Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 645/327/17

провадження № 61-39716св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_3 , Фрунзенський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова у складі судді Іващенка С. О. від 14 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С., від 24 травня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , Фрунзенський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про примусове виселення.

Позовну заяву мотивовано тим, що 03 березня 2007 року ПАТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_4 уклали кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав 41 500,00 євро строком користування до 03 березня 2017 року зі сплатою 10,8 % річних. На забезпечення виконання вказаного зобов`язання цього ж дня сторони уклали іпотечний договір, предметом якого є належна позичальнику квартира АДРЕСА_1 . Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30 квітня 2014 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 03 березня 2007 року у розмірі 54 784,79 євро, звернуто стягнення на вказану квартиру, як предмет іпотеки. Позивач зазначав, що на час звернення до суду вказана квартира належить на праві власності ОСОБА_3 , у зазначеній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які добровільно не виселяються, а тому просив суд виселити відповідачів із квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2017 року у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що на час розгляду справи власником спірної квартири є ОСОБА_3 , який до суду з позовом про визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, не звертався. Крім того, банк всупереч вимог статті 109 ЖК Української РСР не зазначив інше приміщення, в яке слід виселити відповідачів.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2018 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

Судове рішення мотивовано тим, що квартира, яка є предметом іпотеки, була набута іпотекодавцем не за рахунок кредитних коштів ПАТ «УкрСиббанк», наданих ОСОБА_4 на підставі кредитного договору від 03 березня 2007 року, тому виселення відповідачів без надання їм іншого постійного жилого приміщення відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР є неможливим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року, ПАТ «УкрСиббанк» просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачі не є власниками предмету іпотеки і не є членами власника цієї квартири ОСОБА_3 , тому не мають право використовувати помешкання для власного проживання. Банк вважає відповідачів тимчасовими жителями, які підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення, правила статті 109 ЖК Української РСР на них не розповсюджуються.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 березня 2007 року банк та ОСОБА_4 уклали кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав 41 500,00 євро строком користування до 03 березня 2017 року зі сплатою 10,8 % річних.

Цього ж дня, на забезпечення виконання кредитних зобов`язань,

сторони уклали договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 09 червня 2000 року.

За заявою ФОП ОСОБА_4 Господарським судом Харківської області було порушено справу про банкрутство, за результатом розгляду якої 13 травня 2009 року прийнято постанову про визнання останнього банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, однак постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 вересня 2011 року постанову суду першої інстанції скасовано, провадження у справі про банкрутство припинено.

В межах процедури банкрутства проведено публічні торги і ОСОБА_1 придбала спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18 червня 2011 року, що підтверджується протоколом № 1 проведення аукціону на Товарній біржі «Правопорядок» від 10 березня 2011 року.

10 серпня 2011 року ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_1 вказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу, нотаріально посвідченому.

У спірній квартирі зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 та її дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30 квітня 2014 року, яке набрало законної сили, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ «УкрСиббанк» за кредитним договором від 03 березня 2007 року у розмірі 54 784,79 євро, що станом на 22 серпня 2013 року складає 586 078,32 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3

Це судове рішення не виконано та перебуває на примусовому виконанні у Фрунзенському відділі державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції.

21 жовтня 2016 року банк направив ОСОБА_1 письмову вимогу про добровільне виселення із спірної квартири, однак це поштове відправлення останній не вручено, повернуто на адресу ПАТ «УкрСиббанк» з відміткою «за закінченням терміну зберігання»

Установлено, що квартира, яка є предметом іпотеки, була набута іпотекодавцем ОСОБА_4 , а в подальшому ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не за кредитні кошти.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

З усталеної практики Верховного Суду України вбачається, що у такому випадку необхідно захистити права колишнього власника, застосувавши положення статті 109 ЖК УРСР, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Вказану практику підтвердила й Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження

№ 14-317цс18).

Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України «Про іпотеку»).

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-1449цс15, № 6-2947цс15, 25 листопада 2015 року № 6-1061цс15, 16 грудня 2015 року № 6-1469цс15 та 10 лютого 2016 року № 6-2830цс15.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, установивши, що

квартира АДРЕСА_1 , яка є іпотечним майном та про виселення відповідачів з якого просив позивач, була придбана не за рахунок кредитних коштів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про виселення із цієї квартири відповідачів без надання їм іншого постійного жилого приміщення, правильно застосувавши до спірних правовідносин положення статті 109 ЖК УРСР.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, щовідповідачі не є власниками предмету іпотеки і не є членами сім`ї власника ОСОБА_3 , тому підлягають виселенню є безпідставні, оскільки цей позов пред`явлено банком на захист своїх інтересів як іпотекодавця і порушення прав власника квартири ОСОБА_3 внаслідок проживання в ній відповідачів не є предметом позовних вимог у цій справі.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення, а рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара