Справа № 2-6147/08

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

8 жовтня 2008 року Малиновський районний суд м. Одеси  в складі:

головуючого - судді Вербицької Н.В.,

при секретарі судового засідання - Солтис О.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення часток в спільній сумісній власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

встановив:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернулась ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_2 про визначення часток в спільній сумісній власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом. Позивачка пояснила, що в 1996 році вона разом з батьком - ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_1. Але після смерті батька в 2001 році не звернулась у встановлені строки до нотконтори з заявою про прийняття спадщини, у зв'язку з хворобами. Крім того, при житті батько бажав залишити спірну квартиру своїй доньці - позивачці. Відповідачка, яка була дружиною ОСОБА_4 на момент його смерті, з заявою про прийняття спадщини у вигляді спірної квартири не зверталась та свідоцтва про право власності на неї також не отримувала, а проживала за іншою адресою. Всі витрати по утриманню квартири лягли на ОСОБА_3 Крім того, позивачка зауважила, що за усною домовленістю з відповідачкою, остання також не претендує на спірну квартиру. Обґрунтовуючи свої вимоги ст. 524, 529, 548, 549 Цивільного кодексу УРСР позивачка наполягала на задоволенні позову.

Відповідачка в судовому засіданні підтвердила, що була дружиною померлого ОСОБА_4, і хоча є заповіт, який складений на її ім'я, про те, що ОСОБА_2 є спадкоємицею всього майна померлого, з чого б воно не складалося та де б не знаходилось, вона не отримувала свідоцтва про право власності на спірну квартиру в пам'ять про її чоловіка, враховуючи його бажання залишити квартиру позивачці. Позовні вимоги, пред'явлені до неї, визнала та просила позов задовольнити в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення сторін, оглянувши матеріали справи, вважає, що в справі достатньо доказів для визначення фактичних відносин сторін та винесення рішення і задоволення позову.

В судовому засіданні було встановлено, що у померлого ОСОБА_4 14.09.1955р. народилась донька - ОСОБА_4 Ріта, про що 25 листопада 1955р. був зроблений актовий запис про народження № 1877 Відділом реєстрації актів громадянського стану Іллічівського районного управління юстиції м. Одеси.

З довідки № 7084-09-47 від 8 листопада 2005р. вбачається, що ОСОБА_4 Ріта Михайлівна зареєструвала шлюб з ОСОБА_5, про що був зроблений актовий запис № 696 від 7 вересня 1983р. відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Одеси. ОСОБА_6 змінила своє прізвище на «Дашут».

Згідно копії свідоцтва про шлюб від 12 листопада 1986р. ОСОБА_7 одружилась з ОСОБА_8, про що 12 листопада 1986р. був зроблений актовий запис № 1160 відділом ЗАГС Малиновського РВК м. Одеси, та змінила прізвище з «Дашут» на «Колесніченко». Отже, ОСОБА_1, позивачка по справі, є донькою померлого ОСОБА_4.

Як вбачається з договору купівлі-продажу № 1885 від 27.11.1996р. ОСОБА_9 та ОСОБА_3 придбали спірну квартиру АДРЕСА_1 та за ними було зареєстровано право власності в КП «ОМБТІ та РОН» від № 207, стр. 41, кн. 178пр. Це також підтверджується довідкою від КП «ОМБТІ та РОН» від 26.08.2008р.

Згідно діючого на той час законодавства, а саме: ст. 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. На думку суду, оскільки між батьком та донькою не було ніяких домовленостей щодо визначення часток у придбаній квартирі, на підставі зазначеної норми, суд вважає цю квартиру спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Визначаючи частки в спільній сумісній власності суд виходить з положення п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.95р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», де передбачено, що частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна та ін. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними. Таким чином, за вищевказаним договором, укладеним на біржі, ОСОБА_4 та ОСОБА_3

P.M. є власниками по 1/2 частини квартири кожний.

5 серпня 2001року ОСОБА_4 помер, про що 6 серпня 2001 року відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневого районного управління юстиції м. Одеси був зроблений актовий запис № 6858. Після його смерті відкрилась спадщина на все його майно, в тому числі й на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Згідно заповіту від 13.07.2001р., затвердженого приватним нотаріусом ОСОБА_10, померлий заповідав все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось і т.ін., ОСОБА_2 - відповідачці по справі.

Згідно відповіді на запит з Третьої Одеської державної нотаріальної контори від 01.10.2008р. за № 6558 після смерті ОСОБА_4 за прийняттям спадщини зверталась лише ОСОБА_2 та отримала свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частину двохкімнатної квартири АДРЕСА_2, а також вона отримала право на акції ВАТ «Пресмаш» та грошові внески в Ощадному банку.

З заявами про видачу свідоцтва на спадщину на 1/2 частину спірної квартири АДРЕСА_1, належної ОСОБА_4, ніхто не звертався. В цій квартирі продовжувала жити та утримувати її позивачка ОСОБА_3

Вирішуючи питання щодо врегулювання відносин спадкоємства, які виникли до вступу в силу нового Цивільного кодексу України від 16.01.2003р., суд керується нормами Цивільного кодексу УРСР 1963р., згідно п. 4 Заключних та перехідних положень нового Цивільного кодексу України, який регламентує його застосування до цивільних правовідносин, які виникли після його вступу в силу. Також п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008р. № 7 «Про судову практику у справах спадкування» передбачає, що в разі відкриття спадщини до 1 січня 2004р., застосовується діюче на той час законодавство.

Враховуючи, що ОСОБА_4 помер в 2001р., тобто до прийняття нового ЦК, то необхідно застосовувати норми Цивільного кодексу УРСР, згідно ст. 549 якого, якщо спадкоємець фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, то він вважається фактично прийнявшим спадщину. Фактичне прийняття спадщини підтверджується наявністю у спадкоємиці правовстановлюючих документів на квартиру, виданих померлому (договір купівлі-продажу). Крім того, позивачка утримувала квартиру за свій рахунок, проводила належні комунальні платежі, що підтверджується копіями квитанцій в матеріалах справи.

Згідно довідки від 04.09.2008р. - виписки з домової книги про склад сім'ї та прописки, позивачка ОСОБА_3 (як власник) постійно проживає в квартирі з 1997року разом з синами - ОСОБА_11 та ОСОБА_12

Суд, визнаючи ОСОБА_3 фактично прийнявшею спадщину після смерті свого батька та визнаючи право власності за нею, враховує наступне. Відповідачка ОСОБА_2, як спадкоємиця за заповітом, звернувшись до нотконтори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, не отримала свідоцтва про право власності на спірну квартиру, що, на думку суду, є підтвердженням усної домовленості між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про залишення спірної квартири після смерті ОСОБА_4 його доньці - ОСОБА_3 Можливість спадкоємця відмовитись від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців закріплена в ст. 553 Цивільного кодексу УРСР, тому ці дії суд вважає відповідними нормам закону та вважає можливим визнати ОСОБА_3 такою, що прийняла спадщину після смерті свого батька та визнання за нею права власності на належну йому 1/2 частину квартири.

Керуючись ст.ст. 549, 553 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 10, 11, 60, 174, 209, 213-215 ЦПК України, суд-

ВИРШІИВ:

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 як на частину в спільній сумісній власності.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_13, померлому 05 серпня 2001р., в порядку спадкування за законом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.