ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

"26" червня 2019 р. ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 916/2536/18

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Малярчук І.А.,

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.,

за участю представників:

позивача: Носенко І.П, згідно довіреності від 28.12.2018р.

відповідача: Коваленко К.О., згідно ордеру серії ОД №367054 від 06.02.2019р.,

розглянувши справу №916/2536/18 за позовом Приватного підприємства "Влахос" (68671, Одеська область, Ізмаїльський район, с. Багате, вул. Центральна, 28-А; адреса для листування: 65009, м. Одеса, вул. Академічна, 5-а, міське відділення поштового зв'язку № 9, а/с № 56) до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Буджак" (68821, Одеська область, Ренійський район, с. Нагірне, вул. Леніна, 21) про стягнення 374400грн.,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, вирішені судом заяви, клопотання сторін, вчинені судом процесуальні дії у справі:

Позивач позовні вимоги підтримує, в їх обґрунтування зазначає, що між ПП «Влахос» (суборендар) та СВК «Буджак» (орендар) було підписано договір суборенди земельної ділянки від 01.10.2012р., відповідно до умов п.1.1. якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове, платне користування земельну ділянку у розмірі 69,7га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться: масиви №1, №2. Позивач зазначає, що умовами п.п.5.2., 7.2. договору суборенди земельної ділянки від 01.10.2012р. було передбачено обов'язок орендаря здійснити своєчасну передачу земельної ділянки суборендарю за актом прийому-передачі у 10 денний строк з моменту підписання договору суборенди, однак, до теперішнього часу акт прийому-передачі сторонами підписано не було, а відповідні правовідносини між СВК "Буджак" та ПП "Влахос" належним чином оформлені не були, державна реєстрація суборенди не проведена, у договорі нечітко визначений об'єкт суборенди. Звідси, позивач вважає, що договір від 01.10.2012р. є неукладеним через недосягнення у ньому всіх істотних умов та недотримання форми його укладення. Позивач зазначає, що незважаючи на ті обставини, що підписаний між СВК "Буджак" та ПП "Влахос" договір суборенди земельної ділянки від 01.10.2012р. так і не набув чинності позивачем платіжними дорученнями №797 від 08.10.2018р. на суму 166400грн. та №801 від 09.10.2018р. на суму 208000грн. внаслідок допущеної помилки було перераховано на користь СВК "Буджак" загальну суму у розмірі 374400 грн. в якості "плати за суборенду землі згідно договору б/н від 01.10.2012р.". На вимогу позивача повернути безпідставно перераховані кошти, відповідач відповідних заходів не вжив.

Поданий СВК "Буджак" відзив на позов від 06.02.2019р. за вх.№2465/19 залишений без розгляду ухвалою суду від 13.03.2019р.

11.03.2019р. за вх.№4736/19 позивачем подано до суду відповідь на відзив, де позивач, крім доводів, викладених у позові, зазначає, що відзив відповідача не обґрунтований, оскільки відповідачем проігноровано той факт, що фактичним предметом поданого ПП "Влахос" позову у даній справі є стягнення коштів, набутих відповідачем за договором, який між сторонами не укладався, а не "помилково перерахованих", проігноровано питання моменту виникнення взаємних прав та обов'язків (правовідносин) у сторін по договору суборенди земельної ділянки від 01.10.2012р. згідно вимог земельного законодавства, які діяли як на момент підписання договору, так і на час виникнення спірних правовідносин щодо використання ПП "Влахос" певних земельних ділянок, проігноровано питання передбачених земельним законодавством України правових підстав відшкодування шкоди, завданої незаконним використанням земельної ділянки, проігноровано питання наявності у СВК "Буджак" права користування певними земельними ділянками, моменту його виникнення та передбачених земельним законодавством України способів захисту відповідних прав. Також позивач зазначив, що, якщо СВК "Буджак" вважає, що будь-якими діями ПП "Влахос" з використання певних земельних ділянок у своїй господарській діяльності завдано майнової шкоди правам та охоронюваним законом інтересам відповідача, як законного землекористувача, то у такому чинне законодавство України не передбачає право суб'єктів господарювання на власний розсуд (самовільно) зараховувати ті або інші грошові кошти, отримані ними в процесі здійснення своєї господарської діяльності, в рахунок виконання іншими суб'єктами права певних цивільно-правових зобов'язань, незалежно від того чи є такі зобов'язання за своєю юридичною природою договірними чи деліктними. Позивач вважає, що самовільне привласнення СВК "Буджак" грошових коштів у сумі 374400грн. за платіжними дорученнями №797 від 08.10.2018р., №801 від 09.10.2018р. в якості плати за "використання в полі придунайської плавні земельної ділянки площею 69,7 га", йде у розріз з вимогами чинного законодавства України щодо умов та порядку відшкодування шкоди у разі наявності відповідного спору (ст.1166 ЦК України, ст. 152 ЗК України), а також суперечить Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженому Постановою КМУ від 19.04.1993р №248. Крім того, відповідач зазначає, що Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Одеській області не наділене повноваженнями щодо встановлення наявності або відсутності між суб'єктами господарювання певних цивільно-правових відносин, тому обставини та висновки за змістом наданих відповідачем акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 12.11.2018р. №807-ДК/878/АП/09/01/-18 та припису від 13.11.2018р. №807-ДК/0258Пр/03/01/-18, на думку позивача, взагалі не стосуються предмета судового дослідження у даній справі.

Відповідачем подано до справи пояснення від 27.02.2019р. за вх.№5929/19, де відповідач вказує, що у СВК «Буджак» перебувають в користуванні земельні ділянки на підставі договорів оренди землі з 151 землевласником, які зареєстровані в ЦНАП Ренійської районної державної адміністрації, та з 18 землевласниками, що знаходяться на реєстрації, на загальній площі 64,00 га, які розташовані у полі придунайські плавні, зі сторони траси «Одеса-Рені» до каналу на території Нагірненської сільської ради Ренійського району Одеської області (за межами населеного пункту). Відповідач повідомляє, що протягом тривалого часу, та, зокрема, станом на 2018 рік, вищезазначені земельні ділянки у полі придунайської плавні самовільно використовувались ПП «Влахос», що завдавало значної шкоди власникам земельних ділянок і СВК «Буджак», як землекористувачу, та спричиняло конфлікти між сторонами. Відповідач вбачає, що в даній ситуації, матеріальна шкода полягає в тому, що СВК «Буджак» не лише не отримував плати за фактичне користування земельною ділянкою та не мав змоги надати дану ділянку будь-якому орендарю, а й з власних коштів сплачував податки та інші збори, відповідно до закону. 12.06.2018р. питання щодо незаконного використання земельної ділянки ПП «Влахос» без правоустановчих документів під урожай 2018 року на території Нагірненської Сільської ради площею 84 га розглядалось на засіданні комісії з питань впорядкування земельних відносин та забезпечення дотримання законодавства щодо плати за землю. Хід та результат зазначеного засідання комісії зафіксовано та оформлено Протоколом № 10 від 12.06.2018р. У ході переговорів, сторони дійшли згода зокрема, про те, що: ПП «Влахос» збере під наглядом комісії райдержадміністрації з зазначеної земельної ділянки врожай, а комісія райдержадміністрації складе відповідний акт про кількість зібраного врожаю, вид озимих культур, його класність з 84 га, а також про кількість техніки задіяної під збирання врожаю та про кількість найманих працівників; ПП «Влахос» відшкодує СВК «Буджак» витрати по сплаті податку на землю та орендну плату за землю, по розрахунку з пайщиками відповідного розміру у договорах укладених СВК «Буджак» з землекористувачами цієї земельної ділянки; СВК «Буджак» надасть у письмовому вигляді ПП «Влахос» суму витрат для відшкодування відповідно до вищезазначеного. Однак, порушуючи домовленість між ПП «Влахос», СВК «Буджак» та комісією з питань впорядкування земельних відносин та забезпечення дотримання законодавства щодо плати за землю, позивач самостійно, без попередньо наданого рахунку-фактури на оплату за відшкодування витрат на оренду землі у 2017-2018 роках, здійснив оплату двома платежами. Більш того, в полі «призначення платежу» ПП «Влахос» зазначив: при здійсненні першого платежу 08.10.2019р. (платіжне доручення №787) «плата за суборенду землі згідно договора б/н від 01.10.2012р. за період з 2012 по 2017 рік включно. В т.ч. НДС 20% - 27733.33 грн.», а при здійсненні другого платежу 09.10.2018р. (платіжне доручення №801) «плата за суборенду землі згідно договора б/н від 01.10.2012 за період з 2018 по 2019 рік включно. В т.ч. НДС 20% - 34666,67 грн.». Таким чином, загальний розмір внесеної ПП «Влахос» грошової суми становить 374400грн. Відповідач зазначає, що рахунок-фактуру №2 для ПП «Влахос» за компенсацію витрат за оренду землі 2017-2018р.р. на суму у розмірі 476 000грн. було надано СБК «Буджак» 09.10.2018р. Відповідач також зазначає, що документальним підтвердженням незаконного використання ПП «Влахос» земельної ділянки є акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 12.11.2018р. №807-ДК/878/АП/09/01/-18 та припис від 13.11.2018р. №807- ДКУ0258Пр/03/01/-18, видані Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області. Зокрема, Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 12.11.2018р. №807-ДК/878/АП/09/01/-18 встановлено, що ПП «Влахос», в особі керівника СтойловськогоА.І., фактично використовує земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Нагірненської сільської ради Ренійського району Одеської області (за межами населеного пункту) без належним чином оформлених правовстановлюючих документів, що є порушенням ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України. Із викладеного відповідач робить висновок про те, що в даній ситуації фактично відсутній предмет спору.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.11.2018р. (суддя ПетренкоН.Д.) відкрито провадження у справі №916/2536/18, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання суду.

Ухвалою суду від 19.11.2018р., яка залишена без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 24.01.2019р., відмовлено у повному обсязі у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову від 16.11.2018р. за вх.№2-5736/18.

Ухвалою суду від 14.01.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

З врахуванням перебування судді Петренко Н.Д. на тривалому лікарняному (відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами), за розпорядженням керівника апарату Господарського суду Одеської області від 21.02.2019р. №83 проведено повторний автоматичний розподіл справи №916/2536/18, за результатами якого справу №916/2536/18 розподілено на суддю Малярчук І.А., у зв'язку з чим ухвалою від 25.02.2019р. справу прийнято до провадження суддею Малярчук І.А. на стадії розгляду справи по суті, призначено розгляд справи по суті на 13.03.2019р. об 11год.00хв.

Ухвалою суду від 13.03.2019р. відмовлено у задоволенні клопотання СВК "Буджак" від 07.03.2019р. за вх.№4655/19 про новий розгляд справи зі стадії підготовчого засідання, постановлено повторно провести у справі №916/2536/18 підготовче провадження, призначено підготовче засідання суду на 27.03.2019р. о 12год.20хв., залишено без розгляду відзив СВК "Буджак" від 06.02.2019р. за вх.№2465/19.

У судовому засіданні 27.03.2019р. оголошено протокольну ухвалу про перерву у судовому засіданні до 22.04.2019р. о 10год.00хв.

Ухвалою суду від 22.04.2019р. продовжено строк проведення підготовчого провадження до 12.06.2019р. включно, відкладено підготовче засідання на 27.05.2019р. о 10год.20хв.

Ухвалою суду від 27.05.2019р. закрито підготовче провадження по справі №916/2536/18, призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 12.06.2019р. о 10год.00хв.

У судовому засіданні 12.06.2019р. постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 19.06.2019р. о 10год.50хв.

У судовому засіданні 19.06.2019р. оголошено протокольну ухвалу про перерву до 26.06.2019р. о 14год.00хв.

14.01.2018р. за вх.№684/19 позивач подав до суду заяву про застосування до спірних правовідносин по справі №916/2536/18 висновки Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, викладених у постанові від 18.01.2017р. по справі №6-2777цс16, висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 20.12.2018р. по справі №920/169/18, яке судом взято до уваги.

Клопотання відповідача від 22.04.2019р. за вх.№7852/19 про відкладення підготовчого засідання суду було судом задоволено.

Зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи та докази, на підставі яких судом встановлені обставини справи:

01.10.2012р. між СВК «Буджак» (орендар) та ПП «Влахос» (суборендар) було підписано договір суборенди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендар надає, а суборендар приймає у строкове, платне користування земельну ділянку у розмірі 69,7га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться: масиви №№1, 2. Земельна ділянка, що передається в суборенду, належить орендарю на підставі договорів оренди. Договір суборенди укладено на строк дії договору оренди між орендарем та власником земельної ділянки. У разі закінчення дії договору між орендарем та власником земельної ділянки, орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово суборендаря про закінчення дії цього договору (п.п.1.1., 1.2., 2.1. договору).

Відповідно до п.п.3.1., 3.2. договору суборенди земельної ділянки від 01.10.2012р. орендна плата вноситься суборендарем у розмірі 300грн. за кожний га. Орендна плата вноситься один раз на рік у строк до 30 вересня кожного року.

Земельна ділянка передається в суборенду для вирощувані овочевих, баштанних, зернових, технічних та вирощувані сільськогосподарських рослин на насіння. Цільове призначення земельної ділянки - ведення товарної сільськогосподарського виробництва (п.п.4.1., 4.2. договору від 01.10.2012р.).

Згідно п.п.5.1., 5.2. договору від 01.10.2012р. передача земельної ділянки в суборенду здійснюється без розроблення проекту її відведення. Передача земельної ділянки суборендарю здійснюється у 10-денний строк з моменту підписання договору суборенди.

Відповідно до п.7.2. договору від 01.10.2012р. орендар зобов'язаний здійснити своєчасну передачу земельної ділянки суборендарю за актом прийому-передачі.

За платіжними дорученнями №797 від 08.10.2018р. на суму 166400грн., №801 від 09.10.2018р. на суму 208000грн. позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти із призначенням платежу «плата за суборенду землі згідно договору б/н від 01.10.2012р. за період з 2012р. по 2017 рік включно», «плата за суборенду землі згідно договору б/н від 01.10.2012р. за період з 2018р. по 2019 рік включно», що також підтверджується довідкою ПАТ «МТБ Банк» по рахунку ПП «Влахос» за період з 08.10.2018р. по 09.10.2018р.

12.11.2018р. позивач надіслав відповідачу вимогу про повернення йому безпідставно набутих коштів за платіжними дорученнями №797 від 08.10.2018р. на суму 166400грн. та №801 від 09.10.2018р. на суму 208000грн.

Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства №807-ДК/878/АП/09/01/-18 від 12.11.2018р., складеного та підписаного одноособово державним інспектором Управління з контролю за використанням та охороною земель Шевченко А, визначено що ПП «Влахос», в особі керівника Стойловського А.Г., фактично використовує земельні ділянки загальною площею 23 га - приватної форми власності, які розташовані у полі №7, на підставі договорів оренди землі з землевласниками, які не пройшли державну реєстрацію прав. Крім того, перевіркою встановлено, що земельні ділянки загальною площею 162,22 га - приватної форми власності, які розташовані у полі придунайські плавні, використовуються ПП «Влахос», в особі керівника Стойловського А.Г., на підставі усної домовленості з орендарями СВК «ДЮЗ», ТОВ «ДУНАФФ», TOB «РЕМ» та договору суборенди земельної ділянки з СВК «Буджак», на території Нагірненської сільської ради Ренійського району Одеської області (за межами населеного пункту), які не оформлені належним чином, у відповідності до вимог земельного законодавства України. На підставі виявлених інспектором обставин Управлінням з контролю за використанням та охороною земель складено припис №807-ДК/0258Пр/03/01/-18 від 13.11.2018р. щодо усунення вказаних порушень земельного законодавства.

Поданий відповідачем у копії протокол засідання комісії з питань впорядкування земельних відносин та забезпечення дотримання законодавства щодо плати за землю №10 від 12.06.2018р., не може бути прийнятий в якості доказу так як на ньому відсутні підписи голови та секретаря відповідної комісії.

Відповідач також подав до справи рахунок-фактуру №2 від 09.10.2018р. на суму 476000грн. за послугу «компенсація витрат за оренду землі 2017-2018р.р.».

Розглянувши матеріали справи, оцінивши пояснення представників сторін, їх мотивовану оцінку кожного аргументу щодо наявності підстав для задоволення чи відмови у позовах, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.ч.1, 2 ст.15 ЦК України).

Згідно ч.ч.1, 2, 3 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.ч.1, 4, 5 ст.203 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України).

Згідно ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації (ч.ч.1, 2, 3, 4, 5 ст.8 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998р. №161-XIV (в редакції на час підписання договору суборенди земельної ділянки від 01.10.2012р.).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.15 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998р. №161-XIV (в редакції на час підписання договору суборенди земельної ділянки від 01.10.2012р.) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Частина 1 ст.18 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998р. №161-XIV (в редакції на час підписання договору суборенди земельної ділянки від 01.10.2012р.) передбачає, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч.ч.1, 2 ст.20 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998р. №161-XIV (в редакції на час підписання договору суборенди земельної ділянки від 01.10.2012р.).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004р. №1952-IV (в редакції на час підписання договору суборенди земельної ділянки від 01.10.2012р.) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

Державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом (ч.ч.1, 2, 3, 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004р. №1952-IV (в редакції на час підписання договору суборенди земельної ділянки від 01.10.2012р.).

Як роз'яснено у п.2.6. Постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним. Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом, як-от частиною другою статті 15 Закону України "Про оренду землі").

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).

Таким чином, у відповідності до приписів ч.1 ст.18 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998р. №161-XIV (в редакції на час підписання договору суборенди земельної ділянки від 01.10.2012р.), ч.1 ст.210 ЦК України, зважаючи на те, що у справі відсутні докази державної реєстрації договору суборенди земельної ділянки від 01.10.2012р., такий договір є невчиненим, тобто, не укладеним.

На неукладеність договору суборенди земельної ділянки від 01.10.2012р. вказує також відсутність доказів фактичної передачі орендарем земельної ділянки суборендарю, а саме складання та підписання акту прийому-передачі, обумовленого п.п.5.2., 7.2. вказаного договору.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (ч.ч.1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 9, 10 ст.79-1 ЗК України).

У договорі суборенди від 01.10.2012р. сторони визначили, що у користування надається земельна ділянка у розмірі 69,7га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться: масиви №№1, 2, у зв'язку з чим не знайшла свого підтвердження зазначена позивачем обставина стосовно недосягнення сторонами згоди щодо істотних умов спірного договору (ч.ч.1, 2 ст.15 Закону України «Про оренду землі») в частині об'єкта оренди, оскільки договір містить місце розташування земельної ділянки та її розмір, але не містить кадастрового номеру, який в силу ст.79-1 ЗК України та суборендних правовідносин не є визначальним для встановлення факту погодження сторонами характеристик орендованої земельної ділянки.

Положення ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним. Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Посилаючись на акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 12.11.2018р. №807-ДК/878/АП/09/01/-18 та припис від 13.11.2018р. №807- ДКУ0258Пр/03/01/-18, видані Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області, відповідач зазначає про факт встановлення саомвільного зайняття позивачем земельних ділянок, право користування якими оформлено за відповідачем, у т.ч. щодо земельньої ділянки, визначеної спірним правочином, у чому вбачає нанесення йому позивачем шкоди у вигляді не отримання плати за фактичне користування земельною ділянкою, відсутністю змоги надати дану ділянку будь-якому орендарю, витрачанням власних коштів на сплату податків та інших зборів.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина 2 статті 22 Кодексу).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (абзац 1 частини 3 статті 22 Кодексу).

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Так, згідно зі ст.1 Закону України від 19.06.2003р. № 963-IV «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Із аналізу вказаних положень суд доходить висновку про те, що позадоговірне зобов'язання відшкодувати шкоду за самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від обов'язку сплатити орендну плату за договором суборенди, у зв'язку із чим чітке визначення у платіжних документах позивачем призначення платежу в якості орендної плати за договором від 01.10.2012р. не містить правової підстави для зарахування відповідачем таких коштів в рахунок погашення суми нарахованої на позивача шкоди, отже, за таких умов, відповідачем не обґрунтовано підставність отримання від позивача спірних грошових коштів та не доведено відсутності предмета спору у даній справі.

За умови встановлення судом вище факту неукладення сторонами договору суборенди земельної ділянки від 01.10.2012р. суд вбачає безпідставним перерахування позивачем на користь відповідача грошових коштів за платіжними дорученнями №797 від 08.10.2018р. на суму 166400грн., №801 від 09.10.2018р. на суму 208000грн. зважаючи на те, що у перелічених платіжних документах значиться «плата за суборенду землі згідно договору б/н від 01.10.2012р. за період з 2012р. по 2017 рік включно», «плата за суборенду землі згідно договору б/н від 01.10.2012р. за період з 2018р. по 2019 рік включно», тоді як такі договірні відносини між сторонами спору не відбулись, а в силу ст.8 Закону України «Про оренду землі» суборендні відносини без укладання відповідного договору існувати не можуть. Звідси, суд вбачає правомірною вимогу позивача про стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 374400грн.

Зважаючи на заяву позивача від 14.01.2018р. за вх.№684/19 про застосування до спірних правовідносин по справі №916/2536/18 висновків Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, викладених у постанові від 18.01.2017р. по справі №6-2777цс16, висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 20.12.2018р. по справі №920/169/18, суд зазначає, що вищенаведена позиція суду у повній мірі узгоджується із правовою позицією касаційного суду, що викладена у означених постановах.

Згідно ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Положення п.2 ч.1 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, стягненню з відповідача підлягає на користь позивача 5615грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 123, 124, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити повністю позов Приватного підприємства "Влахос" (68671, Одеська область, Ізмаїльський район, с. Багате, вул. Центральна, 28-А; адреса для листування: 65009, м. Одеса, вул. Академічна, 5-а, міське відділення поштового зв'язку № 9, а/с № 56, код ЄДРПОУ 36384981) до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Буджак" (68821, Одеська область, Ренійський район, с. Нагірне, вул. Леніна, 21, код ЄДРПОУ 30821422) про стягнення 374400грн.

2. Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Буджак" (68821, Одеська область, Ренійський район, с. Нагірне, вул. Леніна, 21, код ЄДРПОУ 30821422) на користь Приватного підприємства "Влахос" (68671, Одеська область, Ізмаїльський район, с.Багате, вул. Центральна, 28-А; адреса для листування: 65009, м. Одеса, вул. Академічна, 5-а, міське відділення поштового зв'язку №9, а/с № 56, код ЄДРПОУ 36384981) 374400 (триста сімдесят чотири тисячі чотириста) грн. безпідставно набутих коштів, 5616 (п'ять тисяч шістсот шістнадцять) грн. судового збору.

У відповідності до ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Згідно ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 05 липня 2019 р.

Суддя І.А. Малярчук