ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3229/19 Справа № 214/9478/14-ц Суддя у 1-й інстанції - Чернова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2019 року м.Кривий Ріг

Справа № 214/9478/14-ц

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Голуб О.О.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , Саксаганський відділ державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції Дніпропетровської,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу третьої особи Публічного акціонерного товариства «Державний експертно-імпортний банк України» на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 18 жовтня 2018 року, яке ухвалено суддею Черновою Н.В.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 18 жовтня 2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Саксаганського відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції Дніпропетровської, третя особа Публічне акціонерне товариство «Державний експертно-імпортний банк України» (надалі - ПАТ «Укрексімбанк»), про усунення перешкод у користуванні майном.

Позов мотивовано тим, що 06 березня 2013 року Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу затверджено мирову угоду у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, якою визнано за ОСОБА_1 право власності на чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 на першому поверсі 5 поверхового АДРЕСА_2 кв. м., житловою площею 44,3 кв. м., яка знаходиться по АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 не може реалізувати своє право щодо користування майном, оскільки, відповідно до відомостей з Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна в графі тип обтяження «арешт майна» за реєстровим номером №12196238, 22.02.2012 року на підставі постанови про накладення арешту та заборони на відчуження ВП№30443502 Саксаганським ВДВС Криворізького МУЮ накладено обтяження на все нерухоме майно ОСОБА_2 .

Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд скасувати забору на відчуження з усього майна, що належить позивачу, накладений на підставі постанови державного виконавця Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції Зеркаль Л.А. про арешт майна боржника по виконавчому провадженню ВП № 29141155 від 15.12.2011 року, яка була внесена до державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером запису обтяження № 11967226 від 15.12.2011 року; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 18 жовтня 2018 року позовні вимоги задоволено.

Усунено перешкоди в користуванні майном, шляхом зняття арешту накладеного на підставі постанови ВП №30443502 від 19.12.2011 року Саксаганським відділом державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції старшим державним виконавець Лавриненко Н.М. на нерухоме майно, а саме 4 кімнатної квартири АДРЕСА_3 , яка відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі ПАТ «Укрексімбанк» просить скасувати рішення суду та закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Зокрема, вказує на те, що суд не здійснив заміну первісного відповідача на належного відповідача, залучивши Саксаганський відділ державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції Дніпропетровської до участі у справі у якості співвідповідача без наявності клопотання позивача. При цьому, на думку третьої особи, даний спір підвідомчий адміністративному суду, оскільки спір є публічно-правовим та не стосується приватного права позивача ОСОБА_1 , який не є боржником у виконавчому провадженні та не ставить перед судом питання про визнання за ним права власності на спірне майна, а лише просить зняти з нього арешт.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника третьої особи ПАТ «Укрексімбанк» - Пейган Т.С., яка підтримала доводи апеляційної скарги та наполягала на її задоволенні, представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ухвалою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 06 березня 2013 року, яка набрала законної сили 12 березня 2013 року, по цивільній справі №435/7616/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ПАТ «Укрексімбанк», Саксаганський відділ державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, КП «Криворізьке бюро технічної інвентаризації», про поділ майна подружжя затверджено мирову угоду, за умовами якої ОСОБА_1 виплатив ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості її частки 4-х кімнатної квартири, розташованої у будинку АДРЕСА_3 , в розмірі 48 562,00 грн., а ОСОБА_2 прийняла від ОСОБА_1 компенсацію вартості її частки зазначеної квартири у розмірі 48 562,00 грн., від якої відмовилась. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 погодились, що квартира АДРЕСА_6 відійде на праві приватної власності ОСОБА_1 . Провадження у справі закрито та роз`яснено сторонами, що визнана судом мирова угоду є підставою для виконання у відповідності до положень Закону України «Про виконавче провадження» (т. 1 а.с. 6).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.05.2012 року, яке було видане замість договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Умріхіною К.А. 19.03.2003 року, зареєстрованого в реєстрі за №700, на підставі рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради «Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна» ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_6 (т.1 а.с.8).

06.12.2010 року Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу було видано виконавчий лист № 2-1956/10 про солідарне стягнення з відповідача ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний еспертно-імпортний банк» 472526,53 гривень заборгованості за кредитним договором та в рівних частинах 3098,81 гривень в рахунок відшкодування судових витрат (т. 1 а.с.67-68), на підставі якого було відкрито виконавче провадження (т. 1 а.с.65).

Згідно постанови ВП № 304443502 від 19.12.2011 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, старшим державним виконавцем Лавриненко Н.М. Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 (т. 1 а.с.72).

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраціної служби Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області Молчанова С.О. №16279687 від 06 жовтня 2014 року відмовлено у державній реєстрації права власності (форма власності: приватна) на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_7 , за суб`єктом ОСОБА_1 , у зв`язку з наявністю в реєстрі запису, що власником цього об`єкта являється ОСОБА_2 та Саксаганським ВДВС накладено арешт на все її невизначене нерухоме майно, тобто й на цей об`єкт (т. 2 а.с. 138).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що накладення арешту на квартиру квартиру АДРЕСА_1 першому поверсі АДРЕСА_8 кв. м., житловою площею 44,3 кв. м., яка знаходиться по АДРЕСА_3 , порушує права її власника ОСОБА_1 , у зв`язку з чим перешкоди у користуванні власністю підлягають усуненню в спосіб, обраний позивачем.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 41 Конституції України закріплено - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На підставі статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усуненняперешкод в здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як вбачається із ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року № 1952-ІУ (далі-Закон), державною реєстрацією є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону наявність зареєстрованих обтяжень на нерухоме майно є підставою для відмови у реєстрації права власності на нерухоме майно.

Положенням про Єдиний реєстр заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 31/5 від 9 червня 1999 року, п. 2.1. передбачено зняття заборони на підставі рішення суду

Відтак, встановивши всі вищенаведені обставини справи, суд захистив порушене право позивача, усунувши йому перешкоди в здійсненні права власності на квартиру шляхом зняття заборони на її відчуження та арешту.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню, а тому не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та вважає, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

В силу вимог п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи, як правило, майнового інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб`єктного складу - участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб`єкта владних повноважень.

Як вбачається зі змісту позову, позивач у даній справі не оскаржує дії державного виконавця в рамках виконавчого провадження, а звернувся до суду за захистом свого майнового права шляхом усунення перешкод у здійсненні користування та розпоряджання його майном.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до вимог статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Таким чином, аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - встановлення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Оскільки позивач звернувся до суду за захистом свого цивільного права, а саме, права власності на майно, то цей спір підвідовчий судам цивільної юрисдикції.

Така позиція суду першої інстанції узгоджується з висновками Великої палати Верховного суду, викладеними у постанові від 30.05.2018 у справі №640/7794/16-ц.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що даний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства та доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та зводяться до довільного, на власну користь, тлумачення правових норм.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та залучення Саксаганського відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції Дніпропетровської до участі у справі у якості співвідповідача без наявності клопотання позивача, колегія суддів вважає обґрунтованими, однак, такі порушення норм процесуального прав не призвели до неправильного вирішення спору, а тому не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду (ч. 2 ст. 376 ЦПК України).

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу третьої особи Публічного акціонерного товариства «Державний експертно-імпортний банк України» на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 18 жовтня 2018 року - залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 18 жовтня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08 липня 2019 року.

Головуючий:

Судді: