зазначалось вище, і судом першої інстанції, і судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач здійснив розрахунок за поставлений на підставі договору природний газ у порядку і строки, визначені відповідно до спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків та у відповідності з положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи щодо зміни порядку і строку проведення розрахунків за газ за договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність можливості застосування до відповідача штрафних санкцій у вигляді пені та відповідальності за порушення грошового зобов`язання, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України, а саме, 3% річних і інфляційних втрат.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача пені є хибними. Тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача пені підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у позові.

Частиною 1 ст. 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Крім того, слід зазначити, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 11, 74, 129, 240, 267 - 270, 273, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 09.04.2019 у справі № 925/74/19 скасувати в частині стягнення з Канівського комунального підприємства теплових мереж на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 217 525,45 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення.

3. У задоволенні позову про стягнення з Канівського комунального підприємства теплових мереж на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пені в розмірі 435 050,91 грн. відмовити.

4. В іншій частині рішення Господарського суду Черкаської області від 09.04.2019 у справі № 925/74/19 залишити без змін.

5. Справу № 925/74/19 повернути до Господарського суду Черкаської області.

6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено - 10.07.2019.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді Л.В. Чорна

Ю.Б. Михальська