Справа № 22ц-772/2010 р. Головуючий у 1 інстанції Гавриленко О.М.
Категорія – 33 Доповідач - Азевич В.Б.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого - судді Прокопчук Л.М.,
суддів: Єлгазіної Л.П., Азевича В.Б.,
при секретарі Лєдовській О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Генеральної прокуратури України, Державного казначейства України, на рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 26 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового слідства і прокуратури,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2009 року позивач звернувся з зазначеним позовом до суду, мотивуючи свої вимоги тим, що вироком Петровського районного суду м. Донецька від 28.02.2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 22.05.2007 року та ухвалою Верховного Суду України від 06.03.2008 року, він виправданий за відсутність в діях складу злочинів, передбачених ст. ст. 191 ч. 5, 366 ч. 2 КК України. В період досудового слідства протягом двох місяців він утримувався під вартою у слідчому ізоляторі.
Внаслідок незаконних дій органів досудового слідства та прокуратури він був позбавлений конституційного права на свободу і особисту недоторканість. Незаконне обвинувачування та арешт завдали йому фізичних та моральних страждань. В результаті він втратив престижну роботу, погіршилися його життєві та родинні стосунки. Негативні емоції та переживання вплинули на стан здоров’я. Після звільнення з-під варти його було госпіталізовано і вперше встановлено наявність серцево-судинного захворювання.
Просив стягнути на відшкодування моральної шкоди 8 000 000 грн.
Ухвалою суду від 25 червня 2009 року до участі у справі залучене Державне казначейство України замість Головного управління ДКУ у Донецькій області.
Генеральна прокуратура України визнала позов частково та вважала обґрунтованою компенсацію відшкодування моральної шкоди у розмірі 47 120 грн.
Державне казначейство України просило суд відмовити у задоволені позову, оскільки виконує рішення в межах бюджетних асигнувань та оспорювало розмір моральної шкоди.
Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 26 жовтня 2009 року позов задоволено частково – стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 800 000 грн.
На вказане рішення подали апеляційні скарги ОСОБА_1, Генеральна прокуратура України та Державне казначейство України.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що судом не повно та всебічно досліджені всі обставини справи, а рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що вироком Петровського районного суду, який залишений без змін апеляційною та касаційною інстанціями, він виправданий за відсутність в діях складу злочинів, передбачених ст. ст. 191 ч. 5, 366 ч. 2 КК України. Загальний строк розслідування кримінальної справи прокуратурою та її судовий розгляд до набрання вироком чинності - ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, тривав 21 місяці 21 день, з яких 2 місці він перебував під вартою.
Оскільки він був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності з застосуванням запобіжних заходів у вигляді взяття під варту і підписки про невиїзд, тому на підставі закону беззаперечно має право на відшкодування моральної шкоди і дане право не оспорюється відповідачами.
Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди позивач посилався на те, що невдовзі після звільнення з-під варти – 19 жовтня 2005 року він був госпіталізований за діагнозом: «ІХС, уперше виникла стенокардія, стабілізована в стенокардію СН І, ФК ІІ. Гіпертонічна хвороба серця ІІ ступеня».
Окрім того, кримінальне переслідування підірвало його ділову репутацію.
Він утримувався у слідчому ізоляторі м. Києва і знаходився під вартою з кримінальними особами, що вилинуло на його психічний стан. Слідчий не надав дозволу на побачення з членами сім’ї. Протягом трьох років він був обмежений в правах та не міг розпоряджатися належним на праві власності майном.
Вважає, що співмірної сумою відшкодування моральної шкоди буде сума, заявлена у позові.
Державне казначейство України в апеляційній скарзі ставить питання про скасування рішення суду в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, посилаючись на норми ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 01.12.1994 року №267/94-ВР (надалі Закон України від 01.12.1994 року №267/94-ВР) та п. 17 Положення про застосування цього закону, згідно з якими відшкодування моральної шкоди проводиться з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плату за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Оскільки позивач перебував під слідством та судом 21 місяць 12 днів, то з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати на момент ухвалення рішення, який дорівнював 650 грн., відшкодування моральної шкоди повинно приблизно складати 14 300 грн.
На думку відповідача, стягнута судом сума значно завищена, а у рішенні не наведені докази завдання позивачу моральної шкоди та відповідні розрахунки її розміру.
Таким чином, казначейство вважає, що судом не були враховані засади розумності та справедливості, оскільки стягнута компенсація значно перевищує мінімальний розмір моральної шкоди, встановлений законом.
В апеляційній скарзі Генеральна прокуратура просить змінити рішення суду першої інстанції, у зв’язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та порушенням норм матеріального права.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги зазначає, що незаконні дії прокуратури призвели до погіршення стану здоров’я ОСОБА_1, у зв’язку з чим, йому завдано моральну шкоду.
Відповідно до діючого законодавства розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися з урахуванням мінімальної заробітної плати, однак зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду.
Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати 650 грн. та час перебування під слідством та судом – 21 місяць, розмір відшкодування не може бути меншим ніж 13 650 грн.
На думку прокуратури, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що повивач має право на відшкодування моральної шкоди, проте ухвалюючи рішення про стягнення грошової компенсації у сумі 800 000 грн., не врахував вимог розумності та справедливості, і значно завищив розмір відшкодування.
Позивач просив задовольнити його апеляційну скаргу та відхилити скарги відповідачів.
Представник Генеральної прокуратури України Цурін А.В. та представник Державного казначейства України Катранжи Я.М. вважали апеляційну скаргу ОСОБА_1 необґрунтованою і підтримували доводи своїх апеляційний скарг щодо зменшення суми відшкодування шкоди.
Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивача слід відхилити, а апеляційні скарги відповідачів – задовольнити частково.
Згідно п. 3 та п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення суду є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою слідчого Генеральної прокуратури України від 10.08.2005 року була порушена кримінальна справа відносно засновників ТОВ Компанія «Свята Діва Марія», в тому числі і ОСОБА_1, за ознаками злочинів, передбачених ст. ст. 191 ч.5, 358 ч. 1 КК України. В той же день було затримано позивача, як підозрюваного у скоєнні вказаних злочинів. Постановою Печерського районного суду м. Києва від 13.08.2005 року був продовжений строк затримання до десяти діб, а постановою того ж суду від 18.08.2005 року стосовно позивача обраний запобіжний захід у вигляді взяття під варту з утриманням його у слідчому ізоляторі м. Києва №13. Постановою вказаного суду від 6 жовтня 2005 року відмовлено в продовжені строку утримання позивача під вартою, і з 10 жовтня 2005 року відносно нього був обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця мешкання. Постановою слідчого від 17.08.2005 року накладено арешт на майно позивача.
Вироком Петровського районного суду м. Донецька від 28.02.2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 22.05.2007 року та ухвалою Верховного Суду України від 06.03.2008 року, ОСОБА_1 виправданий за відсутність в діях складу злочинів, передбачених ст. ст. 191 ч. 5, 366 ч. 2 КК України.
Загальний строк розслідування кримінальної справи прокуратурою і судовий розгляд справи до прийняття рішення судом апеляційною інстанції, тобто до набрання вироком законної сили, тривав 21 місяць 12 днів, з яких позивач 2 місяці перебував під вартою.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано посилався на норми ст. 56 Конституції України, ч.1 та ч.2 ст. 1176 ЦК України та ст. ст. 1, 5 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року № 266/94 – ВР (надалі Закон від 1 грудня 1994 року № 266/94 – ВР), згідно з якими, позивач має право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу досудового слідства.
Апеляційний суд вважає, що факт завдання позивачу такими діями моральної шкоди є доведеним, а право на її відшкодування ґрунтується на нормах законодавства, яке регулює дані правовідносини.
Визначаючи розмір моральної шкоди районний суд посилався на частини 4 і 5 статті 4 Закону від 1 грудня 1994 року № 266/94 – ВР та ч. 2 ст. 23 ЦК України, врахував погіршення стану здоров’я позивача, який після звільнення з-під варти знаходився на стаціонарному лікуванні у зв’язку з серцево-судинними захворюваннями з 19 жовтня 2005 року по 1 листопада 2005 року. Окрім того, судом ураховані ті обставини, що під час слідства до позивача ставилися, як до суспільно небезпечної особи, протиправними діями підірвано його ділову репутацію, та протягом трьох років позивач був позбавлений можливості відвідувати родичів, які проживають за межами м. Донецька. Внаслідок накладення арешту на майно, він був позбавлений можливості розпоряджатися квартирою і власним автомобілем. На думку суду, наявність вказаних обставин вимагала від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд першої інстанції посилався на частини 2 та 3 статті 13 Закону від 1 грудня 1994 року № 266/94 – ВР, якими встановлено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
На момент розгляду справи мінімальний розмір заробітної плати дорівнював 650 грн.
Вирішуючи вказане питання, суд навів розрахунок відшкодування, мінімальний розмір якого повинен складати не менше ніж 52 000 грн., з яких: 12 350 грн. – за період перебування під слідством та судом (650 грн. х 19 місяців); 39 650 – за час знаходження під вартою (650 грн. х 61 день).
Враховуючи викладене, характер, обсяг та тривалість душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, суд визначив компенсацію відшкодування моральної шкоди у розмірі 800 000 грн.
Проте погодитися з даними висновками суду не можливо, оскільки місцевий суд не врахував вимоги розумності і справедливості й значно завищив розмір відшкодування.
Як зазначено в абзаці 2 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Законом від 1 грудня 1994 року № 266/94 – ВР встановлений мінімальний розмір компенсації моральної шкоди, тому при визначенні суми відшкодування слід враховувати вказане положення спеціального закону і загальні норми цивільного законодавства.
Ураховуючи розмір мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи, час перебування позивача під слідством та судом, а також ту обставину, що він 2 місяці знаходився під вартою, колегія суддів виходячи з вимог розумності та справедливості вважає, що судове рішення підлягає зміні з визначенням грошової суми відшкодування шкоди у розмірі 50 000 грн.
Доводи апеляційних скарг Генеральної прокуратури України та Державного казначейства України щодо відшкодування моральної шкоди в мінімальному розмірі не можуть бути прийняті до уваги.
Таким чином, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і судом не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
З урахуванням викладеного, апеляційну скаргу позивача слід відхилити, а апеляційні скарги Генеральної прокуратури України та Державного казначейства України - задовольнити частково, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.3, п.4, 314 ч.2, 316, 317 ЦПК України, апеляційний суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Апеляційні скарги Генеральної прокуратури України та Державного казначейства України задовольнити частково.
Рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 26 жовтня 2009 року у змінити.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, шляхом списання з розрахункового рахунку Державного казначейства України на відшкодування моральної шкоди 50 000 ( п’ятдесят тисяч ) грн.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий : Судді: