Справа № 22ц-1969/2010 р. Головуючий в 1 інстанції Жамбровський С.І.
Категорія 26 Доповідач Азевич В.Б.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого – судді Прокопчук Л.М.,
суддів: Єлгазіної Л.П., Азевича В.Б.,
при секретарі Лєдовській О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вугледарі Донецької області на рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 23 листопада 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до виділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вугледарі Донецької області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я на виробництві,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 23 листопада 2009 року позов задоволено частково, на користь позивача з відділення виконавчої дирекції Фонду стягнуто на відшкодування моральної шкоди 15 000 грн.
На дане рішення відділення виконавчої дирекції Фонду подало апеляційну скаргу.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду, та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позовних вимог у зв’язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.
На думку Фонду, суд не вірно посилався на ст. 58 Конституції України, та не врахував рішення Конституційного Суду України по справі №1-7/99 від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 щодо офіційного тлумачення ч. 1 ст. 58 Конституції України.
Законом України від 23.02.2007 р. №717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» абзац 4 статті 1 ( в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей) викладено у новій редакції, п. п “е” п.1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 4 ст. 34 виключено.
Окрім того, рішення суду було прийнято після набрання чинності Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», якими призупинялася на відповідний бюджетний рік дія абзацу 4 статті 1 ( в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей), п. п “е” п.1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 4 ст. 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Відповідно до розділу ХІ Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відшкодування моральної шкоди з припиняється з 1 січня 2008 року, незалежно від часу настання страхового випадку.
Таким чином, відповідач вважає, що на момент розгляду справи у суду не було правових підстав для стягнення моральної шкоди.
На думку, апелянта позивач на довів факту завдання йому моральної шкоди, оскільки такий факт встановлюється лише на підставі висновку відповідної МСЕК. Висновок МСЕК про встановлення розміру втрати працездатності є лише підставою для виплати одноразової допомоги та щомісячних страхових виплат, тому його не можна розцінювати як підтвердження факту спричинення моральної шкоди. Позивачем не було надано будь-яких доказів заподіяння моральної шкоди.
Фонд вважає, що стягнення моральної шкоди можливо з підприємства на підставі ст. 237-1 КЗпП України. При цьому суд повинен був вирішити питання про застосування тримісячного строку для звернення в суд, передбаченого ст. 233 КЗпП України.
Представник відповідача Некіпілов М.А. підтримав доводи апеляційної скарги.
Позивач подав до апеляційного суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, представника Фонду, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу відповідача слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції по справі встановлено, що під час роботи на підприємствах вугільної промисловості позивач отримав професійне захворювання, що підтверджується актом розслідування хронічного професійного захворювання від 9 січня 2003 року.
Висновком МСЕК від 15 січня 2003 року позивачу вперше встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 50% у зв’язку з хронічною вертеброгенною радікулопатією безстроково.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв’язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, регулюються Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999р. (надалі Закон № 1105-XIV )
Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 24.01.2004 року №1-9 рп/2004 9 (про страхові виплати), суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що позивачу внаслідок професійного захворювання заподіяна моральна шкода, яка полягає у фізичних та душевних стражданнях, що зазнав позивач у зв’язку з ушкодженням здоров’я.
Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотно дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до рішення Конституційного Суду України по справі №1-7/99 від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 щодо офіційного тлумачення ч. 1 ст. 58 Конституції України, за загальним принципом права закони та інші нормативні акти не мають зворотної дій у часі, а дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.
Статтею 5 ЦК України передбачено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Оскільки, на момент виникнення правовідносин, а саме встановлення позивачу вперше на підставі висновку МСЕК від 15 січня 2003 року стійкої втрати працездатності у зв’язку з професійним захворюванням, діяли норми п. п. «е» п.1 ч. 1 ст. 21 та ч. 3 ст. 28 Закону № 1105-XIV, тому обов’язок по відшкодуванню потерпілому грошову компенсації моральної шкоди повинен нести Фонд соціального страхування.
Апеляційний суд не може погодитися з доводами відповідача про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди і законодавчих актів, що передбачають відшкодування Фондом застрахованим особам, оскільки страховий випадок стався до набрання законної сили нормативними актами, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі (щодо зупинення виплати та виключення норм закону про відшкодування моральної шкоди). Тобто до події, якою є настання страхового випадку (встановлення висновком МСЕК стійкої втрати працездатності), слід застосовувати закон під час якого вона настала або мала місце.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу встановлена стійка втрата професійної працездатності, в зв’язку з чим суд обґрунтовано, виходив з положень ст. ст. 21, 28, 34 Закону № 1105-XIV та дійшов висновку про наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок професійного захворювання, і стягнув на її відшкодування з відповідача грошову компенсацію.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував стан здоров’я позивача, а саме, що він втратив 50 % професійної працездатності безстроково, та визначив розмір моральної шкоди в сумі 15 000 грн.
З урахуванням наведеного та обставини справи, апеляційний суд вважає за можливе погодитися з розміром моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача не обґрунтовані і не спростовують висновків суду.
При встановлені зазначених фактів і постановлені рішення судом першої інстанції не порушено норм процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права, тому підстави для скасування рішення суду відсутні.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 317 ЦПК України, апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вугледарі Донецької області відхилити.
Рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 23 листопада 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: