ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2019 р. Справа №914/296/19

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Матущака О.І.,

Мирутенка О.Л.,

секретар судового засідання Кришталь М.Б.,

явка учасників процесу:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився;

розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мачеуса Василя Васильовича б/н від 19.04.2019

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.03.2019, суддя: Синчук М.М.,

м. Львів, повний текст рішення складено - 25.03.2019

за позовом фізичної особи - підприємця Мачеуса Василя Васильовича, м. Львів

до відповідача Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

про визнання незаконним (недійсним) та скасування патенту №307/281 від 01.07.1999 на право оренди будівлі (споруди, приміщень)

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

15.02.2019 до Господарського суду Львівської області з позовною заявою звернулась фізична особа-підприємець Мачеус В. В. до Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування патенту №307/281 від 01.07.1999 на право оренди будівлі загальною площею 240,0 кв.м., розташованої за адресою: м. Львів, вул. Л. Українки, 15, який виданий Управлінням приватизації майна Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради на ім'я ФОП Мачеуса В.В.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що цей патент видано із порушенням чинного тоді законодавства, оскільки позивачем протягом 20 років сплачувалась орендна плата особі, яка не є власником спірного приміщення та, відповідно, не є його орендодавцем, чим в такий спосіб порушено його права.

Правовими підставами позову зазначає ст. 19, 142, 143 Конституції України, ст. 86 ЦК УРСР, ст. 2, 4, 31, 32 Закону України «Про власність», ст.ст. 2, 5, ч.1-3 ст. 22 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», ст. 5, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ч. 1 ст. 2, ч. 1, 7 ст. 4, ст. 7 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», ч. 1, 2 ст. 393 ЦК України, ч. 2 ст. 20, ст. 147 ГК України, пункти 4.1.-4.3, Положення про патент на право оренди будівлі (споруди, приміщення), затверджене наказом Фонду державного майна України № 90 від 31.01.1995.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.03.2019 в задоволенні позову відмовлено.

Вказане рішення суду мотивоване тим, що підстави позову, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, спростовуються обставинами, встановленими рішенням Господарського суду Львівської області від 08.12.2017 у справі №914/1199/17, що набуло законної сили, яким відмовлено у задоволенні зустрічної позовної заяви ФОП Мачеуса В.В. до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.01.2008 за №Г-5972-8, на яке видано патент на право оренди будівлі, що є предметом оскарження. Підстави визнання договору оренди та визнання патенту на право оренди будівлі недійсними є аналогічними та стосуються того самого договору оренди будівлі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Cудом першої інстанції не враховано, що відсутній оригінал оскаржуваного патенту, а тому безпідставно не застосовано ч. 6 ст. 91 ГПК України за змістом якої суд не бере до уваги доказ, який не поданий суду або відповідність поданої копії поставлена під сумнів.

В порушення вимог ч. 3-5 ст. 12 ГПК України, справу розглянуто без участі позивача в спрощеному провадженні, а не в загальному позовному провадженні.

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 165 ГПК України судом не враховано, що відповідач не подав відзиву, а отже ним визнано обставини на які посилається позивач.

Місцевий господарський суд не врахував, що під час розгляду справи найменування відповідача змінено з Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради на Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.

Всупереч п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України суд не надав оцінки кожному аргументу позивача, обмежившись лише преюдиційним фактом визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.01.2008 за №Г-5972-8, який встановлений рішенням Господарського суду Львівської області від 08.12.2017 у справі №914/1199/17.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання 26.06.2019 представники сторін не з'явились, причин неявки суду не повідомили, хоча належним чином повідомлені про час, дату та місце слухання справи, а тому відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, апеляційний господарський суд розглядає справу за їх відсутності.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що 03.04.1996 між Представництвом Фонду державного майна України у м. Львові (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українка» (покупець) укладено договір купівлі-продажу патенту на право оренди будівлі (споруди, приміщення). За умовами цього договору продавець зобов'язався передати покупцю патент на право оренди будівлі (споруди, приміщення), загальною площею 240,00 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Лесі Українки, 15 (а.с.30-33). За цим договором приміщення у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Українка» не передавалося.

Представництвом Фонду державного майна України у м. Львові Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області видано ТОВ «Українка» патент №281 від 10.04.1996 на право оренди будівлі (споруди, приміщення) загальною площею 240,0 кв.м., яке знаходиться за адресою м. Львів, вул. Л. Українки, 15. (а.с.25)

22.05.1999 між продавцем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Українка"(власником патенту) та покупцем - приватним підприємцем Мачеусом В.В. (позивачем) укладено договір купівлі-продажу патенту на право оренди приміщення, за умовами якого, приватний підприємець Мачеус В.В. придбав у ТОВ «Українка» патент на право оренди будівлі (споруди, приміщення) загальною площею 240,0 кв.м., яке знаходиться за адресою м. Львів, вул. Л. Українки, 15. (а.с.26).

01.09.1999 між Управлінням комунального майна (Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів) та позивачем укладено додаток № 1 до договору оренди нежитлових приміщень №3058 від 04.08.1998, згідно якого орендарем приміщення по вул. Л. Українки 15 у м. Львові став позивач як власник патенту №307/281 від 01.07.1999 (а.с.67) на право оренди будівлі (приміщення) площею 240,0 кв.м.

Управлінням приватизації майна департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради позивачу - Фізичній особі - підприємцю Мачеусу В.В. видано патент №307/281 від 01.07.1999 на право оренди будівлі (споруди, приміщень) загальною площею 240,0 кв.м., яке знаходиться за адресою м. Львів, вул. Л. Українки, 15. (а.с.24) та є предметом оскарження.

31.01.2008 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) та ФОП Мачеусом В.В. (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-5972-8, за умовами якого орендодавець на підставі наказів управління комунальної власності від 12.07.2006 № 407-О, від 28.01.2008 № 67-О та від 29.01.2008 № 69-О, договору оренди від 04.08.1998 №3058 передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно (об'єкт оренди), що перебуває на балансі ЛКП «Старий Львів» (балансоутримувач). У розділі І договору визначено, що об'єктом оренди є приміщення, розташовані за адресою: м. Львів, вул. Л. Українки, загальною площею 162,9 кв.м. (підвал - 4,6 кв.м., перший поверх - 158,3 кв.м.).

У зв'язку із фактичним користуванням орендарем об'єктом оренди за попереднім договором, об'єкт оренди вважається переданим в оренду із моменту підписання цього договору (пункт 3.3. Договору).

Судами встановлено, що продаж патентів на право оренди приміщень було запроваджено Указом Президента України «Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні» від 30.12.1994 (далі-Указ) та затвердженим на його виконання Положенням про патент на право оренди будівель (споруд, приміщень).

Відповідно до п. 7-4 ст. 114-5 Конституції України, яка була чинною до 28 червня 1996 року дія Указу обмежувалась моментом прийняття Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції від 23 грудня 1997 року.

У зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 20.05.1999 Наказом Фонду державного майна України від 03.09.1999 був затверджений Порядок проведення конкурсу на право укладення договору оренди державного майна, а Наказом N 2459 від 24.11.2000 визнано таким, що втратило чинність Положення про патент на право оренди будівель (споруд, приміщень).

Відповідно до п. 2.3 Положення про патент при покупці патенту новий власник стає правонаступником договору оренди на нежиле приміщення. У разі потреби сторони договору оренди вносять до нього необхідні зміни.

Порядок продажу патентів на право оренди регламентувався Положенням про патент на право оренди будівель (споруд, приміщень), затвердженим Наказом Фонду державного майна України від 31.01.1995р. №90, зареєстрованим Міністерством юстиції України 20.03.1995р. №71/607.

Наказом Фонду державного майна України №2459 від 24.11.2000 вказане Положення визнано таким, що втратило чинність.

Однак, як було встановлено судом, строк дії патенту на право оренди будівлі (споруди, приміщення) №281 від 10.04.1996 встановлений до 03.04.2006.

Пунктом 5.3 розділу 5 Положення №90 визначалось право власника патенту його продати, подарувати, передати в спадщину, закласти, укладати інші угоди, які не заборонені чинним законодавством.

При перепродажу патенту власником іншій особі загальний строк дії патенту не змінюється; новий власник патенту стає правонаступником договору оренди на нежитлове приміщення (будівлю). В разі необхідності сторони договору оренди вносять до нього необхідні зміни (п.2.3 розділу 2 Положення №90).

Таким чином, зважаючи на те, що спірні правовідносини виникли з приводу патенту на право оренди будівлі, місцевим господарським судом правильно визначено законодавство, яке підлягало застосуванню на час видачі Управлінням приватизації майна департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради позивачу 01.07.1999 патенту на право оренди будівлі (споруди, приміщень), загальною площею 240,0 кв.м., яке знаходиться за адресою м. Львів, вул. Л. Українки, 15, (а.с.24).

Відповідно до п. 1.2 Положення про патент на право оренди будівель (споруд, приміщень), яке затверджене наказом Фонду державного майна України від 31.01.1995 за №90, патент на право оренди будівель (споруд, приміщень) (далі - патент) дає його власнику виключне право на укладання договору оренди будівель ( споруд, приміщень). Патент реєструється державними органами приватизації (далі - орендодавець).

Договір оренди від 04.08.1998 № 3058, на підставі якого укладений договір оренди нерухомого майна від 31.01.2008 № Г-5972-8 , був укладений Управлінням комунального майна ДЕПР Львівської міської ради (орендодавець) та ТОВ «Українка» (орендар) на оренду приміщень площею 150,8 кв.м по вул. Л. Українки,15 терміном на 10 років - до 03.04.2006. До цього договору внесені зміни додатком №1 від 01.09.1999, яким визначено орендарем приміщень підприємця Мачеуса Василя Васильовича на підставі патенту №307(281) від 01.07.1999 (а.с.67).

Отже, патент на право оренди будівель (споруд, приміщень) є документом, який видається та реєструється державними органами приватизації та підтверджує виключне право його власника на укладання договору оренди будівель ( споруд, приміщень). Це право у позивача виникло на підставі укладеного договору купівлі-продажу патенту на право оренди приміщення (м. Львів, вул. Л. Українки, 15) між позивачем та попереднім власником патенту ТОВ «Українка». Та в наступному реалізоване у встановленому законом порядку позивачем шляхом прийняття компетентним органом(власником орендованого приміщення) відповідних рішень .

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Частиною 2 статті 20 ГК України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів місцевого самоврядування, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Статтею 147 ГК України встановлено, що майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Право власності на інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у ст. 20 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно є визнання незаконним рішення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, вирішуючи спори про визнання незаконним та скасування патенту на право оренди будівлі, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання патентів на право оренди незаконними та їх скасування, а саме: невідповідність закону і наявність порушеного права власника патенту.

Судами встановлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 08.12.2017 у справі №914/1199/17, яке набуло законної сили, відмовлено в задоволенні зустрічної позовної заяви ФОП Мачеуса В.В. до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.01.2008 за №Г-5972-8, і цим рішенням встановлені наступні обставини:

щодо знаходження в комунальній власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради спірного нерухомого майна, а саме будинку по вул. Л. України, 15 у м. Львові (у тому числі приміщень площею 162,9 кв.м., розташованих у підвалі та на першому поверсі цього будинку, як об'єкту оренди та патенту на право оренди приміщення (м. Львів, вул. Л. Українки, 15);

щодо перебування в користуванні (а не у власності) в ТОВ "Українка" спірного приміщення з 04.10.1995 на підставі договору оренди;

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, наведені вище обставини не підлягають доказуванню в даній справі в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Місцевий господарський суд правильно відхилив доводи позивача про те, що площі приміщення за патентом №307/281 та патентом №281 є різними, оскільки ця обставина не впливає на суть вирішення спору та стосується одного і того ж приміщення, окрім того площа орендованого майна встановлювалася сторонами в договорі оренди комунального майна.

Щодо доводів апелянта про те, що всупереч п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України суд першої інстанції не надав оцінки кожному аргументу позивача, обмежившись лише преюдиційним фактом визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.01.2008 за №Г-5972-8, який встановлений рішенням Господарського суду Львівської області від 08.12.2017 у справі №914/1199/17 , то ці доводи не знайшли підтвердження.

Підставою визнання патенту на право оренди приміщення, в позовній заяві позивач зазначив, що даний патент є недійсним, оскільки спірним приміщенням розпоряджався не власник, сплачував орендні платежі, він як орендар, не власнику, чим порушено його право. Оскільки вищезазначеним судовим рішенням відмовлено у визнанні недійсним договору оренди з цих підстав, то відповідно встановлені обставини щодо власності спірного приміщення не підлягають повторному доказуванню та правильно визнані судом першої інстанції як такими, що не потребують доказуванню і повторно не встановлюються судом при вирішені іншого спору, де беруть участь ті ж особи.

Доводи апелянта про те, що неподання відзиву на позовну заяву тягне за собою процесуальний наслідок у вигляді визнання всіх обставин на які посилається позивач, ґрунтується на неправильному розумінні ч. 4 ст. 165 ГПК України, за змістом якої: якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього, а тому відхиляється апеляційним судом.

Доводи апелянта про неврахування судом першої інстанції факту відсутності оригіналу оскаржуваного патенту, внаслідок чого безпідставно не застосовано ч. 6 ст. 91 ГПК України, за змістом якої суд не бере до уваги доказ, який не поданий суду або відповідність поданої копії поставлена під сумнів, є безпідставними, оскільки не узгоджуються з іншими встановленими обставинами по справі, зокрема: рішенням Львівської обласної ради народних депутатів №51 від 06.05.1995 «Про порядок приватизації об'єктів комунальної власності в 1995 році» (а.с.34), договором купівлі-продажу патенту на право оренди будівлі №285В від 03.04.1996 (а.с.30-33), патентом №281 від 10.04.1996 на право оренди будівлі, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Л. Українки, 15, загальною площею 240,0 кв.м., виданий Представництвом Фонду державного майна України у м. Львові Товариству з обмеженою відповідальністю «Українка» (а.с.25), договором купівлі-продажу патенту на право оренди приміщень від 22.05.1999, який укладений між ТОВ «Українка» та ПП Мачеус В.В. (а.с.26), патентом №307/281 від 07.07.1999 на право оренди будівлі, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Л. Українки, 15, загальною площею 240,0 кв.м., виданим Управлінням приватизації майна Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради Мачеусу Василю Васильовичу (а.с.24). Окрім того самим ж позивачем як додаток до позову долучена засвідчена ним копія цього письмового доказу, що спростовує наявність сумнівів щодо відповідності копії.

За змістом ч. 3 ст. 36 та ст. 38 ГПК України оригінали документів подаються (витребовуються) лише тоді, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, та у разі неможливості їх надати самостійно стороною у справі. З матеріалів справи не вбачається, що обставини даної справи мають бути засвідчені тільки оригіналом патенту. Крім того, позивачем не обґрунтовано неможливості самостійно надати оригінал патенту.

Посилання скаржника на помилкове здійснення судом першої інстанції розгляду даної справи без повідомлення учасників справи в порядку спрощеного провадження, апеляційний господарський суд вважає необґрунтованими та зазначає, що ухвалою місцевого суду від 20.02.2019 справа була прийнята до розгляду у спрощеному позовному провадженні, оскільки за ознаками чинного Господарського процесуального кодексу України дана справа не відноситься до категорії справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. У відповідності до вимог ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Матеріалами справи №914/296/19 також підтверджується, що скаржником не подавалося клопотання про розгляд справи з викликом сторін, хоча він не був позбавлений такого права, що передбачено вимогами ч. 4 ст. 250 ГПК України.

З огляду на це, апеляційний господарський суд не вбачає порушення місцевим господарський судом норм процесуального права щодо розгляду справи №914/296/19 в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, непідтвердженими наявними в матеріалах справи доказами і такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України, а відтак такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи повноту дослідження судом обставин справи та обґрунтування прийнятого судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дотримано обов'язок щодо надання оцінки аргументам учасників справи, що відносяться до предмету спору та не вбачає порушення судом норм матеріального та процесуального права, яке б зумовлювало скасування прийнятого рішення.

Таким чином, колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги позивача на предмет законності оскаржуваного судового рішення виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом на результат вирішення спору не впливають, зокрема щодо зміни найменування відповідача по справі.

При цьому апеляційний господарський суд керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Звертаючись з апеляційною скаргою, позивач не спростував висновки суду першої інстанцій щодо правових підстав для відмови в задоволенні позову та не довів неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мачеуса Василя Васильовича б/н від 19.04.2019 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Львівської області від 20.03.2019 у справі №914/296/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя: С.М. Бойко

Судді: О.І. Матущак

О.Л. Мирутенко

Повний текст постановив складено 02.07.2019.