П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2019 р.м.ОдесаСправа № 400/3076/18

Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.

Місце та час укладення судового рішення «--:--», м. Миколаїв

Повний текст судового рішення складений 26.03.2019 р.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Градовського Ю.М., Яковлєва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Синіговець А.В.,

позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року про повернення заяви щодо збільшення позовних вимог, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби морського та річкового транспорту України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

10.12.2018р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби морського та річкового транспорту України про визнання протиправною бездіяльність щодо переведення її з Державної служби України з безпеки на транспорті до Державної служби морського та річкового транспорту України; зобов`язання негайно здійснити переведення її до Державної служби морського та річкового транспорту України на рівнозначну посаду, а саме зобов`язати Державну службу України з безпеки на транспорті видати наказ про її звільнення в зв`язку з переведенням до Державної служби морського та річкового транспорту України, а Державну службу морського та річкового транспорту України видати наказ про прийняття її на роботу за переведенням.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що їй протиправно не запропоновано переведення з Державної служби України з безпеки на транспорті до Державної служби морського та річкового транспорту України, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2017р. №1095, було створено Державну службу морського та річкового транспорту України, до компетенції якої було віднесено частину функцій Державної служби України з безпеки на транспорті у сфері морського та річкового транспорту, тобто відбулась передача повноважень.

01.02.2019р. ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, а саме заявлено вимогу щодо визнання протиправним та скасування наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 17.01.2019р. №72-к про звільнення її з 18 січня 2019 року з займаної посади головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників Укртрасбезпеки, відповідно до п.1 ч.1, 4 ст.87 Закону України «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України. /т.1 а.с.181-184/

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.02.2019р. повернуто позивачу вищезазначену заяву про збільшення позовних вимог на підставі ч.7 ст.47 КАС України, з підстави не подання до суду доказів направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.03.2019р. у задоволенні позову відмовлено, оскільки ч.5 ст.22 Закону України «Про державну службу» встановлено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну посаду або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу. При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту реорганізації або ліквідації державного органу. Адже, загальними положеннями Закону України «Про державну службу» не встановлений обов`язок новоствореного державного органу з призначення на посади осіб, які раніше працювали в іншому державному органі.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилається на помилкове застосування судом при вирішенні справи вимог законодавства, а також порушення норм процесуального права, внаслідок чого просить ухвалу та рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали та рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

В ході розгляду справи судом апеляційної інстанції позивач подала до суду заяву про відмову від апеляційної скарги на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.02.2019р. про повернення заяви щодо збільшення позовних вимог з приводу визнання протиправним та скасування наказу щодо її звільнення зі служби.

Відповідно до ч.5 ст.303 КАС України до закінчення апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї повністю або частково, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині. Питання про прийняття відмови від апеляційної скарги і закриття у зв`язку з цим апеляційного провадження вирішується судом апеляційної інстанції, що розглядає справу, в судовому засіданні. Про прийняття відмови від скарги та закриття у зв`язку з цим апеляційного провадження суд постановляє ухвалу. У разі закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою від апеляційної скарги на судове рішення повторне оскарження цього рішення особою, яка відмовилася від скарги, не допускається.

Частиною 7 ст.303 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції має право не приймати відмову від скарги або її відкликання з підстав, визначених у частинах п`ятій та шостій статті 189 цього Кодексу.

Частиною 5 ст.189 КАС України визначено, що суд не приймає відмови від позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч.6 ст.189 КАС України суд не приймає відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Судом встановлено, що заяву про відмову від апеляційної скарги подано належною особою, такі дії не порушують закону, прав та законних інтересів інших осіб.

Таким чином, колегія суддів вважає за можливе прийняти відмову ОСОБА_1 від апеляційної скарги на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.02.2019р. про повернення заяви щодо збільшення позовних вимог з приводу визнання протиправним та скасування наказу щодо її звільнення зі служби, та закрити апеляційне провадження в цій частині.

Судом першої інстанції встановлено, що з 22.09.2017р. ОСОБА_1 працювала на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області. /т.1 а.с.170/

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2017р. №1095 утворено Державну службу морського та річкового транспорту України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури; внесено зміни до Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015р. №103 виключивши з компетенції служби функцію реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті; внесено зміни до затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2014р. №85 граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів Державної служби України з безпеки на транспорті шляхом зменшення її на 226 (з яких 165 - державні службовці).

Наказом Державної служби морського та річкового транспорту України від 26.04.2018р. №3 введено в дію з 26.04.2018р. структуру та штатний розпис Державної служби морського та річкового транспорту України на 2018 рік. /т.1 а.с.202/

Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 05.10.2018р. №805 введено в дію структуру та штатний розпис Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік, згідно якого у структурі Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області відсутній відділ у якому працювала позивач. /т.1 а.с.32-46/

Попередженням ОСОБА_1 повідомлено про звільнення відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України, через два місяці після ознайомлення. 05.11.2018р. ОСОБА_1 ознайомлено з вищезазначеним попередженням. /т.1 а.с.11/

09.10.2018р. ОСОБА_1 звернулася із заявами до Державної служби України з безпеки на транспорті та Державної служби морського та річкового транспорту України про переведення на рівнозначну посаду. /т.2 а.с.94-95/

Листом Державної служби України з безпеки на транспорті від 23.10.2018р. №8981/09/15-13 повідомлено ОСОБА_1 що для розгляду заяви про переведення необхідно надати рішення керівника Державної служби морського та річкового транспорту України. /т.1 а.с.14/

Листами Державної служби морського та річкового транспорту України від 23.10.2018р. №476/05/15-18; від 23.11.2018р. №824/05/15-18 повідомлено ОСОБА_1 про відсутність рівнозначних або нижчих вакантних посад державних службовців. /т.1 а.с.107-108/

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідачів щодо переведення на рівнозначну посаду до Державної служби морського та річкового транспорту України позивач звернулася до суду з даним позовом.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності позовних вимог, але з інших підстав ніж визначено судом першої інстанції.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання щодо переведення державних службовців регулюються Законом України «Про державну службу», а саме відповідно до ч.1 ст. 41 вищезазначеного закону, державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Тобто, законодавство про державну службу не зобов`язує роботодавця приймати за переведенням з іншого державного органу працівників, а таке переведення відбувається виключно за згодою керівників обох таких державних органів.

Так, згідно ч.5 ст.22 Закону України «Про державну службу» у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу.

Адже, умовами для застосування цієї норми є наявність у сукупності: 1) факту реорганізації або ліквідації державного органу; 2) передачі його повноважень іншому державному органу.

При цьому, на думку судової колегії, вивчення та встановлення судом факту реорганізації або ліквідації державного органу, передачі його повноважень іншому державному органу, здійснюється при вирішенні справ за позовами особи про оскарження наказу про звільненні зі служби та поновлення на рівнозначній посаді. Тобто, при наявності порушеного права щодо проходження публічної служби.

Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п.8 ч.1 ст.4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.

Підпунктом 4.1 п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до п.19 ст.4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Пунктом 9 ч.5 ст.160 КАС України визначено, що у позовні заяві у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень зазначаються обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Отже, процесуальний закон, визнає матеріальне право на позов в адміністративному судочинстві щодо оскарження індивідуального акту суб`єкта владних повноважень, лише за особами у яких є право вимоги, тобто саме тими, кого він безпосередньо стосується, для кого оскаржуваний акт породжує, змінює або припиняє певні правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, на період звернення позивача до суду з даним позовом, відповідачем не вирішувалося питання припинення служби позивачем.

При цьому, (згідно позовних вимог т.1 а.с.8) позивач не оспорює законність дій Державної служби з безпеки на транспорті щодо попередження її про наступне звільнення відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпПУ.

Таким чином, судова колегія дійшла до висновку про відсутність порушеного права позивача щодо проходження публічної служби, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність з приводу переведення позивача з одного державного органу до іншого, у відсутність наказів припинення державної служби, не підлягають задоволенню.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з без додержання норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія в порядку ст.317 КАС України вважає, що воно підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 189, 303, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Прийняти відмову ОСОБА_1 від апеляційної скарги на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.02.2019р. про повернення заяви щодо збільшення позовних вимог.

Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.02.2019р. про повернення заяви щодо збільшення позовних вимог.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.03.2019р. задовольнити частково, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби морського та річкового транспорту України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, з інших підстав ніж визначено рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.03.2019р.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 04.07.2019р.

Головуючий суддя Крусян А.В.

Судді Градовський Ю.М. Яковлєв О.В.