Справа № 307/3057/17

                                                        Провадження № 2/307/293/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

        01 липня 2019 року        Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого

судді                                                                                        Гримут В.І.

при секретарі                                                                                Ком`яті Н.А.

позивачів                                                                                

ОСОБА_1

представника позивачів                                                                 ОСОБА_2

відповідача                                                                                 ОСОБА_3

представника відповідача                                                                 ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Тячів, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_5 до Нижньоапшанської сільської ради та ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Нижньоапшанської (Дібрівської) сільської ради,

В С Т А Н О В И В:

        ОСОБА_1 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Нижньоапшанської (Дібрівської) сільської ради № 43 від 16.08.1983 р. в частині узаконення побудованого без технічної документації житлового будинку та закріплення за ОСОБА_3 земельної ділянки.

       Посилаються на те, що рішенням виконкому Дібрівської (Нижньоапшанської) сільської ради «Про узаконення побудованих без технічної документації житлових будинків» № 43 від 16.08.1983 р. було узаконено побудований без технічної документації житловий будинок АДРЕСА_1 , за ОСОБА_6 та ОСОБА_3 За дворогосподарством ОСОБА_6 та ОСОБА_3 закріплено земельну ділянку площею 0.07 га. Діючими законами УРСР та СРСР на час прийняття даного рішення виконком сільської ради не мав повноважень на узаконення побудованих без технічної документації житлових будинків. Тому в тексті рішення і не вказано, якою нормою закону керувався виконком Дібрівської (Нижньоапшанської) сільської ради при ухваленні цього рішення, тобто це рішення є незаконним по своїй природі, іншими словами це рішення є нікчемним по своїй суті, і ніяких наслідків за своєю формою та змістом не несе, і це рішення відповідно не належало до утвердження районною радою. Вислів «Узаконення побудованих без технічної документації житлових будинків» не відповідає нормам закону.

Крім цього на час прийняття цього рішення виконкомом Нижньоапшанської (Дібрівської) сільської ради, за адресою: вул. Радянська, 12, с. Діброва (Нижня Апша), рахувалось дворогосподарство колгоспника ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , і на цій земельній ділянці знаходився житловий будинок ОСОБА_6 , який рахувався як голова цього дворогосподарства з дружиною ОСОБА_8 , а ОСОБА_3 рахувався як їхній син, член родини, як і син ОСОБА_6 та донька ОСОБА_9 .

Таким чином, ця земельна ділянка вже значилася за ОСОБА_6 , та ОСОБА_8 ще в 1977-1978 роках, і вони в 1979-1980 роках і побудували новий будинок без технічної документації, а ОСОБА_3 до будівництва цього будинку має відношення як помічник своїх батьків. Це підтверджується записом в поземельній шнуровій книзі № 571 Нижньоапшанської сільської ради з особистим рахунком № 860 та довідкою Нижньоапшанської сільської ради № 924 від 10.05.2017 р.

Право власності на вказаний житловий будинок слід зареєструвати за ОСОБА_6 , та ОСОБА_10 , а не за ОСОБА_3 і відповідно вищевказане оскаржуване рішення виконкому Дібрівської сільської ради в частині узаконення побудованого без технічної документації житлового будинку по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 підлягає скасуванню. Оспорюване рішення впливає на їхнє право спадкування після смерті батьків.

       Розглянувши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити виходячи з наступного.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним та припинення правовідношення.

За ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 частин 1-4 цього ж Кодексу цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 13 ч.ч. 1, 2 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею  42 ч. 1 п. 2 цього ж Кодексу визначено, що учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам.

З приписів ст. 76, ст. 77 ч.ч. 1, 2, ст. 78, 79, 80 ч. 2, ст. 81 ч.ч. 1, 5, 6, ст. 83 ч. 1  ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.  

Відповідно до ст. 95 ч. 1  ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Під час розгляду справи суд встановив, що позивачки є рідними сестрами відповідача ОСОБА_11 Опріш. До певного часу вони разом із батьками ОСОБА_12 ОСОБА_13 та ОСОБА_14 разом мешкали у будинку по АДРЕСА_1 . Потім ОСОБА_1 вийшла заміж і переїхала до чоловіка. На початку вісімдесятих років, відповідач ОСОБА_3 , разом з батьками, а позивачки стверджують, що всію сім`єю, на місці старого будинку, по АДРЕСА_1 , без відповідних дозвільних документів, спорудили новий будинок з двома входами. У цьому будинку залишилися проживати батьки сторін, ОСОБА_3 із сім`єю та ОСОБА_9 , яка через деякий час вийшла заміж, змінила прізвище на ОСОБА_15 та переїхала до свого чоловіка. 16.08.1983 р. виконавчий комітет Дібрівської сільської ради виніс рішення № 43, яким узаконив побудований без технічної документації житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 та ОСОБА_3 . Цим же рішенням за дворогосподарством ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було закріплено земельну ділянку площею 0.07 га. Вказане рішення було затверджено рішенням виконкому Тячівської районної ради № 212 від 19.08.1983 року. У цьому рішенні вказано наступне: «На виконання розпорядження райвиконкому № 66 від 04.04.1983 р. відділом архітектури проведена перевірка індивідуального житлового фонду в селі Діброва з питань дотримання соцзаконності забудовниками та контролю з боку виконкому Дібрівської сільської ради народних депутатів за ходом індивідуального будівництва. Встановлено, що переважна більшість громадян здійснила перебудову на старому місці тільки за рішенням виконкому сільської ради, без послідуючого дозволу райвиконкому, а відповідно і без техдокументації. При цьому ряд індивідуальних забудовників побудували будинки із значними порушеннями норм індивідуального будівництва. Враховуючи, що попередньо матеріали перевірки розглянуті на засіданні виконкомі Дібрівської сільської Ради народних депутатів, виконком районної Ради народних депутатів рішив: Затвердити рішення виконкому Дібрівської сільської Ради народних депутатів № 43 від 16.08.1983 р. «Про узаконення індивідуальних житлових будинків, побудованих на дві сім`ї з відхиленням від норм, що в них проживають», в кількості 84 будинки (додаток № 2 додається)». У додатку № 2, під номерами 53 та 54 вказано прізвища – ОСОБА_6 та ОСОБА_3 та адреса: ОСОБА_16

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. У будинку залишилися проживати ОСОБА_3 з сім`єю та мати сторін по даній справі – ОСОБА_14 , яка не перебувала із батьком сторін, ОСОБА_6 , у зареєстрованому шлюбі. Про це свідчить рішення суду від 04.12.2009 р., яким було задоволено її заяву та визнано факт проживання однією сім`єю із ОСОБА_17 ОСОБА_18 ) без реєстрації шлюбу з 1943 року до його смерті. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла і ОСОБА_19 .

       Згідно статті 19 Закону «Про районну Раду депутатів трудящих Української РСР» від 13.12.1979 № 5437-IX  в галузі будівництва, планування і забудови районна Рада народних депутатів розглядає схему і проект районного планування і подає їх на затвердження до відповідних вищестоящих органів державного управління; у встановленому порядку затверджує або погоджує проекти планування і забудови населених пунктів, здійснює контроль за будівництвом, що ведеться на території району; забороняє або зупиняє будівництво об`єктів житлово-цивільного призначення, якщо воно проводиться з порушенням вимог законодавства.

Згідно статті 18 Закону «Про сільську Раду депутатів трудящих Української РСР» від 13.12.1979 № 5440-IX, в галузі будівництва, транспорту і зв`язку сільська Рада народних депутатів розглядає і вносить до виконавчого комітету вищестоящої Ради проекти планування і забудови населених пунктів, розташованих на території Ради; контролює додержання планів забудови; зупиняє будівництво, якщо воно проводиться з порушенням планів забудови населених пунктів, здійснює контроль за ходом і якістю спорудження жилих будинків, соціально-культурних закладів і комунальних підприємств на території Ради; заслуховує доповіді керівників колгоспів, радгоспів, підприємств і будівельних організацій про хід будівництва цих об`єктів.

Відповідно до статті 30 цього ж Закону, сільська Рада народних депутатів, крім прав і обов`язків, передбачених цим Законом, може здійснювати і інші права і обов`язки відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР.

Статтею 45 вказаного закону встановлено, що виконавчий комітет сільської Ради народних депутатів керує державним, господарським і соціально-культурним будівництвом на території Ради на основі рішень сільської Ради і вищестоящих органів державної влади і управління, забезпечує виконання цих рішень, здійснює контроль за проведенням їх у життя. Виконавчий комітет сільської Ради має право вирішувати всі питання, віднесені до відання Ради, за винятком тих, які відповідно до статті 38 цього Закону повинні вирішуватися тільки на сесіях Ради.

Аналіз наведених правових норм, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин дозволяє суду прийти до висновку, що з боку виконкому сільської ради, при прийнятті оспорюваного рішення не було допущено ні вимог закону ні перевищення своїх повноважень.

Крім того суд констатує, що на час прийняття рішення виконкомом Дібрівської сільської ради права позивачок порушені не були.

Позивачками не надано суду доказів того, що за життя їхні батьки намагалися оспорити рішення виконкому № 43 від 16.081983 року.

               Також позивачками не надано жодних доказів того, що прийняття рішення виконкому сільської рад відбулося під впливом обману чи якихось інших неправомірних дій з боку відповідача ОСОБА_3 .

       За таких обставин, керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 18, 45 Закону «Про сільську Раду депутатів трудящих Української РСР», ст. 19 Закону «Про районну Раду депутатів трудящих Української РСР» суд,

У Х В А Л И В:

 У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відмовити.

Судові витрати покласти на позивачів. ОСОБА_1 та ОСОБА_5

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне рішення складено 05.07.2019 року.

Головуючий:                                                                        Гримут В.І.