Справа № 11-7 2009 р. Головуючий у 1 інстанції Покатілов О.Б.
Категорія ст.368 ч.2 КК України Доповідач Михайловський В.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2009 року апеляційний суд Житомирської області в складі:
головуючого - судді Крижанівського В.В.
суддів Михайловського В.І.,
Широкопояса Ю.В.
з участю: прокурора Селюченко І.І.
захисника ОСОБА_2
засудженого ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальну справу за апеляцією старшого помічника прокурора Корольовського району м. Житомира на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 11 листопада 2008 року,
ВСТАНОВИВ:
Цим вироком
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець і житель АДРЕСА_1, громадянин України, не судимий відповідно до ст.89 КК України, засуджений за ст.368 ч.2 КК України на 5 (п'ять) років позбавлення волі з позбавленням права займати посади на державній службі України терміном на 1 (один) рік.
На підставі ст.ст.75, 76 п.п.3, 4 КК України засудженого звільнено від відбуваня покарання з випробуванням та іспитовим строком на 2 (два) роки.
Зобов'язано засудженого ОСОБА_3 повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, періодично з'являтися на реєстрацію в зазначені органи.
Міра запобіжного заходу засудженому, до набрання вироком законної сили, залишена попередня - підписка про невиїзд з постійного місця проживання.
Зараховано до терміну відбуття покарання строк попереднього ув'язнення: з 31 березня 2007 року по 7 травня 2007 року включно.
Стягнуто з засудженого на користь держави 82 гривні 40 копійок судових витрат за проведення судових експертиз.
Речові докази по справі: транспортну справу повернуто Головному управлінню праці та соціального захисту населення Житомирської облдержадміністрації, гроші в сумі 500 доларів США, які зберігаються в УБОЗ УМВС України в Житомирської області залишити УБОЗ УМВС України в Житомирській області.
Згідно змісту вироку суду, ОСОБА_3, працюючи на посаді головного спеціаліста відділу соціального обслуговування населення та стаціонарних установ є службовою особою, яка займає відповідальне становище, відповідно до посадової інструкції Головного управління праці і соціального захисту населення облдержадміністрації, затвердженої 1.12.2006 року, готував проект наказів про видачу інвалідам автотранспорту на пільгових умовах та безкоштовно, за погодженням з начальником відділу розглядав пропозиції, заяви та скарги громадян по питаннях забезпечення автотранспортом та виплати компенсації, вів облік інвалідів війни, які потребують забезпечення автотранспортом на пільгових умовах та безкоштовно, опрацював та реєстрував транспортні справи, які надходять із МСЕК та райміськуправління праці, соціального захисту населення, виписував довідки інвалідам для реєстрації і перереєстрації автомобілів в органах Державтоінспекції і видачу доручення на право передачі керування автомобілем іншій особі, готував необхідні документи для надання інвалідам гуманітарної допомоги згідно чинного законодавства.
Отримавши на виконання 2 березня 2007 року заяву інваліда Г групи ВВВ громадянина ОСОБА_4 щодо забезпечення його автомобілем, ОСОБА_3 з метою одержання хабара за виконання в інтересах заявника певних дій, з використанням службового становища, став зволікати з наданням єдиного документу представнику ОСОБА_4 - ОСОБА_5, а саме довідки про те, що заявник дійсно потребує отримання автомобіля та перебуває на обліку по забезпеченню автомобілем «Таврія-11020632» на пільгових умовах з доплатою 7% від вартості автомобіля, з правом керування члена сім'ї, в порядку позачергового забезпечення, а також може отримати через управління праці і соціального захисту населення гуманітарний автомобіль не старше 8 років на момент ввезення на територію України з об'ємом двигуна до 1800 куб.см подарований іноземним донором.
На час подання заяви ОСОБА_4 про отримання автомобіля ОСОБА_3 були пред'явлені необхідні документи від громадянина Німеччини ОСОБА_8 для надання ним гуманітарного автомобіля «OPEL VEKTRA» 116 PS, 14.06.1999 року випуску для послідуючої передачі інваліду першої групи Великої Вітчизняної війни ОСОБА_4.
У другій декаді березня 2007 року ОСОБА_3 під час особистої бесіди з заявником безпідставно заявив про необхідність надання представником заявника - ОСОБА_5 довідки щодо придатності керування транспортним засобом за станом здоров'я, яка не передбачена нормативними документами та із корисливих мотивів став вимагати в останнього 500 доларів США за прискорення видачі довідки для оформлення документів на даний гуманітарний автомобіль, мотивуючи підготовку документів «добрим куском роботи».
Згодом, 30.03.2007 року ОСОБА_5 звернувся з заявою до правоохоронних органів з приводу вимагання ОСОБА_3 хабара у сумі 500 доларів США, після чого 30.03.2007 року близько 18 годин у приміщенні Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської облдержадміністрації по вул. Черняхівського, 105 у м. Житомирі громадянин ОСОБА_5 передав, а головний спеціаліст відділу соціального обслуговування населення та стаціонарних установ зазначеного управління ОСОБА_3, із корисливих мотивів, одержав хабар у вигляді коштів у сумі 500 доларів США, що за офіційним курсом Національного Банку України станом на 30.03.2007 року становило 2525 грн., за прискорення та сприяння в оформленні документів, а саме довідки про перебування ОСОБА_4 на обліку по забезпеченню автомобілем «Таврія» на пільгових умовах, з доплатою 7% від вартості автомобіля, з правом керування членом сім'ї, в порядку позачергового забезпечення, а також може отримати через Головне управління праці та соціального захисту населення гуманітраний автомобіль не старше 8 років на момент ввезення на територію України з об'ємом двигуна до 1800 см3, подарований іноземним донором.
В апеляції старший помічник прокурора Корольовського району м. Житомира просить скасувати вирок Корольовського районного суду від 11 листопада 2008 року по обвинуваченню ОСОБА_3 за ст.368 ч.2 КК України, постановити новий вирок, за яким призначити ОСОБА_3 за ст.368 ч.2 КК України покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконання організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах та установах любої форми власності терміном на 2 (два) роки, з конфіскацією належного майна.
В обгрунтування апеляції прокурор посилається на ті обставини, що призначене покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину, особі засудженого, а суд першої інстанції також невірно застосував кримінальний закон.
Оскільки відповідно до санкцій частин 1, 2, 3 ст.368 КК України застосування до винних в одержанні хабара додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, а в одержанні хабарів за обтяжуючими обставинами - і конфіскація майна є обов'язковими, то не застосування цих основного і додаткового покарань можливе за наявності підстав, передбачених ст.69 КК України.
Оскільки судом не виявлено підстав застосування до ОСОБА_3 положень ст.69 КК України при призначенні покарання, ні в мотивувальній ні в резолютивній частинах вироку не зазначено підстав незастосування до ОСОБА_3 такого виду обов'язкового покарання як конфіскація майна, що свідчить про невірне застосування кримінального закону судом першої інстанції.
Призначаючи покарання ОСОБА_3, суд не звернув увагу на те, що підсудний вину визнав лише частково, що свідчить про відсутність будь-якого каяття за скоєний злочин.
З урахуванням відсутності каяття у скоєному та поведінки ОСОБА_3, який з різних причин декілька разів не з'явився до суду під час розгляду справи по суті, характеризує засудженого як особу, схильну до вчинення корисливих службових злочинів, а тому на думку апелянта, виправлення ОСОБА_3 не можливе без ізоляції від суспільства.
Заслухавши доповідача по справі, міркування прокурора, який підтримав подану апеляцію з навдених мотивів, засудженого ОСОБА_3 та в його інтересах адвоката ОСОБА_2, які заперечували проти задоволення апеляції прокурора, обговоривши доводи апеляції та вивчивши справу, суд вважає, що апеляція задоволенню не підлягає.
Відповідно до змісту ст.ст.75, 77 КК України у разі засудження певної особи та звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням такий вид додаткового покарання як конфіскація майна не призначається.
Вироком суду першої інстанції засудженому ОСОБА_3 призначено покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з державною службою України, терміном на 1 (один) рік.
На підставі ст.ст.75, 76 КК України засудженого звільнено від відбування основного покарання з випробувальним терміном 2 (два) роки та на ОСОБА_3 покладені обов'язки, передбачені вимогами ст.76 КК України.
А тому, приймаючи до уваги викладене, суд першої інстанції, правильно застосував вимоги матеріального закону та обгрунтовано не призначив засудженому ОСОБА_3 такий вид додаткового покарання як конфіскація майна.
Апеляційний суд не погоджується з посиланням прокурора на те, що у даному випадку суд першої інстанції повинен обов'язково застосувати ст.69 КК України, оскільки зазначене питання щодо необхідності застосування до засудженого додаткового покарання у вигляді конфіскації майна достатньо врегульовано ст.77 КК України.
Покарання засудженому ОСОБА_3 призначено судом з дотриманням правил ст.65 КК України та врахуванням обставин, передбачених ст.ст.66, 67 КК України, а також і даних про особу засудженого та тяжкість вчиненого ним злочину.
Так, судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_3 не судимий, на момент вчинення злочину мав неповнолітню дитину, частково визнав себе винним у вчиненні злочину, у даний час хворіє на ряд важких хронічних захворювань, має батьків похилого віку, які також потребують постійного догляду та медичної допомоги, у зв'язку з наявністю хвороб.
Як особа засуджений ОСОБА_3 характеризується виключно з позитивної сторони як за місцем роботи так і за місцем проживання.
А тому, з урахуванням викладених обставин та даних про особу, при відсутності обставин, що обтяжують покарання, суд першої інстанції обгрунтовано призначив ОСОБА_3 вид і розмір покарання у межах санкції ст. 368 ч.2 КК України, застосувавши ст.ст.75, 76 КК України.
Часткове визнання ОСОБА_3 своєї вини та його неявки в суд першої інстанції на розгляд вказаної справи, у зв'язку з хворобами, не можуть свідчити про відсутність каяття та не є підставами для призначення засудженому більш суворої міри покарання.
У цьому зв'язку апеляційний суд також не погоджується з думкою прокурора про неможливість виправлення та перевиховання ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства, оскільки на засудженого судом покладено досить значний об'єм обов'язків, передбачених ст.76 КК України, які він зобов'язаний виконувати на протязі 2 (двох) років під постійним контролем органів кримінально-виконавчої системи.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд не знаходить підстав для скасування вироку Корольовського районного суду м. Житомира від 11 листопада 2008 року щодо ОСОБА_3 та призначення засуджному більш суворого покарання, передбаченого санкцією ст.368 ч.2 КК України.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляцію старшого помічника прокурора Корольовського району м. Житомира залишити без задоволення, а вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 11 листопада 2008 року щодо ОСОБА_3 - без зміни.