ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/19036/15-цГоловуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.

Провадження № 22-ц/817/506/19 Доповідач - Дикун С.І.

Категорія - 310000000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2019 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд у складі:

Головуючого - Дикун С.І.

Суддів - Парандюк Т. С., Хома М. В.,

за участю секретаря - Кантицька О.І.

та учасників судового процесу: представника позивача-відповідача ОСОБА_1 - адвоката Кметика В.С.; відповідача-позивача ОСОБА_2 та його представника адвоката Черніцького І.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/19036/15-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2016 року, ухвалене суддею Ромазаном В.В.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява обгрунтована тим, що вона із 09 березня 2013 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , за час якого за спільні кошти подружжя ними набуто рухоме та нерухоме майно.

ОСОБА_1 просила:

провести поділ спільного майна подружжя, виділивши ОСОБА_2 в рахунок належної йому 1/2 частини спільно нажитого майна подружжя: житловий будинок, який знаходиться за адресою , АДРЕСА_2 , вартістю - 2338280 грн, світильники - 2 шт., вартістю 7000 грн та 5000 грн, диван вартістю 18000 грн, стіл та крісла, вартістю 16000 грн; два коврики, вартістю 12300 грн, жалюзі, вартістю 15000 грн, посуд, вартістю 6000 грн, спальний гарнітур, вартістю 20000 грн, стільниця на кухонні меблі вартістю 6 500 грн., комп`ютер, вартістю 4000 грн, скатертину вартістю 1 000 грн, ковдри, подушки, покривало, загальною вартістю 2000 грн, комп`ютерне крісло, вартістю 2000 грн, телевізор, вартістю 14 000 грн, домашній кінотеатр, вартістю 8000 грн., холодильник «Samsung», вартістю 7 500 грн, кухонний гарнітур, вартістю 30 000 гривень, автомобіль марки «AUDI А6», 2008 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , вартістю 376 989 грн, автомобіль марки «AUDI А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , вартістю 432 314 грн;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію належної їй 1/2 частини спільно нажитого майна подружжя у розмірі - 1 660 941,50 грн.

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 із зустрічним позовом про визнання будинку в АДРЕСА_2 ; автомобіля марки «AUDI А6», 2008 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 та автомобіля марки «AUDI А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 та його особистою власністю.

Зустрічний позов мотивований тим, що будинок збудований за кошти його батька на належній батькові земельній ділянці, яка в подальшому була йому подарована. Автомобіль «AUDI А6», 2008 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , придбаний ним за кошти, отримані від продажу його попереднього автомобіля, а інший автомобіль - «AUD1 А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , придбаний для батька на його ім`я за кошти батька, отримані ним від продажу іншого автомобіля, а зареєстрований на його ім`я, так як він їздив за ним у м. Київ.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково.

Проведено поділ спільного майна подружжя - рухомого майна: дивана вартістю 1 800 грн, двох килимів вартістю 12 300 грн, скатертини вартістю 1000 грн, холодильника марки «Samsung» вартістю 7 500 грн.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку у рухомому майні, а саме: дивана вартістю 1800 гривень, двох ковриків вартістю 12 300 грн скатертини вартістю 1 000 грн, холодильника марки «Samsung» вартістю 7 500 грн.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку у рухомому майні, а саме: дивана вартістю 1 800 грн, двох ковриків вартістю 12 300 грн, скатертини вартістю 1 000 грн, холодильника марки «Samsung» вартістю 7500 грн.

У решті позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на автомобіль марки «Audi А6» кузов НОМЕР_2 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 вартістю 141 977,33 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні її вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на те, що суд не звернув уваги на п.7 договору дарування земельної ділянки від 06 травня 2013 року, в якому зазначено про відсутність будь-якого будівництва на земельній ділянці. Зазначив, що лише після укладення договору дарування земельної ділянки сторони спільною працею та за рахунок спільних коштів та коштів своїх батьків (як позивача, так і відповідача), здійснювали будівництво житлового будинку. Автомобілі також були придбані за їх спільні кошти та використовувались в інтересах сім`ї. Суд не зауважив, що ОСОБА_2 у листі-пропозиції від 12 січня 2016 року визнав факт придбання ними у шлюбі предметів домашньої обстановки, тому безпідставним є висновок суду про недоведеність позовних вимог щодо поділу зазначеного майна.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на законність та обгрунтованість оскаржуваного нею судового рішення в частині часткового задоволення її позовної заяви та у відмові в решті її позовних вимог. Вважає апеляційну скаргу безпідставною та необгрунтованою. Наголошує, що презумпція спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу, може бути спростована одним із подружжя щодо поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі у судовому порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду в частині відмови у задоволенні його позовних вимог скасувати і ухвалити нове рішення, яким визнати житловий будинок та автомобіль AUD1 А6, 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , його особистою приватною власністю, посилаючись на те, що суд вірно встановив обставини справи, зокрема, що спірне майно не є спільною сумісною власністю подружжя, однак невірно застосував норми матеріального права та помилково відмовив у задоволенні його зустрічного позову.

ОСОБА_2 зазначив, що будівництво житлового будинку було розпочато його батьком, ОСОБА_3 , у березні 2013 року на земельній ділянці, площею 0,0626 га, яка до 06 травня 2014 року належала його батькові на праві особистої приватної власності.

Вказав, що отримавши від свого батька, ОСОБА_3 , його особисті кошти від продажу належного батькові автомобіля 22.05.2015 року, поїхав у м.Київ та на початку червня 2015 року придбав для батька автомобіль AUD1 А6, 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 .

Наголошує, що ні він, ОСОБА_2 , ні його дружина ОСОБА_1 , даним автомобілем ніколи не користувалися.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить суд відмовити в апеляційній скарзі ОСОБА_2 в повному обсязі, вважаючи його апеляційну скаргу необгрунтованою, а вимоги, викладені в ній такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Підкреслює, що будівництво спірного житлового будинку розпочалось після отримання дозвільних документів на будівництво у 2014 році, а тому є спільною сумісною власністю подружжя. Більше того, ОСОБА_2 особисто був замовником на отримання повідомлення №ТП 062141900189 від 09.07.2014 року про початок будівельних робіт, про що свідчить його підпис.

Під час розгляду справи в апеляційному суді сторони підтримали свої апеляційні скарги та заперечили апеляційні скарги протилежної сторони, з мотивів, викладених ними як в апеляційних скаргах, так і відзивах на апеляційні скарги.

Справа апеляційним судом розглядалась неодноразово.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 21 лютого 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відхилені, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 21 лютого 2017 року скасовано, справу №607/19036/15-ц передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги не звернув увагу, зокрема, на те, що: в договорі дарування земельної ділянки від 06 травня 2013 року зазначено про відсутність будь-якого будівництва на земельній ділянці; ОСОБА_2 у листі-пропозиції від 12 січня 2016 року визнав факт придбання сторонами у шлюбі предметів домашньої обстановки; підтвердження автомобіля марки «AUD1 А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 за кошти ОСОБА_3 , які ним виручені від реалізації 22 травня 2015 року автомобіля «AUD1 А6» на підставі пояснення свідків - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та довідкою регіонального сервісного центру МВС в Тернопільській області. Тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

За вимогами ч.1 статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, учасників розгляду справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_2 - відхиленню, виходячи із таких мотивів.

Згідно із ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 06 травня 2014 року, ОСОБА_3 , батько ОСОБА_2 подарував належну йому земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0626 га, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку. Спірний будинок збудовано до травня 2014 року на земельній ділянці ОСОБА_3 , тобто існував на час укладення договору дарування земельної ділянки. Відсутність в договорі дарування земельної ділянки від 06 травня 2014 року вказівки про наявність на ній будь-якого будівництва, не дають підстави визнати вказаний житловий будинок спільною власністю подружжя. Спірний житловий будинок та автомобіль марки «AUDI А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 придбано за кошти ОСОБА_3 , який є батьком ОСОБА_2 Спірний автомобіль марки «AUDI А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , із моменту його придбання та до даного часу перебуває у користуванні Автомобіль марки AUDI А6», 2008 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 було придбано ОСОБА_2 після реалізації останнім автомобіля марки КІА CERATO, номерний знак НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_6 , який було знято з обліку, реалізовано та придбано інший у один день. А тому відсутні докази того, що житловий будинок і автомобілі придбані за час подружнього життя та за спільні кошти сторін і є спільним майном подружжя.

Рішення суду першої інстанції не у повній мірі відповідає вимогам ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України.

Матеріалами справи підтверджується, що сторони з 09 березня 2013 року по 01 березня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі. У шлюбі народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

06 травня 2014 року ОСОБА_3 подарував своєму синові ОСОБА_2 належну йому земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0626 га, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, що підтверджується нотаріально посвідченим договором дарування земельної ділянки від 06 травня 2013 року. У п.7 сторони договору підтвердили, що будівель та споруд на земельній ділянці немає, будівництво не ведеться.

03 липня 2014 року на ОСОБА_2 відділом містобудування та архітектури Тернопільської райдержадміністрації видано будівельний паспорт №219-2-1б.

08 липня 2014 року ОСОБА_2 було подано в інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області повідомлення про початок нового будівництва - виконання будівельних робіт індивідуального житлового будинку садибного типу за адресою АДРЕСА_2 .

09 вересня 2014 року зареєстровано право власності на житловий будинок, загальною площею 166,5 кв. м за ОСОБА_2 , як власником земельної ділянки в АДРЕСА_2 .

За ОСОБА_2 зареєстровано два автомобілі: марки «AUDI А6», 2008 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 та «AUD1 А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 .

Вирішуючи спір суд вважав, що спірний будинок збудовано до травня 2014 року на земельній ділянці батька ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , тобто існував на час укладення договору дарування земельної ділянки. Відсутність в договорі дарування земельної ділянки від 06 травня 2014 року вказівки про наявність на ній будь-якого будівництва, не дають підстави визнати вказаний житловий будинок спільною власністю подружжя. Спірний житловий будинок та автомобіль марки «AUDI А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , а також решту заявленого позивачкою рухомого майна, окрім дивана вартістю 1800 грн, двох ковриків вартістю 12300 грн, скатертини вартістю 1000 грн, холодильника марки «Samsung» вартістю 7500 грн., придбано за кошти ОСОБА_3 Спірний автомобіль марки «AUDI А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 із моменту його придбання та до даного часу перебуває у користуванні ОСОБА_3 - батька ОСОБА_2 А тому спірне майно не може бути визнане спільною сумісною власністю подружжя.

Зазначеного висновку суд першої інстанції дійшов із неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю обставинам справи, що, згідно із п.п. 3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині.

Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

У абзаці 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення) передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

За нормою ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційним судом установлено, що в договорі дарування земельної ділянки від 06 травня 2013 року зазначено про відсутність будь-якого будівництва на земельній ділянці; ОСОБА_2 у листі-пропозиції від 12 січня 2016 року визнав факт придбання сторонами у шлюбі предметів домашньої обстановки 2 світильників вартістю 7000 грн та 5000 грн; стола та крісла вартістю 16000 грн; жалюзі вартістю 15000 грн; посуду вартістю 6000 грн; спального гарнітуру вартістю 20000 грн; стільниці на кухню вартістю 6500 грн.; комп`ютера вартістю 4000 грн; ковдри, подушки, покривала загальною вартістю 2000 грн; комп`ютерного крісла вартістю 2000 грн; дивана вартістю 18000 грн; двох ковриків загальною вартістю 12300 грн; скатертини вартістю 1000 грн; холодильника марки «Samsung» вартістю 7 500 грн; підтвердження придбання автомобіля марки «AUD1 А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 за кошти ОСОБА_3 , які ним виручені від реалізації 22 травня 2015 року автомобіля «AUD1 А6» на підставі пояснення свідків - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та довідкою регіонального сервісного центру МВС в Тернопільській області.

З урахуванням вищенаведених, встановлених апеляційним судом обставин та вимог закону, колегія суддів приходить до переконання, що за час шлюбу сторонами набуто: житловий будинок у АДРЕСА_2 , загальною площею 166,5 кв.м., житловою площею 80,6 кв.м., вартістю 701380 грн; автомобіль марки «AUDI А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 вартістю 140000 грн; 2 світильники вартістю 7000 грн та 5000 грн; стіл та крісла вартістю 16000 грн; жалюзі вартістю 15000 грн; посуд вартістю 6000 грн; спальний гарнітур вартістю 20000 грн; стільниця на кухню вартістю 6500 грн.; комп`ютер, вартістю 4000 грн; ковдри, подушки, покривало загальною вартістю 2000 грн; комп`ютерне крісло вартістю 2000 грн; диван вартістю 18000 грн; два коврики загальною вартістю 12300 грн; скатертина вартістю 1000 грн; холодильник марки «Samsung» вартістю 7500 грн; на загальну суму майна - 963680 грн.

Дане майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки ОСОБА_2 не наведено належних, достовірних та достатніх доказів на спростування презумпції правового режиму спільного сумісного майна на вказані об`єкти. Спірне майно підлягає поділу у порядку ч.2,4 ст.71 СК України у спосіб, запропонований позивачкою та частково визнаний ОСОБА_2 , шляхом виділення всього майна останньому, із виплатою ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частини майна.

При визначенні вартості майна апеляційний суд виходить із положень, встановлених статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України, згідно з якими вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

За відсутності погодження сторін щодо вартості спірного будинку, її слід визначити у 701380 грн, що підтверджується звітом про оцінку житлового будинку у АДРЕСА_2 , загальною площею 166,5 кв.м з надвірними будівлями та спорудами, проведеної суб`єктом оціночної діяльності ТзОВ "Фірма "Гудвіл". При цьому, апеляційний суд не може погодитись із вказаною позивачкою вартістю спірного будинку - 2338280 грн, як необгрунтованою та взятою за оголошеннями в мережі Інтернет без прив`язки до даного об`єкта нерухомості.

Вартість автомобіля марки «AUDI А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 слід визначити 140000 грн на підставі довідки регіонального сервісного центру в Тернопільській області №31/19-К-33о/п, не погодившись із вказаною позивачкою вартістю даного автомобіля 432314 грн, оскільки ця ціна взята із мережі Інтернет та не відповідає вартості даного конкретного автомобіля.

Разом з тим, колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на автомобіль марки «Audi А6» кузов НОМЕР_2 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 вартістю 141977,33 грн, відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 у цій частині.

За даними регіонального сервісного центру в Тернопільській області МВС України ОСОБА_2 був власником автомобілів: Nissan Maxima, номерний знак НОМЕР_7 , кузов НОМЕР_8 , який за ним було зареєстровано 19 січня 2010 року та знято з обліку для реалізації 12 липня 2012 року); KIA Cerato, номерний знак НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_6 зареєстровано за ОСОБА_2 11 серпня 2012 року, знято з обліку для реалізації 04 грудня 2013 року і цього ж числа зареєстровано за ним автомобіль марки «AUDI А6», 2008 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 (т.1а.с. 113). Таким чином, ОСОБА_2 довів, що спірний автомобіль був придбаний виключно за його особисті кошті, виручені за автомобілі, які були у його власності до шлюбу з ОСОБА_1 , а тому суд обґрунтовано визнав за ним право особистої приватної власності на вказаний автомобіль.

Окрім того, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо відмови у визнанні спільним сумісним майном решти предметів домашньої обстановки та меблів, заявлених позивачкою, оскільки доводи щодо наявності такого майна та його набуття сторонами за час шлюбу не знайшли підтвердження ні у суді першої інстанції, ні в апеляційному суді, а також не визнані ОСОБА_6 у листі-пропозиції від 12 січня 2016 року.

Розподіл судових витрат по даній справі слід здійснити відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, поклавши їх на відповідача-позивача ОСОБА_2 , пропорційно до задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , а саме: у суді першої інстанції - при заявлених вимогах на суму 1660941,50 грн, оплачених судовим збором 6090 грн, були задоволені вимоги на суму 481840 грн, то із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1766, 71 грн. судового збору; у суді апеляційної інстанції - при заявлених вимогах на суму 1660941,50 грн, оплачених судовим збором 6699 грн, задоволені вимоги на суму 481840 грн, на користь ОСОБА_1 із ОСОБА_2 підлягає стягненню 1943,38 грн судового збору; на загальну суму - 3710,09 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя - житлового будинку, автомобіля марки «AUDI А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 ; 2 світильників; стола та крісла; жалюзі; посуду; спального гарнітуру; стільниці на кухню; комп`ютера; ковдри, подушок, покривала; комп`ютерного крісла; дивана; двох ковриків; скатертини; холодильника скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Провести поділ спільного сумісного майна подружжя, виділивши ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_9 ) у рахунок належної йому 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя житловий будинок у АДРЕСА_2 , загальною площею 166,5 кв.м., житловою площею 80,6 кв.м., вартістю 701380 грн; автомобіль марки «AUDI А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 вартістю 140000 грн; 2 світильники вартістю 7000 грн та 5000 грн; стіл та крісла вартістю 16000 грн; жалюзі вартістю 15000 грн; посуд вартістю 6000 грн; спальний гарнітур вартістю 20000 грн; стільниця на кухню вартістю 6500 грн.; комп`ютер, вартістю 4000 грн; ковдри, подушки, покривало загальною вартістю 2000 грн; комп`ютерне крісло вартістю 2000 грн; диван вартістю 18000 грн; двох ковриків загальною вартістю 12300 грн; скатертину вартістю 1000 грн; холодильник марки «Samsung» вартістю 7 500 грн; на загальну суму майна - 963680 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_10 ) грошову компенсацію належної їй 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя - житлового будинку загальною площею 166,5 кв.м., житловою площею 80,6 кв.м., у АДРЕСА_2 вартістю 701380 грн; автомобіля марки «AUDI А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 вартістю 140000 грн; 2 світильників вартістю 7000 грн та 5000 грн; стола та крісла вартістю 16000 грн; жалюзі вартістю 15000 грн; посуду вартістю 6000 грн; спального гарнітуру вартістю 20000 грн; стільниці на кухню вартістю 6500 грн.; комп`ютера вартістю 4000 грн; ковдри, подушки, покривала загальною вартістю 2000 грн; комп`ютерного крісла вартістю 2000 грн; дивана вартістю 18000 грн; двох ковриків загальною вартістю 12300 грн; скатертини вартістю 1000 грн; холодильника марки «Samsung» вартістю 7 500 грн; на загальну суму 481840 грн.

У решті рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2016 року залишити без змін, відновивши його дію у нескасованій частині.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_10 ) 3710,09 грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 08 липня 2019 року.

Головуючий Дикун С.І.

Парандюк Т.С.

Судді: Хома М.В.