Постанова

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 607/9829/16-ц

провадження № 61-21079св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представників ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 лютого 2017 року у складі судді Сташків Н. М., та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 23 березня 2017 року у складі колегії суддів: Хоми М. В., Сташківа Б. І., Костіва О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «УкрСиббанк», третя особа - ОСОБА_2 , про зміну правовідносин.

Позов мотивований тим, що 02 червня 2006 року між ним та Акціонерним комерційним інвестиційним банком (далі- АКІБ) «УкрСиббанк» було укладено кредитний договір № 11008451000, за умовами якого він отримав грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 100 000,00 доларів США зі сплатою процентів за його користування у розмірі 11,8 % річних строком до 01 червня 2021 року на придбання приватного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку зі значним подорожчанням долара США щодо гривні позивач звернувся до банку з заявою про реструктуризацію заборгованості, яка виникла за договором, проте банком йому було відмовлено, без наведення будь-яких обґрунтувань. Відповідно до вимог статті 652 ЦК України є підстави для зміни договору на підставі рішення суду, оскільки наявна сукупність всіх умов, що є підставою такої зміни, передбачені пунктами 1-4 частини другої зазначеної статті.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив змінити договір про надання споживчого кредиту від 02 червня 2006 року № 11008451000, укладений між ним та АКІБ «УкрСиббанком» таким чином: 1) існуюче станом на дату подання позовної заяви кредитне зобов`язання ОСОБА_1 в іноземній валюті, тобто загальний залишок заборгованості в розмірі 100 703,73 доларів США, з яких 69 707,69 доларів США залишок за кредитом, 40 996,04 доларів США залишок за відсотками, перевести у гривню за курсом Національного банку України, який діяв на момент отримання кредиту, тобто за курсом 100 доларів США до 505,00 грн, що складатиме в гривні загальний залишок заборгованості в розмірі 508 553,84 грн, з яких 301 523,83 грн залишок за кредитом, 207 030,01 грн залишок за відсотками; 2) звільнити ОСОБА_1 від сплати штрафних санкцій за несвоєчасне виконання договору, що виникли станом на дату подання позовної заяви, а саме пені за несвоєчасне погашення заборгованості в розмірі 641 632,68 грн, з яких 261,27 грн пеня за кредитом, 379 724,41 пеня за відсотками.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 лютого 2017 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що укладаючи оспорюваний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане, оскільки незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавством не встановлена.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 23 березня 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представників ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відхилено.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 лютого 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають встановленим обставинам справи та ґрунтуються на засадах верховенства права та є законним і обґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У квітні 2017 року ОСОБА_1 в особі представників ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернувся засобом поштового зв`язку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 в особі представників ОСОБА_3 , ОСОБА_4 мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно послався на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15, оскільки ця постанова суперечить резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі № 1-26/2011.

Разом з тим, покладаючи ризик на випадок зміни валютного курсу на позивача, суди жодним чином не спростували правомірності його посилань на норми матеріального права, які містить, зокрема, його позовна заява. Навпаки залишили поза увагою, що за приписами пункту 3 частини третьої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та частини другої статті 334 ГК України ризик, пов`язаний із розміщенням коштів покладено саме на осіб, які надають банківські послуги шляхом розміщення таких коштів.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У липні 2017 року ОСОБА_2 засобом поштового зв`язку надіслала на адресу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ письмові доводи з приводу поданої касаційної скарги, у яких вона просила касаційну скаргу задовольнити, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У серпні 2017 року ПАТ «УкрСиббанк» надіслало засобом поштового зв`язку на адресу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, у яких, посилаючись на правильне застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права просило, касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

25 квітня 2018 року справу № 607/9829/16-ц та матеріали касаційного провадження Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статі 400 цього Кодексу.

За правилами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційного скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 02 червня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11008451000, за умовами якого банк надав позичальникові кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в розмірі 100 000,00 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором, у строк до 01 червня 2021 року.

Згідно з пунктом 1.1 договору сума кредиту дорівнює 505 000,00 грн за курсом Національного банку України на день укладення договору.

На забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором 02 червня 2006 року між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель ОСОБА_2 зобов`язалася відповідати солідарно за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за вищевказаним кредитним договором.

Судами встановлено, що позивачем упродовж 2006-2014 років здійснено платежі за договором про надання споживчого кредиту № 11008451000.

17 лютого 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «УкрсибБанк» з заявою про проведення реструктуризації заборгованості за договором.

Листом від 19 лютого 2014 року банк повідомив ОСОБА_1 про те, що отриману від нього інформацію взято до уваги та детально розглянуто відповідальним підрозділом банку. За результатом розгляду банк не може задовольнити клопотання стосовно зміни умов погашення/реструктуризації кредитної заборгованості ОСОБА_1 на запропонованих ним умовах.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Пунктом 8.2 укладеного між сторонами кредитного договору позичальник підтвердив, що повністю розуміє всі умови цього договору, свої права та обовязки за договором і погоджується з ними. Відповідно до п. 9.13 визначено, що підписання цього договору позичальником свідчить про те, що всі умови договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими щодо себе.

Укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане, оскільки незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавством не встановлена.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про Національний банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України.

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США, установлюється щоденно. Для розрахунку офіційного курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про курси іноземних валют станом на останню дату.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про те, що незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторони дійшли згоди з усіх його істотних умов, прийняли на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики не покладається на позикодавця, тобто відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальникові.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, визначився належним чином з характером спірних правовідносин, встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав, викладених у рішенні суду.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач мав можливість отримати кредит у національній валюті та уникнути валютних ризиків після підвищення курсу долара по відношенню до гривні. При цьому зауважив, що незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, згідно із Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема, до долара США, установлюється щоденно.

Водночас суд першої інстанції перевірив підстави позову та доводи позивача й його представників про те, що він при укладенні договору не міг передбачити, що курс долара США щодо гривні підвищиться більш як у 5 разів, і значно знизяться його доходи, тобто зміна обставин не настане (пункт 1 частини другої статті 652 ЦК України), а також зміна обставин зумовлена причинами, які позивач не міг усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від нього вимагалися, оскільки він не має впливу на інфляційні процеси в країні (пункт 2 частини другої статті 652 ЦК України) та валютні ризики за договорами про надання кредиту в іноземній валюті повинен нести банк, тобто із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (позивач) (пункт 4 частини другої статті 652 ЦК України) та дійшов висновку, що такі не ґрунтуються на законі.

Зокрема положення пункту 3 частини третьої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та частина друга статті 334 ГК України не доводять, що валютні ризики за договорами про надання кредиту в іноземній валюті повинен нести позикодавець.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до банківських послуг належать, серед іншого, розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Згідно з частиною другою статті 334 ГК України банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.

Такі визначення не встановлюють відповідальності банку за валютні ризики на підставі укладених зі споживачами кредитних договорів.

Також, суд вважав такими, що не мають значення для справи доводи позивача, що банком не надано копії інформаційного листа, про який зазначено у пункті 9.13 договору про надання споживчого кредиту. Зазначеним пунктом договору визначено, що перед підписанням договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема пункт 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

З такими висновками погодився й апеляційний суд, зауваживши при цьому, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання (зміни) кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Порушуючи питання про зміну у судовому порядку умов договору на підставі статті 652 ЦК України, позивач не довів обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відмова у зміні умов договору в судовому порядку не позбавляє сторін права досягти домовленості та змінити договір за згодою сторін.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до положень статей 10, 11 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.

Європейський суд з прав людини у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04) рішення від 19 лютого 2009 року вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (дивитись справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представників ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 23 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді:В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов