Постанова

Іменем України

11 липня 2019 року

м. Київ

справа № 717/304/16-ц

провадження № 61-24272св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 27 травня 2016 року у складі судді Туржанського В. В. та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 06 липня 2016 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Перепелюк Л. М., Одинака О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої злочином.

В обґрунтування позову зазначив, що 28 березня 2015 року син відповідачів ОСОБА_4 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, наніс ОСОБА_1 тілесне ушкодження у виді колото-різаного поранення лівої підпахвенної ділянки грудної клітки, що належить до тяжких тілесних ушкоджень.

12 січня 2016 року Кельменецьким районним судом Чернівецької області у кримінальному провадженні винесено ухвалу про застосування до ОСОБА_4 примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом.

Позивач вважає, що батьки ОСОБА_4 повинні нести відповідальність за заподіяну їхнім сином шкоду, оскільки вони постійно проживали із ним, знали про його психічний розлад, але не вжили заходів щодо запобігання цієї шкоди.

Просив суд стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь На відшкодування матеріальної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, 7 954,35 грн, яка складає загальну вартість придбання потерпілим лікарських засобів, препаратів та матеріалів медичного призначення. Також просив стягнути з відповідачів на відшкодування моральної шкоди грошову суму у розмірі 60 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 27 травня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 3 793,77 грн в рахунок відшкодування заподіяної позивачу матеріальної шкоди, по 15 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що батьки ОСОБА_4 знали про психічне захворювання сина, але не вжили будь-яких достатніх та необхідних наглядових заходів щодо запобігання вчинення ОСОБА_4 злочину та заподіянню шкоди.

Не погодившись із цим рішенням ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до суду апеляційні скарги.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 06 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 27 травня 2016 року в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка стягнута з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 змінено.

Визначено розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в сумі по 5 000 грн з кожного.

В решті рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд в цілому погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права. Разом з тим зазначив, що суд першої інстанції, врахувавши характер і обсяг страждань, яких зазнав потерпілий, глибину фізичних, душевних і психічних страждань, їх тривалість, неправильно визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У січні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 27 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 06 липня 2016 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 27 травня 2016 року в частині відшкодування моральної шкоди та стягнути з відповідачів на користь позивача 60 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а також 4 000 грн витрат, пов`язаних з оплатою послуг представника. В іншій частині рішення місцевого залишити без змін. Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 06 липня 2016 року скасувати.

Таким чином, в частині відшкодування матеріальної шкоди рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку не оскаржене.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди не враховано характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, тяжкість вимушених змін в його життєвих стосунках, глибину фізичних, душевних і психічних страждань, а також їх тривалість. Також не врахована тяжкість вчиненого ОСОБА_4 злочину.

Крім того, позивач зазначив, що відповідачі повинні відшкодовувати позивачу в повному обсязі кошти в розмірі 4 000 грн, які були понесені позивачем на правову допомогу адвоката, адже саме через вчинене суспільно-небезпечне діяння їхнім психічно хворим сином, позивач був змушений звернутися за такою правовою допомогою.

Доводи інших учасників справи

04 квітня 2017 року на адресу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від ОСОБА_3 надійшло заперечення на касаційну скаргу. У письмових запереченнях відповідач зазначила, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної скарги залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту четвертого частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

04 червня 2019 року вказана справа передана судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 28 березня 2015 року ОСОБА_4 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння наніс ОСОБА_1 тілесне ушкодження у виді колото-різаного поранення лівої підпахвенної ділянки грудної клітки, що належить до тяжких тілесних ушкоджень.

ОСОБА_4 є сином відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які добре знали про психічне захворювання свого сина.

Вчиненню ОСОБА_4 вказаного вище суспільно-небезпечного діяння, внаслідок якого позивач отримав тілесні ушкодження, передувало погіршення психічного стану ОСОБА_4 , на яке не було належного реагування його батьків.

З висновку судово - психіатричного експерта від 30 вересня 2015 року № 594 вбачається, що ОСОБА_4 в момент вчинення інкримінованого йому злочину виявляв органічний маячний (шизофреноподібний) розлад та не міг віддавати звіт своїм діям та керувати ними. ОСОБА_4 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом.

Ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 12 січня 2016 року відносно ОСОБА_4 застосовано заходи медичного характеру - госпіталізацію до психіатричної лікарні із звичайним наглядом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України, в редакції, чинній на момент ухвалення рішень судами попередніх інстанцій, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, в редакції, чинній на момент ухвалення рішень судами попередніх інстанцій, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно статті 57 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції, чинній на момент ухвалення рішень судами попередніх інстанцій, доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, в редакції, чинній на момент ухвалення рішень судами попередніх інстанцій, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить стаття 81 ЦПК України.

Пунктом третім частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно частини другої статті 1186 ЦК України, якщо шкоди було завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв`язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді.

Правила цієї норми передбачають вимоги, яким повинні відповідати такі особи на момент завдання шкоди: а) бути повнолітніми; б) проживати разом з цією особою; в) знати про її психічний розлад або недоумство.

ОСОБА_4 постійно проживав разом із батьками, їм було відомо про його психічний розлад, але відповідачами не було вжито заходів щодо надання позивачу психіатричної допомоги у встановленому законом порядку.

При таких обставинах суди попередніх інстанцій, приймаючи до уваги приписи частини другої статті 1186 ЦК України, дійшли правильного висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди, заподіяної ОСОБА_4 , його батьками - відповідачами у справі.

Згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з правильністю висновків апеляційного суду в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди. При цьому суд апеляційної інстанції, врахувавши характер і обсяг страждань, яких зазнав потерпілий, глибину фізичних, душевних і психічних страждань, їх тривалість, обґрунтовано прийняв до уваги й те, що відповідачі є пенсіонерами, знаходяться в тяжкому матеріальному становищі, оскільки пенсія витрачається не тільки на їх лікування, але й на лікування хворого сина.

Дійшовши до такого висновку, Верховний Суд приймає до уваги й принцип пропорційності, який тісно пов`язаний із принципом верховенства права. Принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Практика Європейського суду з прав людини застосовує принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема, й у питаннях відшкодування шкоди. Цей принцип закріплений і у частині третій статті 2 ЦПК України.

Відносно доводів касаційної скарги щодо вимог про стягнення з відповідачів витрат у розмірі 4 000 грн, понесених на правову допомогу потерпілому в кримінальному провадженні, то суди попередніх інстанцій правильно відмовили у їх задоволенні, оскільки в матеріалах цивільної справи відсутні належні та допустимі докази на їх обґрунтування.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення судові судів першої та апеляційної інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій (першої інстанції - з урахуванням змін, внесених рішенням апеляційного суду) ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 27 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 06 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев