Постанова

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 359/6355/16-ц

провадження № 61-13407св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач: перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Бориспільське лісове господарство»,

відповідачі: Вишеньківська сільська рада Бориспільського району Київської області, ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області у складі судді Журавського В. В. від 15 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Олійника В. І., Березовенко Р. В., Волохова Л. А., від 11 квітня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» звернувся до суду з позовом до Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3. , ОСОБА_4 , про визнання недійсними рішення, скасування державної реєстрації та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що оскаржуваними рішеннями Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області виділено у власність третіх осіб земельні ділянки, які частково накладаються на землі лісогосподарського призначення. Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства погодження на зміну цільового призначення вищевказаних земельних ділянок не надавалося та відповідні рішення органів державної влади про зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб не ухвалювалися. Рішення Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області та видані на підставі них державні акти на право власності на земельні ділянки видано з порушенням вимог лісового та земельного законодавства, внаслідок чого вони є незаконними і повинні бути визнані недійсними та скасовані в судовому порядку, а спірні земельні ділянки підлягають витребуванню у набувача на користь держави.

З урахуванням зазначеного позивач просив суд визнати недійсними рішення Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24 грудня 2009 року №1515-39-У в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_3. та ОСОБА_4 ; від 24 червня 2010 року №1660-45-У в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_2 ; скасувати рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Сидоренко Ю. В., індексний номер 25141444 від 08 жовтня 2015 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 ; індексний номер 25142428 від 08 жовтня 2015 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 ; індексний номер 28579113 від 03 березня 2016 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3 ; витребувати на користь Кабінету Міністрів України та у постійне користування державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_3 , НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , які знаходяться на території Бориспільського району Київської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 грудня 2016 року в задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що прокурором не надано суду допустимих та належних доказів на підтвердження тих обставин, що спірні земельні ділянки вибули з державної власності та постійного користування державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» незаконно, а також, що до моменту прийняття оскаржуваних рішень Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24 грудня 2009 року та 24 червня 2010 року спірні ділянки були землями лісогосподарського призначення та саме цими рішеннями було протиправно змінено їх цільове призначення. Позов пред'явлено прокурором поза межами позовної давності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2017 року відхилено апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не надав доказів належності спірних земельних ділянок до прийняття оспорюваних рішень Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області до земель лісогосподарського призначення та перебування їх на праві постійного користування у державному підприємстві «Бориспільське лісове господарство». Позивач не обґрунтував пріоритет суспільного інтересу щодо необхідності витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь держави порівняно з його правом на володіння своїм майном. Позов пред`явлено прокурором поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У травні 2017 року перший заступник прокурора Київської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що належними доказами накладення спірних земельних ділянок на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні державного підприємства «Бориспільське лісове господарство», є лист Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» та додана до нього схема розташування вказаних земельних ділянок. Суди безпідставно відхилили клопотання позивача та третьої особи про призначення у справі земельно-технічної експертизи. Позовні вимоги не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном. Відчуження об`єктів, які є власністю держави та не можуть перебувати за законом у приватній власності (земельні ділянки лісогосподарського призначення), є триваючим правопорушенням. Крім того, прокурор вказав, що первісний набувач спірної земельної ділянки зобов`язаний був знати про її належність до земель лісогосподарського призначення, оскільки вона була вкрита лісом.

У серпні 2017 року ОСОБА_2 подав заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою суду від 27 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2019 року зупинене касаційне провадження у цій справі, а ухвалою суду від 08 травня 2019 року - поновлене.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_4 від 04 червня 2004 року Бориспільському держлісгоспу Київського лісогосподарського об'єднання «Київліс» Бориспільською райдержадміністрацією надано у постійне користування 2308,1000 га землі в межах згідно із планом користування.

Рішеннями Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24 грудня 2009 року № 1515-39-У та від 24 червня 2010 року № 1660-45-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування житлових будинків та господарських будівель і споруд» затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 22 громадян для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, у тому числі у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с.19, 20, 21).

На підставі вказаних рішень Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області Управління Держкомзему у Бориспільському районі видало державні акти на право власності на земельні ділянки ОСОБА_3 - серії НОМЕР_5 площею 0,2450 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , ОСОБА_4 - серії НОМЕР_6 площею 0,2300 га з кадастровим номером НОМЕР_3 , ОСОБА_2 - серії НОМЕР_7 площею 0,1500 га з кадастровим номером НОМЕР_2 .

08 жовтня 2015 року та 03 березня 2016 року на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відчужили на користь ОСОБА_1 зазначені вище земельні ділянки

Листом Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» від 14 червня 2016 року № 01-01/70 (далі - лист КДП «Київгеоінформатика») повідомлено прокуратурі Київської області, що земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_1 , НОМЕР_3 та НОМЕР_2 , що належать на праві приватної власності ОСОБА_1 , накладаються на землі лісового фонду, а саме на земельну ділянку, яка знаходиться у постійному користуванні ДП «Бориспільський лісгосп» на підставі державного акту на право постійного користування землею від 04 червня 2004 року серії НОМЕР_4 (а.с. 22-23, 32-36).

Листами Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області від 24 жовтня та 17 листопада 2016 року (далі - листи Держгеокадастру) повідомлено представників відповідача, що згідно із даними Державного земельного кадастру належні йому земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_1 , НОМЕР_3 та НОМЕР_2 не мають перетинів (накладань) меж з іншими земельними ділянками (а.с.121), зокрема із земельною ділянкою, яка належить ДП «Бориспільський лісгосп» відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_4 (а.с.131-132).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам судові рішення першої та апеляційної інстанцій не відповідають з таких підстав.

Щодо підставності позовних вимог

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено в частині другій статті 3 ЗК України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Стаття 19 Земельного кодексу України визначає категорії земель України за їх цільовим призначенням, серед яких встановлена категорія землі лісогосподарського призначення.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 ЗК України, частина перша статті 17 ЛК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини четвертої статті 17 ЛК України право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно із вимогами частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади і місцевого самоврядування про надання земельних ділянок; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

У справі, яка переглядається, обґрунтовуючи судові рішення, суди виходили з відсутності доказів того, що спірні земельні ділянки вибули з державної власності та постійного користування ДП «Бориспільське лісове господарство» незаконно, а також, що до моменту прийняття оскаржуваних рішень Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24 грудня 2009 року та 24 червня 2010 року спірні ділянки були землями лісогосподарського призначення та саме цими рішеннями було протиправно змінено їх цільове призначення.

Відповідно пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди взяли за основу листи Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області від 24 жовтня та 17 листопада 2016 року та вважали їх належними та допустимими доказами відсутності накладення спірних земельних ділянок із землями лісогосподарського призначення, що належать ДП «Бориспільське лісове господарство».

Разом із тим, цей доказ суперечить іншим матеріалам справи, якими позивач обґрунтовував накладення земельних ділянок, що належать ОСОБА_1 , на землі лісового фонду.

Так, суди не надали належної правової оцінки листу КДП «Київгеоінформатика», відповідно до якого, а також доданої до нього схеми розташування спірних земельних ділянок, ці ділянки накладаються на землі лісового фонду (а.с. 22-23, 32-36).

Усунути вказані суперечності просили сторони шляхом призначення судової земельно-технічної експертизи.

Однак суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні цього клопотання ухвалою від 15 грудня 2016 року, дійшов безпідставного висновку про те, що спеціальних знань для з'ясування обставин накладення (ненакладення) спірних земельних ділянок не потрібно. Протокольною ухвалою від 11 квітня 2017 року суд апеляційної інстанції також відмовив у призначенні експертизи.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, встановивши наявність у справі суперечливих доказів щодо накладення чи ненакладення земельних ділянок, належних ОСОБА_1 , на землі лісового фонду, поклали в основу своїх висновків докази, надані відповідачем, не обґрунтувавши при цьому мотивів, з яких вони не узяли до уваги докази, що подані прокурором.

Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичні обставини у справі, зокрема не з`ясували чи належать земельні ділянки, передані у власність ОСОБА_1 , до земель лісового призначення, чи перебували вони у користуванні ДП «Бориспільське лісове господарство» до їх відчуження третім особам, та чи були вилучені у нього у встановленому законом порядку та дійшли передчасного висновку про те, що спірні земельні ділянки передані у власність третіх осіб без порушення лісового законодавства.

Відповідно до положень статей 212, 213 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суди попередніх інстанцій на зазначені положення закону уваги не звернули; не з`ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; не перевірили усіх доводів сторін, й не надали належної правової оцінки поданим ними доказам, не сприяли всебічному й повному з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустили неповноту у з`ясуванні таких обставин.

Верховний Суд в силу вимог закону не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, що позбавляє його можливості ухвалити нове рішення у справі.

Формальний підхід до вирішення справи та ухвалення судового рішення за відсутності встановлених судом фактичних обставин справи суперечить фундаментальним принципам цивільного судочинства та не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на прийняття законних та справедливих рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду, у зв`язку з чим оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими та підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо порушення права власності

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) (рішення ЄСПЛ у справах «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Встановлення порушення статті 1 Першого протоколу, виправданість втручання у право власності та надання відповідної компенсації напряму корелюються із законністю набуття майна, поведінкою набувача під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року (провадження № 14-76цс18).

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, суди, неповністю встановивши всі обставини справи, а саме: належність (неналежність) земельних ділянок ОСОБА_1 до земель лісового призначення, перебування цих ділянок у користуванні ДП «Бориспільське лісове господарство» та правомірність їх вилучення, дотримання лісового законодавства при передачі спірних земельних ділянок третім особам, дійшли передчасного висновку щодо невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлено, а тому оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно в силу статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, встановити обставини справи, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, надати належну оцінку кожному доказу окремо, а також у їх сукупності, належним чином перевірити доводи та аргументи сторін, з`ясувати чи буде відповідати втручання держави у право власності ОСОБА_1 вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо строку позовної давності

Відмовляючи у позові, суди виходили також з пропуску прокурором строку позовної давності.

Ці висновки судів не в повній мірі відповідають вимогам закону та є передчасними з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звернувся з цим позовом до суду у серпні 2016 року (а.с. 2-18).

02 грудня 2016 року у судовому засіданні у суді першої інстанції адвокат відповідача -Скрипка В. В. заявив клопотання про приєднання до матеріалів справи заперечення (відзиву) на позовну заяву прокурора, в якому зазначив про необхідність застосування позовної давності.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16, заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам статей 27, 31 ЦПК України 2004 року.

Обґрунтовуючи позов, прокурор вказав, що про незаконність оспорюваних рішень Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, йому стало відомо у 2016 році за результатами опрацювання відомостей, зазначених у листі «Київгеоінформатика» від 14 червня 2016 року.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Суди, відмовляючи у позові, підставами такого рішення вказували одночасно безпідставність вимог прокурора та пропуск строку позовної давності, що суперечить вищезазначеним положенням закону.

Крім того, обґрунтовуючи висновок про пропуск строку позовної давності, суди виходили з того, що про оскаржувані рішення прокурору стало відомо у 2009 - 2011 роках, оскільки Вишеньківська сільська рада Бориспільського району Київської області протягом цього періоду повідомляла листами прокурора щодо продажу спірних земельних ділянок та зміну їх цільового призначення.

Суди попередніх інстанції не врахували, що строк позовної давності обчислюється з моменту коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідалися або могли довідатись саме особи, в інтересах яких подано позов: Кабінет Міністрів України та ДП «Бориспільське лісове господарство», а не прокурор, та не перевірили коли саме про порушення свого права стало відомо цим особам.

За відсутності у матеріалах справи об`єктивних даних про обізнаність державних органів, в інтересах яких прокурором пред`явлено позов, суди по суті на припущеннях обґрунтували свій висновок про пропуск прокурором строку позовної давності, що є порушенням вимог частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року, згідно із якою доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, подані сторонами докази належним чином не дослідили, а тому дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.

Колегія суддів ураховує наведене, тривалість розгляду зазначеної справи в суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення у справі нового судового рішення.

Згідно з підпунктом першим частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, судові рішення в силу положень статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта