Справа № 462/3924/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А.І.

Провадження № 22-ц/811/3073/18 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Категорія:53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2019 року Львівський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Мікуш Ю.Р.

Суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення(виклику) сторін цивільну справу № 463/3924/16-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 06 листопада 2018 року ухваленого судом у складі судді Ліуш А.І. по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міра і К» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, майнової та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

18.07.2016 року позивач по справі ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТзОВ «Міра і К» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, майнової та моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначає, що працював у відповідача з 14 травня 2016 року по 15 червня 2016 року на посаді електрика, однак через порушення відповідачем законодавства про працю звільнився з роботи за власним бажанням. Відповідач у трудовій книжці записав причину звільнення «за власним бажанням», однак він не погоджується із таким записом, вважає його незаконним.

Внаслідок незаконних дій відповідача, йому завдано моральну шкоду через отриманий стрес, психологічне навантаження. Просив визнати незаконним формулювання причин звільнення «за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України», змінити формулювання причин звільнення, прописавши «за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю - ч.3 ст. 38 КЗпП України», зобов`язати відповідача внести зміни у трудову книжку, змінити дату звільнення, стягнути з відповідача на його користь 4000,00 грн. моральної шкоди, середній заробіток за час вимушеного прогулу, майнову шкоду, вихідну допомогу в розмірі 6159, 36 грн.

Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 06 листопада 2018 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним формулювання причин звільнення ОСОБА_1 , зазначених у наказі №125 від 17 червня 2016 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Міра і К» « за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.»

Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_1 , зазначених у наказі №125 від 17 червня 2016 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Міра і К» «за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України на «за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю ч.3 ст. 38 КЗпП України».

Зобов`язано уповноважених осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Міра і К» внести новий запис у трудову книжку ОСОБА_1 «звільнений за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю ч.3 ст. 38 КЗпП України», запис «за власним бажанням»-вважати недійсним.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірв і К» на користь ОСОБА_1 6 159 (шість тисяч сто п`ятдесять дев`ять) гривень 36 копійок вихідної допомоги.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міра і К» на користь ОСОБА_1 1 000 (одну тисячу) гривень 00 копійок моральної шкоди.

У задоволенні позовних вимог щодо зміни дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення майнової шкоди - відмовлено за безпідставністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міра і К» у дохід держави 2204 (дві тисячі двісті чотири ) гривні 80 копійок.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1

В апеляційній скарзі зазначає, що вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом не враховано формулу за якою він просить стягнути моральну шкоду після затягування розгляду справи у суді першої інстанції. Вважає, що вихідна допомога повинна становити 7 500 грн., оскільки він був прийнятий на роботу з окладом 2 500 грн. Судом при вирішенні справи порушено норми ст.ст. 76-81, 84 ЦПК України, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Вважає, що неправильне формулювання причин звільнення надає право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки таке створює перешкоди для його подальшого працевлаштування та отримання статусу безробітного. Не погоджується також із розміром моральної шкоди, яка проявляється у фізичному болі і стражданнях, які він зазнав у зв`язку із втратою здоров`я через протиправні дії відповідача. Розмір моральної шкоди обраховує за формулою N (кількість днів) * 50 грн. та в подальшому 100 грн., а в загальному вважає, що сума моральної шкоди повинна становити 100 000 грн. Просить задовольнити позов у повному обсязі з врахуванням уточнень.

Відповідно до вимог ст.360 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) відповідачем по справі надіслано Відзив на апеляційну скаргу( далі Відзив).

У Відзиві відповідач зазначає, що не погоджується із доводами апеляційної скарги, яка містить вимоги, які не були предметом позовних вимог, а саме: поновлення на роботі. Відповідачем за власним бажанням подана заява про звільнення такого з роботи, яка була роботодавцем задоволена в той же день із дотриманням вимог, передбачених ст.ст. 47, 116 КЗпП України. Щодо вимог позивача про відшкодування матеріальної шкоди, які не конкретизовані та вимог відшкодування моральної шкоди заперечує. Із врахуванням вище зазначеного, відповідач вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та просить залишити її без задоволення.

Відповідно до ст. 369 ч.1 Цивільного процесуального кодексу України(далі ЦПК) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно статті 367 ч.1 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 247 ч.2 ЦПК у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судом встановлено, що Наказом № 99 від 13 травня 2016 року виданого ТзОВ «Міра і К» ОСОБА_1 прийнято на основну роботу з 14.05.2016 року електриком 3 розряду зі строком випробовування один місяць з оплатою праці згідно штатного розкладу. Підстава: заява ОСОБА_1 ( а.с. 51).

Наказом № 125 від 17 червня 2016 року виданого ТзОВ «Міра і К» ОСОБА_1 звільнено з 17 червня 2016 року за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України. Підстава звільнення: заява ОСОБА_1 від 15.06.2016 року, невикористана відпустка 2 дні. ( а.с. 52).

Із змісту власноручно написаної ОСОБА_1 заяви від 15.06.2016 року вбачається, що останній зазначив причину звільнення за власним бажанням у зв`язку з грубим порушенням трудового законодавства із внесенням відповідного запису до трудової книжки, просив звільнити із 17 червня 2016 року.

У вищеназваній заяві позивач ОСОБА_1 називає вісім причин порушення трудового законодавства. (а.с.57).

Задовольняючи позовні вимоги у частині зміни формулювання причин звільнення, суд першої інстанції із посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові № 6-157цс/12 від 20 лютого 2013 року чітко зазначив, що незважаючи на зміст заяви ОСОБА_1 від 15 червня 2016 року та чітке формулювання ним причини звільнення, роботодавець ТзОВ «Міра і К» фактично самостійно змінив визначену працівником причину звільнення з роботи, а відтак позов ОСОБА_1 підлягає в цій частині задоволенню із зазначенням причини звільнення « за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю ч.3 ст. 38 КЗпП України, внісши відповідний запис у трудову книжку.

Підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині, стала постанова судді Залізничного районного суду м.Львова від 15 вересня 2016 року про притягнення до адміністративної відповідальності директора ТзОВ «Міра і К» за ч.1 ст. 41 КУпАП ( порушення трудового законодавства) (а.с.75).

Суд апеляційної інстанції вважає такий висновок суду обґрунтованим та законним.

За змістом ст. 38 ч.3 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Підставою для безумовного застосування ч. 3 ст. 38 КЗпП України є сам факт порушення трудового законодавства, а не істотність, причини такого порушення.

Істотність характеру порушень роботодавцем умов трудового законодавства та їх поважність не можуть бути підставою для відмови працівнику у звільненні за ч. 3 ст. 38 КЗпП України , оскільки такі критерії цією нормою не передбачені.

Роботодавець не має права самостійно змінювати визначену працівником у заяві причину звільнення з роботи (Постанова ВСУ від 22 травня 2013 року № 6-34цс13).

Згідно з ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст. 38 і 39 КЗпП) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Визначена судом сума вихідної допомоги в розмірі 6 159, 36 грн. відповідає «Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженому постановою КМУ №100 від 08 лютого 1995 року із наступними змінами .

Доводи апеляційної скарги про те, що розмір вихідної допомоги має становити 7500 грн., оскільки посадовий оклад позивача становив 2500 грн., суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, зважаючи на наступне.

Як вбачається з наказу №99 від 13.05.2016 року про прийняття ОСОБА_1 на роботу, оплата праці встановлюється відповідно до штатного розкладу (а.с.51).

Згідно з штатним розписом ТзОВ «Міра і К», який введений в дію з 01 січня 2016 року, посадовий оклад електрика 3 розряду становить 2100 грн., а відтак розрахований судом розмір вихідної допомоги відповідає вимогам законодавства.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Ухвалюючи рішення про стягнення моральної шкоди в розмірі 1000 грн., суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивач зазнав моральних страждань через порушення його законних прав, які полягали у тому, що роботодавець порушуючи законодавство про працю не забезпечив позивача спеціальним одягом, взуттям, що стверджується постановою про притягнення роботодавця до адміністративної відповідальності.

Інші обставини, на які посилається позивач, зокрема те, що з вини відповідача він не може влаштуватись на роботу, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Позивачем не надано доказів на підтвердження позовних вимог та доводів апеляційної скарги щодо завдання йому моральної шкоди в розмірі 100 000 грн., а також того, що стан його здоров`я погіршився саме з часу звільнення з роботи. Жодних медичних документів, щодо нервово стресу та інших діагнозів на які посилається позивач, матеріали справи не містять.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У пунктах 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що суд безпідставно не взяв до уваги заяву про збільшення позовних вимог від 05.11.2019 року, суд апеляційної інстанції визнає необгунтованими, так як така подана з порушенням строків встановлених п.2 ч.2 ст.49 ЦПК України, якою передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

З ухвали суду від 16 квітня 2018 року, встановлено, що розгляд справи суд призначив в порядку спрощеного провадження та перше судове засідання відбулося 12 червня 2018 року, а з участю позивача 31 липня 2018 року.

Згідно з ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Аргументи апеляційної скарги про те, що судом безпідставно відмовлено в позові про нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Зважаючи на викладене, інші доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції визнає такими, що не дають підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 383, 384, 391 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 06 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тесту постанови в порядку передбаченому ст.ст.389-391 ЦПК України..

Повний текст постанови складений 08 липня 2019р.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк