С права № 22-1142/2010р. Головуючий в 1 інстанції Садовський М.К.
Категорія 46 Доповідач Хейло Я.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого судді Новікової Г.В.
суддів Хейло Я.В., Стратіло В.І.
при секретарі Яменко А.Г.
за участю сторін ОСОБА_1, ОСОБА_1
та їх представників – адвокатів ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Докучаєвського міського суду від 3 грудня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа ВАТ «Універсал Банк» про розподіл спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розподіл майна,-
в с т а н о в и в:
в апеляційній скарзі ОСОБА_1 оспорює обгрунтованість судового рішення, яким позовні вимоги позивача задоволено частково, а у задоволенні його зустрічного позову відмовлено та ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про повне задоволення його позову та відмову у позові ОСОБА_1, оскільки вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Суд безпідставно задовольнив позовні вимоги позивача та стягнув на її користь 1\2 частину вартості автомобіля, який був проданий ним після розірвання шлюбу, угода щодо його відчуженні у встановленому законом порядку недійсної визнана не була, а тому законні підстави для стягнення грошової компенсації відсутні. Також апелянт вважає, що суд в порушення вимог закону стягнув з нього кошти у сумі 46441,91 грн. на користь позивача у рахунок погашення його кредитних зобов’язань перед банком які нібито були сплачені позивачкою у квітні, травні, червні та серпні 2009 року. Оскільки шлюб між ними було розірвано 2 липня 2009 року, то погашення за кредитом у зазначений період проводилося за рахунок спільних коштів подружжя, а не особистих коштів позивача. Також, суд не звернув увагу та той факт, що на підтвердження цих витрат позивачем було надано квитанції про здійснення валютно-обмінних операції на суму 1447 та 1445 американських доларів іншими особами. На думку апелянта суд безпідставно відмовив у задоволенні його вимог про покладання на ОСОБА_1 1\2 частини зобов’язань за кредитної угодою, пославшись на те, що кредитним договором не передбачено обов’язок ОСОБА_1 як боржника та не врахував ті обставини, що кредитний договір було укладено для їх спільної підприємницької діяльності в інтересах родини, що підтверджувала і сама ОСОБА_1, тому кредитні зобов’язання перед банком за договором з ВАТ «Універсал Банк» від 18.08.2008 року та доповненнями від 18.08.2008 року та від 10.10.2008 року підлягають поділу між сторонами в рівних частках. Просив рішення суду скасувати, у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовити повністю, його позовні вимоги задовольнити та визнати нежиле приміщення магазину за адресою АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін, визнати за кожним право власності на 1\2 частку цього приміщення та виділити її, покласти на ОСОБА_4 зобов’язання сплатити ВАТ «Універсал Банк» 1\2 частину кредиту та 1\2 частину витрат за користування кредитними коштами за договором від 18 серпня 2008 року з додатковими угодами від 18 серпня 2008 року та 10 жовтня 2008 року, стягнути на його користь понесені ним судові витрати.
Рішенням Докучаєвського міського суду від 3 грудня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1\2 частини автомобіля у сумі 10 000 грн.,46441 ,91 грн. у рахунок відшкодування витрат сплачених ОСОБА_1 на погашення кредитних зобов’язань ОСОБА_1 у квітні – серпні 2009 року та судові витрати. В інший частині позовних вимог ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.
ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_2 у судовому засіданні проти задоволення скарги заперечували, просила рішення суду залишити без зміни.
Представник ВАТ «Універсал Банк » в судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Апеляційний, суд заслухав доповідача, сторони, вивчив матеріали справи та доводи апеляційної скарги ,вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п.2 постанови „ Про судове рішення у цивільній справі ” № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст.2 ЦПК , вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК , а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого – суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Обгрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень,підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.
Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.
У вересні 2009 року позивач звернулася до відповідача з позовом про розподіл майна та зазначала, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 1995 року. 2 липня 2009 року шлюб розірвано. В період спільного проживання ними було придбано рухоме та нерухоме майно , а саме нежитлове приміщення магазину за адресою АДРЕСА_1, автомобіль ВАЗ -21099 вартістю 20 000грн., житловий АДРЕСА_2 вартістю 10112 грн., розташований на земельній ділянці площею 0,0607га.
Уточнив свої вимоги 18 листопада 2009 року просила суд поділити майно, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, визнати за відповідачем право власності на нежитлове приміщення магазину за адресою АДРЕСА_1, на житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 та земельну ділянку 0,0607га для його обслуговування. Стягнути з відповідача на її користь кошти у сумі 46441,91 грн., сплачені нею особисто на погашення кредитних зобов’язань відповідача перед ВАТ «Універсал Банк» та 10 000грн. грошову компенсацію 1\2 вартості автомобіля, який був відчужений відповідачем без її згоди після розірвання шлюбу. (а.с.143-146).
ОСОБА_1 у вересні 2009 року звернувся до суду з зустрічним позовом про розподіл майна, в якому зазначав, що нежиле приміщення за адресою АДРЕСА_1 було придбано сторонами для спільного зайняття підприємницької діяльністю, а тому підлягає розподілу між сторонами. Враховуючи , що вказане нежиле приміщення було придбано в інтересах родини на підставі кредитної угоди, укладеної на його ім’я, просив суд визнати за кожної із сторін право власності на 1\2 частину нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , виділити ці частки та покласти на ОСОБА_1 обов’язок сплатити ВАТ «Універсал Банк» 1\2 частину кредитних коштів та 1\2 частину відсотків за користування ними та стягнути понесені судові витрати (а.с.91-95).
Ухвалюючи рішення про розподіл майна подружжя , суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідно до ст.60 Сімейного Кодексу України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ,набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування , є об,єктом права спільної сумісної власності подружжя.При цьому кількість, форма трудової участі, розміри прибутків не впливають на виникнення спільного майна та на обсяг прав подружжя на це майно.Подружжя має рівні права, щодо володіння , користування та розпорядження ним.
Згідно до ст.69,70 Сімейного Кодексу України дружина та чоловік мають право поділити майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності за взаємною згодою.У разі поділу майна, що є об,єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ст.ст.369,372 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Майно, що є у спільній сумісній власності може бути поділено між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Стаття 364 ЦК України встановлює, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки, яка може бути надана тільки за його згодою.
Вирішуючи позовні вимоги позивача про стягнення 1\2 частини вартості автомобіля, який був придбаний сторонами у період шлюбу та проданий відповідачем за 20 000 грн., що не оспорював відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні, суд першої інстанції , всупереч доводів апеляційної скарги,правильно виходив з того, позивач має право на компенсації 1\2 частини його вартості у сумі 10 000 грн.
Згідно ст.61,63 Сімейного Кодексу України об’єктом права спільної сумісної власності є будь-яке рухоме та нерухоме майно набуте подружжям у період шлюбу. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, розпорядження та користування майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно до ст.65,68 Сімейного Кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном,що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу. Розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності , після розірвання шлюбу, т.т. після припинення режиму спільності майна подружжя,здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою відповідно до Цивільного Кодексу України.
Стаття 369 ЦК України встановлює,що розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності здійснюється за згодою всіх співвласників. Оскільки будь-які угоди ,щодо користування та розпорядження спільним майном між сторонами не укладалися, ОСОБА_1 свою згоду на продаж автомобіля не надавала, але відповідач після розірвання шлюбу, без погодження з позивачем продав майно,що є спільної сумісною власністю подружжя за 20 000 гривень,суд вважає, що стягнення на користь позивача 1\2 частини його вартості є обґрунтованим та відповідає вимогам чинного законодавства.
Суд не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги в тієї частині, що ОСОБА_1 після розірвання шлюбу мав право на розпорядження автомобілем на підставі рішення Докучаєвського міського суду від 18 червня 2009 року, оскільки воно було скасовано за нововиявленими обставинами ухвалою суду від 13 серпня 2009 року за заявою ОСОБА_1 від 27 липня 2009 року (а.с.113-114).
Доводи апеляційної скарги в тієї частині, що нежиле приміщення магазину, яке було придбано у період шлюбу за рахунок кредитних коштів, отриманих за кредитним договором між ОСОБА_1 та ВАТ «Універсал Банк» підлягає розподілу з покладанням на ОСОБА_1 обов’язку щодо сплати 1\2 частини кредитних коштів та плати за користування кредитом не заслуговують на увагу виходячи з наступного.
Згідно із частиною 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).
Разом з тим, пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» встановлено, що судам слід враховувати, що відповідно до правил кредитування приватного житлового будівництва позичальник, до закінчення виплати одержаної позички, не має права відчужувати збудований або капітально відремонтований за рахунок позички будинок без дозволу банку або підприємства (організації), що видали позичку. При вирішенні спору про право власності на будинок, обов’язок виплатити заборгованість по позичці за згодою позикодавця може бути покладено на інших співвласників – учасників будівництва. При відсутності такої згоди обов’язок виплати позички лежить на особі, яка її одержала. Ця обставина має прийматись судом до уваги при визначенні частки кожного учасника спільної власності і при вирішенні питання про грошові розрахунки між сторонами.
За договором купівлі-продажу від 18 серпня 2009 року ОСОБА_1 придбав нежитлове приміщення – магазин за адресою АДРЕСА_1 за 517440грн. у ОСОБА_5 Вказану суму продавець отримав від ВАТ «Універсал Банк», відповідно до іпотечного договору між ОСОБА_1 та ВАТ «Універсал Банк» за яким він після одержання прав власності надасть у заставу придбане за цим договором нежитлове приміщення – магазин, як забезпечення свого зобов’язання щодо повернення наданого кредиту у сумі 517 440 грн. Сторонами був укладений іпотечний договір, згідно із яким предметом іпотеки є спірне приміщення та сторони погодились на обмеження щодо користування і розпорядження приміщенням , визначені в іпотечному договорі.
Таким чином, із наданих сторонами документів вбачається, спірне нежитлове приміщення було придбано у період шлюбу за рахунок кредитних коштів отриманих ОСОБА_1
Відповідно до Додатку 1 до додаткової угоди від 18.08.2008 року до Генерального договору про надання кредитних коштів від 18.08.2008 року щомісячний платіж за договором складає 1740,72 американських доларів, який сторони в період спільного проживання вносили за рахунок спільних коштів згідно встановленого графіку, що не оспорювали у судовому засіданні.
Рішенням Докучаєвського міського суду від 12 червня 2009 року встановлено, що сторони припинили шлюбно-сімейні відносини з кінця березня 2009 року та рішенням суду від 12 червня 2009 року шлюб між ними було розірвано.
З наданих сторонами доказів вбачається, що спірне приміщення, хоча і була придбана подружжям в період шлюбу, але не входить до обсягу спільно нажитого майна, оскільки куплено в борг та відносно спірного приміщення у забезпечення зобов’язань по кредитному договору був укладений іпотечний договір. Банк у разі неналежного виконання зобов’язань по кредиту має право отримати задоволення своїх вимог за рахунок цього приміщення .
Згідно із пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» при вирішенні спору про право власності на будинок обов’язок виплатити заборгованість по позичці за згодою позикодавця може бути покладено на інших співвласників. При відсутності такої згоди обов’язок виплати позички лежить на особі, яка її одержала, тобто на ОСОБА_1
За таких обставин , доводи апеляційної скарги про можливість поділу спірного нежитлового приміщення та покладання на позивача ОСОБА_1 зобов’язання на сплаті 1\2 частини суми кредиту та відсотків за користування ним не ґрунтуються на законі.
Спірне нежитлове приміщення фактично куплено за гроші, надані банком, позивачка має незначну частку у виплаченій вартості приміщення, сплачених банку в період знаходження у шлюбі з відповідачем та за договором обов’язок по оплаті кредиту лежить на ОСОБА_1 Виходячи з наведеного, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у позові в цієї частині.
Стягуючи на користь ОСОБА_1 46441,91 грн., суд першої інстанції правильно виходив з того, що ця сума була внесена за кредитною угодою з ВАТ «Універсал Банк» ОСОБА_1 за рахунок її власних коштів у період квітня-серпня 2009 року на погашення кредитних зобов’язань ОСОБА_1 перед банком , а тому підлягає поверненню ОСОБА_1
Судом встановлено, що сторони припинили шлюбно-сімейні відносини у кінці березня 2009 року. Згідно наданих квитанцій у період з квітня по серпень 2009 року ОСОБА_1 особисто сплатила банку кошти на погашення кредитних зобов’язань з метою запобігання втратити майно. Доводи ОСОБА_1 в тієї частині , що ці кошти було внесено банку за рахунок спільних коштів подружжя не підтверджені належними доказами.
Розглядаючи позовні вимоги, суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, правильно встановив правовідносини, які склались між ними. Висновки суду є правильними, оскільки грунтуються на обставинах, які встановлені в судовому засіданні, наданих сторонами доказах, у відповідності з нормами матеріального і процесуального законодавства.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи є непереконливими, не спростовують висновків суду і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст. ст. 307,308,314,315 ЦПК України, апеляційний суд,-
У Х В А Л И В :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Докучаєвського міського суду від 3 грудня 2009 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий :
Судді: