Постанова

Іменем України

09 липня 2019 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/7687/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді- Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,

за участю секретаря Ратушного А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві

на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва

в складі судді Сенька М.Ф.

від 31 січня 2019 року

у справі №759/7986/15-ц Святошинського районного суду м. Києва

за скаргою ОСОБА_1

на бездіяльність та рішення державних виконавців Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Яковенка Владислава Андрійовича, Задорожної Тетяни Андріївни , Вавдійчик Анжеліки Сергіївни ,

стягувач ОСОБА_4 ,

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила визнати незаконною бездіяльність державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Голосіївський РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві, Відділ) Яковенка В.А., щодо невчинення виконавчих дій для перевірки виконання рішення у встановлений законом строк; визнати дії державного виконавця Задорожної Т.А. щодо винесення постанови ВП №53887181 про стягнення виконавчого збору від 27.09.2018 та державного виконавця Вавдійчик А.С. щодо винесення постанови ВП №57313400 про відкриття виконавчого провадження неправомірними; скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 27.09.2018 та постанову про відкриття виконавчого провадження від 28.09.2018 на виконання постанови від 27.09.2018 про стягнення виконавчого збору, як незаконні.

В обгрунтування скарги посилалася на те, що державним виконавцем в порушення вимог ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» не вчинено дій щодо перевірки добровільного виконання рішення суду.

Вказувала, що постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору від 27.09.2018 та про відкриття виконавчого провадження від 28.09.2018 з виконання постанови від 27.09.2018 про стягнення виконавчого збору в сумі 7446,00 грн є незаконними та такими, що підлягають скасуванню, а дії державних виконавців з цих підстав неправомірними, оскільки рішення суду виконано у повному обсязі. Вважала, що не повинна сплачувати виконавчий збір через бездіяльність державної виконавчої служби.

Ухвалою Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2019 року скаргу задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, Голосіївський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві звернувся до суду з апеляційною скаргою, в обґрунтування якої вказав, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення питання.

Як на підставу скасування ухвали суду вказував, що судом першої інстанції не взято до уваги, що державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження дотримано вимог Закону України «Про виконавче провадження», тоді як боржник в порушення вимог закону не повідомив про виконання рішення суду, у зв`язку з чим було прийнято постанову про стягнення виконавчого збору та відкриття виконавчого провадження на підставі цієї постанови.

За вказаних обставин просив скасувати ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 31.01.2019 та відмовити в задоволенні скарги у повному обсязі.

ОСОБА_1 , заперечуючи проти апеляційної скарги подала відзив, в якому просила залишити без задоволення апеляційну скаргу, а ухвалу суду - без змін.

Вказувала, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки державний виконавець не здійснив перевірку виконання рішення суду, за результатами перевірки не склав відповідного акту та не прийняв відповідну постанову про закінчення виконавчого провадження, що свідчить про порушення державним виконавцем Закону України «Про виконавче провадження».

Зазначила також, що державний виконавець не мав правових підстав для стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, оскільки рішення суду виконувалося не в примусовому порядку.

Інші учасники справи своїм правом на подання відзиву не скористалися.

Боржник ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила відмовити в задоволенні, а ухвалу залишити без змін.

Голосіївський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив, причини неявки суду не повідомив.

Стягувач ОСОБА_4 , належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явилися в судове засідання, та їхніх представників.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що державними виконавцями не дотримано вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року зобов`язано ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_4 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною.

Визначено наступні способи ОСОБА_4 участі у вихованні сина ОСОБА_5 , особистому спілкуванні: з понеділка по п`ятницю, у будь-які зручні для батька дні та часи, із врахуванням графіку відвідування дитиною навчального закладу та гуртків у межах м. Києва, при умові задовільного стану здоров`я дитини та повідомлення матері про місце перебування дитини; кожної першої суботи та третьої неділі місяця з 10 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв.; в день побачення ОСОБА_4 з сином забирати його з дому, школи, дитячого садочка особисто; у разі, якщо святкові дні припадають на день побачення ОСОБА_4 з ОСОБА_5 або цей день передує дню побачення, або є наступним після нього, то такі дні син проводить з батьком з 10 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв.

На виконання вищевказаного рішення 14 квітня 2017 року видано виконавчий лист.

10 травня 2017 року державним виконавцем Голосіївського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Яковенком В.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Копія постанови направлена боржнику до виконання, стягувачу до відома. Боржнику надано термін на добровільне виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що про виконання рішення в добровільному порядку боржник повинен повідомити державного виконавця, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що державним виконавцем не було вчинено дій щодо перевірки виконання рішення суду.

Згідно пункту 1 частини першої статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Частиною п`ятою цієї статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Порядок виконання рішення суду немайнового характеру передбачений ст. 63 Закону України «Про виконавче провадженя». За рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Згідно п. 4 ст. 19 Закону сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Відповідно до п. 8 ст. 19 Закону особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

З аналізу вказаних положень закону вбачається, що про добровільне виконання рішення суду боржник самостійно повинен письмово повідомити державного виконавця, а державний виконавець в свою чергу лише перевіряє таке виконання на підставі поданих документів.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 отримала постанову про відкриття виконавчого провадження та була повідомлена про початок примусового виконання виконавчого провадження належним чином.

Матеріали справи не містять доказів, що за період з моменту відкриття виконавчого провадження (10.05.2017) та до моменту виконання рішення суду (07.09.2018) ОСОБА_1 письмово повідомляла державного виконавця про добровільне виконання рішення суду.

Факт виконання рішення суду боржником зафіксовано в Акті державного виконавця від 07.09.2018.

28 вересня 2018 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ст. 37 Закону.

Наведені фактичні обставини свідчать, що державний виконавець при перевірці виконання рішення суду у немайновому спорі діяв у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що право заявника було порушено.

Відповідно до ч. 3 ст. 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Проте, постановляючи ухвалу, суд першої інстанції вказаних обставин та наведених положень закону не врахував, неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку, що державний виконавець в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» не виконав свого обов'язку щодо перевірки виконання рішення суду у визначений законом строк.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду в частині визнання протиправною бездіяльності державного виконавця обов'язку щодо перевірки виконання рішення суду, постановлена з порушення норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, що в силу пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні скарги.

Щодо задоволення судом вимог скарги в частині визнання незаконними та скасування постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору та відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції також допущено порушення норм процесуального та матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 вересня 2018 року державним виконавцем Відділу Задорожною Т.А. винесено постанову про стягнення виконавчого збору, у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду та не повідомленням державного виконавця про його виконання.

Постановою державного виконавця від 28.09.2018, якою закінчено виконавче провадження постанову про стягнення виконавчого збору виведено в окреме виконавче провадження.

На підставі постанови про стягнення виконавчого збору, яка є виконавчим документом, державним виконавцем Вавдійчик A.C. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору №53887181 від 27.09.2018 року.

Станом на 01.04.2019 постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 27.09.2018 перебуває на виконанні у Голосіївському РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).

Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З урахуванням вищенаведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Саме до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2019 посправі №370/1034/15-ц,

Аналогічний висновок вже висловлювався Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року в рамках справи №921/16/14-г/15, справи №127/9870/16-ц, від 30 січня 2019 року (справа №161/8267/17) та інших.

За приписами частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однак, суд першої інстанції, розглянувши по суті скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження останній дій та рішень державного виконавця, пов`язаних зі стягненням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, не звернув уваги на те, що скарга з такими вимогами не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, у зв`язку з чим припустився порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 ЦПК України.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у разі відкриття провадження у справі таке провадження підлягає закриттю, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому, за приписами частини 2 статті 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду в частині оскарження рішень та дій державних виконавців щодо стягнення виконавчого збору підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині, а в частині щодо невиконання державним виконавцем обов`язку перевірки виконання рішення суду скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову в задоволенні скарги в цій частині.

Оскільки судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції та постановлено нове судове рішення вирішенню також підлягає питання про відшкодування судових витрат.

Так, за правилом частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Положеннями ст. 453 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

За вказаних обставин, сплачений Голосіївським РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві за подання апеляційної скарги судовий збір у сумі 1921,00 грн, згідно платіжного доручення №1181 від 03 травня, підлягає стягненню з ОСОБА_1 .

На підставі викладеного та керуючись ст. 255, 268, 377, 383, 384, 389, 447, 451 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві - задовольнити частково.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 31 січня 2019 року - скасувати.

Провадження за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність та рішення державних виконавцівГолосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Яковенка Владислава Андрійовича, Задорожної Тетяни Андріївни , Вавдійчик Анжеліки Сергіївни , стягувач ОСОБА_4 , в частині визнання неправомірними дій державного виконавця Задорожної Тетяни Андріївни щодо винесення постанови ВП №53887181 від 27 вересня 2018 року про стягнення виконавчого збору та дій державного виконавця Вавдійчик Анжеліки Сергіївни щодо винесення постанови ВП №57313400 від 28 вересня 2018 року про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору, та в частині скасування постанови ВП №53887181 від 27 вересня 2018 року про стягнення виконавчого збору та постанови ВП №57313400 від 28 вересня 2018 року про відкриття виконавчого провадження - закрити.

В задоволенні скарги в частині визнання незаконною бездіяльності державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Яковенка Владислава Андрійовича щодо не вчинення дій для перевірки виконання рішення суду - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Ломоносова, 22/15, код ЄДРПОУ: 34999976) судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот одна) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 10 липня 2019 року.

Головуючий О.Ф. Мазурик

Судді В.А. Кравець

Л.Д. Махлай