Постанова

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 209/4063/14-ц

провадження № 61-28291 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Кривцової Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 вересня 2016 року у складі судді Байбари Г. А. та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2017 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, визнання договору іпотеки дійсним, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 15 березня 2012 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики, за умовами якого він, як позикодавець, надав позичальнику позику у розмірі 800 тис. грн, що еквівалентно 100 тис. доларам США, терміном до 15 червня 2015 року. 15 березня 2012 року на забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором позики між ним та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язалася солідарно з позичальником відповідати перед ним за виконання ОСОБА_3 зобов`язання по вказаному договору поруки. 15 березня 2012 року на забезпечення виконання зобов`язань за зазначеними договором позики та договором поруки між ним та ОСОБА_4 укладено у простій письмовій формі іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передав йому в іпотеку офіс (вбудоване приміщення АДРЕСА_1 , що належить їй на підставі договору дарування нежитлового приміщення від 12 лютого 2010 року.

ОСОБА_3 виконував взяті на себе зобов`язання за договором позики лише з 15 березня 2012 року по 28 січня 2014 року, а з 15 лютого 2014 року почав порушувати взяті на себе зобов`язання, позику у повному обсязі не повернув, чим завдав йому, у тому числі, моральну шкоду. Він неодноразово звертався до ОСОБА_4 з вимогою про нотаріальне посвідчення вищевказаного іпотечного договору, проте остання відмовилась вчиняти такі дії, унаслідок чого вважав, що цей договір слід визнати дійсним.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як позичальник і поручитель, взяті на себе зобов`язання належним чином не виконували, на вимоги не реагували, унаслідок чого виникла заборгованість за договором позики у розмірі 988 478 грн 40 коп., що еквівалентно 36 988 доларам США, пеня у розмірі 361 783 грн 68 коп., 3 % річних у розмірі 60 039 грн 90 коп.

З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 988 478 грн 40 коп., що еквівалентно 36 988 доларам США, пеню у розмірі 361 783 грн 68 коп., 3 % річних у розмірі 60 039 грн 90 коп. Також просив визнати дійсним договір іпотеки, укладений 15 березня 2012 року між ним та ОСОБА_4 , звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме офіс (вбудоване приміщення АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 50 тис. грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 вересня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 15 березня 2012 року у розмірі 988 478 грн 40 коп., що еквівалентно 36 988 доларам США, пеню у розмірі 361 783 грн 68 коп., 3 % річних у розмірі 60 039 грн 90 коп. та 10 тис. грн моральної шкоди, а всього 1 420 301 грн 98 коп. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі, як позичальник і поручитель, належним чином взяті на себе зобов`язання за договором позики не виконали, позику не повернули, унаслідок чого утворилась заборгованість за цим договором, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Розмір заборгованості відповідає умовам договору позики й вимогам законодавства. Договір поруки, украдений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , відповідає положенням законодавства, оскільки його сторони погодили усі істотні умови договору поруки. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода, яка ОСОБА_3 та ОСОБА_4 частково визнано.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_4 від нотаріального посвідчення іпотечного договору від 15 березня 2012 року, унаслідок чого відсутні правові підстави для визнання цього договору дійсним та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_4 задоволена частково, рішення суду першої інстанції у частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині відмовлено, зменшено загальну суму з 1 420 301 грн 98 коп. до 1 410 301 грн 98 коп. У решті рішення суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ЦК України не містить вичерпного переліку істотних умов договору поруки, унаслідок чого безпідставними є доводи ОСОБА_4 про відсутність в укладеному між нею та позивачем договорі поруки усіх істотних умов. ОСОБА_4 з вимогами про недійсність договору поруки не зверталась. Стягуючи з відповідачів у солідарному порядку моральну шкоду на підставі статті 1167 ЦК України, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що між сторонами було укладено договір позики, тобто існували договірні правовідносини, які не передбачали відшкодування моральної шкоди.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до неї відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що договір поруки від 15 березня 2012 року є неукладений, оскільки у ньому відсутня інформація про боржника, не містить строку виконання основного договору позики, а, отже, відсутні правові підстави для солідарного стягнення у тому числі з неї на користь позивача заборгованості за спірним договором позики.

ОСОБА_3 судові рішення не оскаржив.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 209/4063/14-ц з Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що доводи ОСОБА_4 про відсутність в укладеному між нею та позивачем договорі поруки усіх істотних умов є безпідставними. ОСОБА_4 з вимогами про недійсність спірного договору поруки не зверталась, а відповідно до статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що ЦК України не містить вичерпного переліку істотних умов договору поруки, ОСОБА_4 спірний договір поруки підписала, що свідчить про визнання нею його умов.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про недійсність договору поруки від 15 березня 2012 року не заслуговують на увагу, оскільки направлені виключно на ухилення від відповідальності перед позивачем за забезпеченим нею зобов`язанням за договором позики, оскільки при укладенні спірного договору поруки й отриманні ОСОБА_3 позики вона свідомо розуміла свої права і обов`язки за цим договором поруки.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 вересня 2016 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова

Д. Д. Луспеник