Постанова

Іменем України

11 липня 2019 року

м. Київ

справа № 2-38-2004

провадження № 61-27683св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Житомирської області у складі колегії суддів:

Борисюка Р. М., Галацевич О. М., Широкової Л. В., від 18 квітня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 1998 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому, після уточнення позовних вимог, просила визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , видане державним нотаріусом Андрушівської державної нотаріальної контори 20 квітня 1998 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , зареєстроване у реєстрі за номером 546, визнати за її дітьми, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 2/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона зі ОСОБА_2 зареєструвала шлюб у 1988 році, після чого з лютого 1989 року поселилась у будинок батька відповідача ОСОБА_5 , який був головою колгоспного двору, розташованого у с. Нехворощ Андрушівського району Житомирської області. У шлюбі народилось двоє дітей: донька ОСОБА_6 , 1989 року народження та син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які також увійшли до складу членів колгоспного двору. ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_5 помер. Рішенням Андрушівського районного суду

від 08 жовтня 1996 року шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано.

02 квітня 1998 року відповідачі отримали свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким за ними в рівних частках визнано право власності на спірний спадковий будинок. Вважає, що вказане свідоцтво про право на спадщину видано всупереч вимогам закону, оскільки вона перебувала в складі колгоспного двору, своєю працею та коштами приймала участь в колгоспному дворі, вони разом з чоловіком до будинку добудували кухню, веранду, побудували сарай, гараж, протягом всього часу, поки проживала у спірному будинковолодінні, проводила в ньому поточний ремонт, доглядала господарство. Крім того, її неповнолітні діти також були членами колгоспного двору і їхня частка не може бути зменшена.

Враховуючи викладене та те, що вона відмовляється від своєї частки у майні колгоспного двору на користь дітей, просила позовні вимоги задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області

від 29 березня 2004 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано свідоцтво про право власності на спадщину, видане державним нотаріусом Андрушівської державної нотаріальної контори 20 квітня 1998 року на спадкове майно - будинок АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , частково недійсним в розмірі 2/4 частин. Визнано за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в розмірі 1/4 частини за кожним.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , та вважаючи, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 квітня 1998 року підлягає визнанню частково недійсним в розмірі 2/4 частин спадкового майна, суд першої інстанції виходив із того, що всі особи, які проживали у спірному будинку, а саме: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та неповнолітні ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , належали до членів колгоспного двору й відповідно до положень чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства будинковолодіння АДРЕСА_1 належало в тому числі і їм у рівних частках, тому після смерті ОСОБА_5 спадщина відкрилася лише на його частку, а частка неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не може бути зменшена, їх частка в спадковому будинку становить

2/4 частини (по 1/2 частині кожному).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 18 квітня 2017 року рішення Андрушівського районного суду Житомирської області

від 29 березня 2004 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 Вирішено питання про судовий збір.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, апеляційний суд вважав, що свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 було видано без порушень визначеного законом порядку. Такого висновку суд дійшов встановивши, що до членів колгоспного двору належав лише ОСОБА_5 та з його смертю колгоспний двір припинив своє існування, а господарство (будинковолодіння) було віднесено до суспільної групи робітників й відповідно до вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства спадщина після смерті ОСОБА_5 відкрилась на загальних підставах на все майно ОСОБА_5 , в тому числі й на будинковолодіння, а відповідачі у визначений законодавством строк та відповідно до передбаченого законом порядку прийняли спадщину після смерті батька ОСОБА_5 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційні скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у травні 2017 року, ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду Житомирської області від 18 квітня

2017 року скасувати й направити справу на новий апеляційний розгляд, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу,

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 зазначала, що апеляційний суд, вирішуючи питання про права та обов`язки ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які на час розгляду справи в апеляційному суді були вже повнолітніми, не залучив останніх до участі у справі, чим порушив норми цивільного процесуального закону.

Також ОСОБА_1 вказує, що мотивуючи рішення в частині належності спірного будинку ОСОБА_5 на праві особистої власності, апеляційний суд послався на свідоцтво про право власності на житловий будинок

від 8 квітня 1998 року, видане Нехворощанською сільською радою Андрушіського району Житомирської області, тоді як ОСОБА_5 помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено судом та не заперечується сторонами.

Крім того вказувала, що апеляційним судом не взято до уваги, що на час смерті ОСОБА_5 в спірному будинку, який за життя останнього мав статус колгоспного двору, проживали неповнолітні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а чинне на той час законодавство, яке регулювало право власності на майно колгоспного двору, не виділяло чиї саме діти мали право на частку в майні колгоспного двору, основним критерієм був факт народження дітей в колгоспному дворі до 15 квітня 1991 року. При цьому заявник посилалась на положення статті 123 ЦК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу

№ 2-38-2004 з Андрушівського районного суду Житомирської області.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року справу № 2-38-2004 призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю .

Фактичні обставини справи

Апеляційним судом встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований у АДРЕСА_1 належав на праві особистої власності ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на жилий будинок від 08 квітня 1998 року, виданого Нехворощанською сільською радою Андрушівського району на підставі виписки з погосподарської книги Нехворощанської сільської ради народних депутатів № 253.

Із матеріалів справи, відомостей, які містяться у витягах погосподарських книг Нехворощанської сільської ради народних депутатів вбачається, що ОСОБА_5 проживав у будинку АДРЕСА_1 . Він був членом колгоспу «Україна», працював фуражиром, їздовим до 31 грудня 1984 року. Після цього перебував на пенсії, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Його дружина ОСОБА_9 працювала прибиральницею у Нехворощанській сільській раді народних депутатів до 1978 року, після цього перебувала на пенсії, не працювала, ІНФОРМАЦІЯ_5 померла. Син ОСОБА_5 -

ОСОБА_2 проживав з батьками, працював водієм спочатку в АТП-11898

м. Андрушівка, пізніше водієм СПМК-1 м. Андрушівка, потім вахтовим методом у м. Тюмень, Росія, а з 03 травня 1996 року вибув у м. Санкт-Петербург, Росія. Позивач 12 лютого 1989 року, після укладення шлюбу зі ОСОБА_2 , вселилася у спірний будинок, працювала бухгалтером на цукровому заводі у м. Андрушівка, пізніше бухгалтером, касиром в Андрушівській кіномережі. Від шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилися діти: донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які стали також проживати у спірному будинку.

08 жовтня 1996 року рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Згідно з довідкою № 318 від 08 квітня 1998 року, виданою Нехворощанською сільською радою у відділ субсидій, ОСОБА_1 з неповнолітніми дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживають по

АДРЕСА_1 .

Відповідно до копії довідки № 319 від 08 квітня 1998 року, виданої Нехворощанською сільською радою, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_10 в шестимісячний строк (в липні 1992 року) прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 .

В акті від 21 квітня 1998 року, складеному комісією в складі Нехворощанського сільського голови, секретаря сільської ради та інших осіб в присутності ОСОБА_2 вказано, що у спірному будинку з осені 1997 року ніхто не проживає, ОСОБА_1 зареєстрована в будинку, але вибула з дітьми до с. Гальчин, діти навчаються у Гальчинській середній школі.

Згідно з копію акта поділу майна жителів с. Нехворощ ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 23 квітня 1998 року, між вказаними особами 22 квітня 1998 добровільно розділено рухоме майно, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Нехворощанської сільської ради Андрушівського району

від 06 листопада 2015 року № 11 у с. Нехворощ вулицю «Леніна» перейменовано на вулицю «Центральна».

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Статтею 120 ЦК УРСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що колгоспний двір - це сімейно-трудове об`єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і для сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних (частина друга статті 123 ЦК УРСР в редакції 1963 року).

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до

15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69).

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

Апеляційний суд, дійшовши висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в позові ОСОБА_1 обґрунтовував свої висновки наступним.

Суд першої інстанції, визнаючи за позивачем та її дітьми право на частину спадкового майна, як на частину майна колгоспного двору, і застосовуючи при ухваленні рішення норми статей 120, 123 ЦК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не звернув уваги на ту обставину, що на момент вселення позивача у спірний будинок єдиним членом і головою колгоспного двору цього будинковолодіння був ОСОБА_5 , оскільки його син та чоловік позивача ОСОБА_2 не був членом колгоспу, працював водієм на підприємствах міст Андрушівка, Тюмень, а пізніше взагалі вибув до Санкт-Петербурга. ОСОБА_1 також не була членом колгоспу, працювала у м. Андрушівка на різних посадах. Відповідно і діти: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 членами колгоспного двору не були.

У постанові від 18 листопада 2015 року під час розгляду цивільної справи

№ 6-350цс15 Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР без належного з`ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір, є помилковим.

Положеннями статей 10, 60 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення апеляційним судом, передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покладається як на підставу своїх вимог або заперечень крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач ОСОБА_1 не надала доказів того, що вона разом зі

ОСОБА_2 брали участь своєю працею і коштами у веденні спільного господарства колгоспного двору, яке належало ОСОБА_5 , і такі обставини не встановлені судом.

Вказане підтверджується і витягом із погосподарської книги

№ 3 Нехворощанської сільської Ради народних депутатів за 1991 -

1995 роки, де зазначено, що після смерті ОСОБА_5 колгоспний двір припинив своє існування і згідно з вимогами Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах вказане господарство віднесено до суспільної групи робітників.

Відповідно до приписів статті 563 ЦК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу (Розділ VII. Спадкове право). Особисте майно членів колгоспного двору після їх смерті переходить до спадкоємців на загальних підставах. Правила цієї статті застосовуються також при спадкоємстві майна в господарстві громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві.

Таким чином, на час відкриття спадщини будинковолодіння відносилось до категорії робітничого двору, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення цивільного спадкового законодавства, яке було чинним на той час.

Із матеріалів спадкової справи № 90, заведеної Андрушівською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_5 , видно, що відповідачі після смерті батька, як спадкоємці першої черги, у відповідності до положень статей 529, 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) у шестимісячний строк прийняли спадщину.

Завідуючою Андрушівської державної нотаріальної контори Житомирської області Мамонтовою І. О. при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 дотримано встановлений вимогами статей 560, 561 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) порядок видачі свідоцтва про право на спадщину.

Отже, проаналізувавши в сукупності встановлені у справі обставини, досліджені докази та давши їм належну оцінку, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що правові підстави для визнання оспорюваного свідоцтва про спадщину за законом частково недійсним, а відповідно й визнання за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 права власності на частину спадкового будинку відсутні.

Доводи ОСОБА_1 , викладені в касаційній скарзі щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права, що призвело до порушення прав та законних інтересів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у зв`язку з незалученням останніх до участі у справі на стадії апеляційного розгляду не має під собою правового підґрунтя, оскільки відповідно до чинного на час розгляду справи апеляційним судом цивільного процесуального кодексу України апеляційний суд не був наділений правом залучати осіб до участі у справі. Крім того слід зазначити, що відповідно до положень статті 307 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення справи апеляційним судом, апеляційний суд не мав повноважень направити справу до суду першої інстанції для вирішення вказаного питання.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на видачу Нехворощанською сільською радою Андрушівського району Житомирської області свідоцтва про право власності ОСОБА_5 на спірний будинок 08 квітня 1998 року, тобто через шість років після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на що послався апеляційний суд, також не заслуговує на увагу, оскільки заявник не звернула увагу, що таке свідоцтво видано сільською радою на підставі виписки із погосподарської книги Нехворощанської сільської ради № 253, тобто 08 квітня 1998 року - це дата видачі відповідного свідоцтва про право власності ОСОБА_5 , а не дата набуття останнім такого права власності.

Доводи щодо права неповнолітніх, які з народження проживали в будинковолодінні, віднесеному до соціальної групи колгоспний двір, на майно такого двору були предметом розгляду в апеляційному суді та відхилені судом з відповідним обґрунтуванням.

Отже, доводи касаційної скарги зводяться до формальної незгоди з оскаржуваним судовим рішенням та не дають підстав для його скасування, оскільки відповідно до вимог частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням вказаного вище, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін, оскільки рішення є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 18 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийС. Ю. Бурлаков

Судді:А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко