П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2019 року місто Київ

Єдиний унікальний номер справи 369/7091/16-ц

Номер провадження № 22-ц/824/4010/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Саліхова В.В., Поліщук Н.В.,

за участю секретаря судового засідання - Якушко Т. А.,

вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 жовтня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Пінкевич Н. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області Білінець Ольга Павлівна, про визнання заповіту недійсним,

в с т а н о в и в :

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту матері - ОСОБА_4 , 1932 року народження, посвідчений 19 листопада 2011 року державним нотаріусом Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області Білінець Ольгою Павлівною.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , смерть якої настала в наслідок механічної асфіксії в результаті повішання.

Після смерті матері позивач звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, однак дізнався, що 19 лютого 2011 року державним нотаріусом Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області Блінець О. В. було посвідчено заповіт, за яким все своє рухоме і нерухоме майно ОСОБА_4 заповіла в рівних частинах донці - ОСОБА_2 та онуці - ОСОБА_5 .

ОСОБА_4 в період з 28 жовтня 1966 року по 13 червня 1967 року знаходилась на стаціонарному лікуванні в ТМО «Психіатрія» у місті Києві з діагнозом циркулярний психоз, а з 16 березня 1972 року по 28 квітня 1972 року переведена до обласної психіатричній лікарні з діагнозом «реактивная депрессия с бредоподобными фантазиями»

Крім того, ОСОБА_4 перебувала на диспансерному обліку у лікаря психіатра Центральної районної поліклініки Києво-Святошинського району Київської області.

На день смерті ОСОБА_4 позивач разом з нею та відповідачами були зареєстровані за однією адресою, а саме: АДРЕСА_1 . Однак ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_3 не проживали за вищевказаною адресою. Разом з тим, позивач зі своєю сім`єю постійно проживав з матір`ю, доглядав за нею, надавав необхідну допомогу.

Відповідач ОСОБА_2 скориставшись психічно неврівноваженим станом ОСОБА_4 , 19 листопада 2011 року відвезла останню до нотаріуса, де і був посвідчений оспорюаваний заповіт.

Позивач зазначає, що будучи при здоровому глузді, ОСОБА_4 висловлювала намір залишити заповіт, у якому спадкоємцями будуть всі її діти, і при цьому більша частина майна перейде до права власності позивача.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 вересня 2016 року, занесеною до журналу судового засідання, залучено до участі у справі в якості третьої особи державного нотаріуса Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області Білінець О. В.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 жовтня 2018 року (а.с.201-205) у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області Білінець Ольга Павлівна, про визнання заповіту недійсним - відмовлено.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 15 січня 2019 року подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 жовтня 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , посвідчений 19 листопада 2011 року державним нотаріусом Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області Білінець О.П.

Апеляційну скаргу мотивував, зокрема, тим, що оскаржуване рішення суду не відповідає вимогам закону, у зв`язку з чим підлягає скасуванню. Так, після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на майно, що належало їй за життя на праві власності. На випадок своєї смерті, ОСОБА_4 19 листопада 2011 року склала оспорюваний заповіт. Для визначення наявності у ОСОБА_4 стану, визначеного у статті 225 ЦК України, на момент укладення нею оспорюваного заповіту, ухвалою суду було призначено у справі посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлені питання, в тому числі чи розуміла ОСОБА_4 значення своїх дій та чи могла керувати ними під час складення заповіту.

Зі змісту висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 04 квітня 2018 року №6 вбачається, що експертами не надано повну відповідь на постановлені судом питання. Оскільки судові експерти не надали відповідь на питання, чи усвідомлювала померла ОСОБА_4 значення своїх дій та чи могла остання керувати ними на час складення 19 листопада 2011 року оспорюваного заповіту. 25 вересня 2018 року було заявлено клопотання про повторний допит свідків і призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, разом з тим, вказане клопотання суд першої інстанції відхилив, що не дало можливості ухвалити законне рішення по справі.

Отже, судом першої інстанції не надано належної оцінки висновку експертизи в сукупності з іншими доказами у справі, не допитано експертів та не звернуто уваги на покази свідків.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 січня 2019 року скаржнику поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву.

Учасники справи не скористались своїм процесуальним правом для подачі відзиву.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду в судове засідання з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Мишко Ю. М. підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у ній.

Представник відповідачів - адвокат Паламарчук І. І. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права.

Третя особа - державний нотаріус Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області Білінець О. П. у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить зворотне повідомлення, у зв`язку з чим колегія суддів, керуючись ч. 2 ст. 372 ЦПК України, вважала за можливе розглядати справу за відсутності останньої.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи та заперечення позивача та його представника, представника відповідачів, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено в ході судового розгляду, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 (т. І а.с.7), причиною смерті якої була механічна асфіксія у результаті повішання (а.с. 8).

19 листопада 2016 року було складено заповіт, за яким ОСОБА_4 заповіла все своє рухоме і нерухоме майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і все те, що їй належатиме і на що вона матиме за законом право на момент смерті, у рівних частинах своїй донці - ОСОБА_6 та своїй онучці - ОСОБА_5 (т. І а.с. 6). Своїм підписом ОСОБА_4 підтвердила, що нею прочитай тест заповіту особисто в голос, зміст його останній зрозумілий та відповідає її дійсним намірам. Вищевказаний заповіт записаний зі слів ОСОБА_4 державним нотаріусом Вишневої міської нотаріальної контори Київської області Білінець О. П. та посвідчений останньою.

Відповідно до довідки Центральної районної поліклініки Києво-Святошинського району Київської області від 05 лютого 2016 року спадкодавець перебувала на диспансерному обліку у лікаря психіатра з важким психічним захворюванням (а.с. 12).

Згідно висновку судово-психіатричного експерта 6ц від 04 червня 2018 року за життя ОСОБА_4 страждала на розлад особистості. Цей психічний розлад не позбавляв її здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними. Відповісти на питання про психічний стан підекспертної та її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними у період, що цікавить суд, через брак інформації неможливо (т. І а.с. 174 -175).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів, які б підтверджували, що на момент складення заповіту від 19 листопада 2011 року ОСОБА_4 перебувала у такому стані, що унеможливлював усвідомлення нею значення дій та керування ними, а доводи позивача ґрунтуються на припущеннях.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Згідно з ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1222 ЦК України визначено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з приписами ст.. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Частина 2 статті 1235 ЦК України визначає, що заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Частиною 2 ст. 236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт, щодо усієї спадщини або її частини.

Вимоги, щодо форми та змісту заповіту встановлені ст. 1247 ЦК України, зокрема заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

За своїм змістом заповіт є одностороннім правочином, а тому має відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

19 листопада 2016 року у місті Вишневе Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_4 було складено заповіт, який посвідчений Білінець О. П. державним нотаріусом Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області і записаний останньою зі слів ОСОБА_4 Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_4 і власноручно нею підписаний у присутності державного нотаріуса о 15 год. 00 хв. Особу заповідача встановлено, її дієздатність перевірено. Заповіт зареєстровано в реєстрі за № 1-1517.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо відповідності оспорюваного заповіту вимогам ст. 1247 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 страждала на психічні захворювання. Разом з тим, остання не була визнана недієздатною у порядку, встановленому чинним законодавством.

Колегія суддів в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відповідності оспорюваного заповіту як одностороннього правочину загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбаченим ст. 203 ЦК України.

Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що в супереч вимогам ст. 81 ЦПК України, позивач не надав додатні докази на підтвердження своїх позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги щодо неповноти висновку експерта, враховуючи те, що судові експерти не надали відповідь на питання, чи усвідомлювала померла ОСОБА_4 значення своїх дій та чи могла остання керувати ними на час складення оспорюваного заповіту є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції. В експертному висновку зазначено, що вдповісти на питання про психічний стан підекспертної та її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними у період, що цікавить суд, через брак інформації неможливо.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для призначення повторної експертизи є обґрунтованим, враховуючи, що експертами вже була надана відповідь стосовно неможливості встановлення дійсного стану ОСОБА_4 у момент вчинення правочину через брак інформації.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Таким чином, суд прийшов до вірного висновку, що позивачем не доведено, у розумінні вимог цивільного процесуального закону, перебування ОСОБА_4 у такому стані, що унеможливлював усвідомлення значення її дій та (або) керування ними, а тому доводи позивача дійсно ґрунтуються на припущеннях.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 жовтня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст складено 05 липня 2019 року.

Суддя-доповідач: І.М. Вербова

Судді: В.В. Саліхов

Н.В. Поліщук