Справа № 22ц-1550/2010 р. Головуючий 1 інстанції Моцний О.С.
Категорія 39 Доповідач Азевич В.Б.
___________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Прокопчук Л.М.,
суддів: Єлгазіної Л.П., Азевича В.Б.,
при секретарі: Лєдовській О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 4 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Української міської ради про захист честі, гідності і ділової репутації, та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 4 грудня 2009 відмовлено у задоволені зазначеного позову.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Вважає, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим, оскільки невірно було застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
На думку позивача, посилання суду не те, що Селидівська міська рада є компетентним органом, який має право розглядати повідомлення про злочин є юридично неспроможним, оскільки такі повноваження міських рад не передбачені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
В абзаці 5 частини 3 Рішення Конституційного Суду України від 10.04.2003 року № 8-рп/2003, на яке посилається суд першої інстанції, йдеться про звернення особи з заявою до правоохоронних органів, що містить певні відомості про недодержання законів посадовими та службовими особами.
Вважає, що у листі ОСОБА_2 відсутня інформація про недодержання ним, як посадовою особою, законів України.
Суд залишив поза увагою його пояснення, що відповідачка і до написання даного листа, шляхом публічних висловлювань розповсюджувала недостовірну інформацію щодо нього.
Позивач зазначає, що з матеріалів справи вбачається та підтверджено відповідними доказами, що відповідачі поширили стосовно нього відомості, які завідомо не відповідають дійсності та по своєї суті є негативними. Оскільки вони не довели доказів щодо достовірності інформації, тому вважає, що є підстави для задоволення позову.
Позивач підтримав доводи апеляційної скарги.
Відповідачка подала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Українська міська рада, повідомлена про час та місце розгляду справи, свого представника не направила.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судова колегія вважає, що місцевий суд розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, встановлені факти, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що 15 травня 2009 року на адресу Селидівського міжрайонного прокурора, прокурора Донецької області, Селидівського міського голови, начальника Українського міського відділення міліції був направлений лист №02-18/3-254, підписаний секретарем Української міської ради ОСОБА_2, яка на той час виконувала обов’язки міського голови. В листі був вказаний факт привласнення службовими особами коштів від оренди кінотеатру «Вогник», а саме, що орендарі приміщень в даному кінотеатрі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 віддавали кошти за оренду директору Комунального підприємства «Вогник» ОСОБА_5 та начальнику комунального відділу Селидівської міської ради ОСОБА_1
Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що у випадку звернення особи із заявою до державних та правоохоронних органів, які компетентні перевірити інформацію, що міститься у такій заяві, не може вважатися поширенням недостовірної інформації, оскільки має місце реалізація особою права на звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачка ОСОБА_2 як секретар ради та як громадянин мала право звернутися з заявою до правоохоронних органів та міського голови.
При цьому суд обґрунтовано посилався на роз’яснення, які викладені п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», згідно з якими, відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Як зазначено у абзацах 2 та 3 частини 3 Рішення Конституційного Суду України від 10.04.2003 року № 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей), відповідно до Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40).
Питання практичної реалізації громадянами цих прав регулюються, зокрема, Законом України «Про звернення громадян», який забезпечує їм можливість брати участь в управлінні державними і громадськими справами, впливати на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, відстоювати свої права і законні інтереси та поновлювати їх у разі порушення шляхом викладення в письмовій або усній формі пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) і скарг.
Частиною 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до ст. 17 цього закону відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Згідно п. п. 1, 2, 7 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова: забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету.
Зі звернення відповідачки до правоохоронних органів та міського голови вбачається, що вона доводить до їх відома факт передання в оренду приватним підприємцям приміщення у кінотеатрі «Вогник» в м. Українську. При цьому звертає увагу на те, що зі слів підприємців їй стало відомо, що орендну плату вони вносили безпосередньо директору КП «Вогник» ОСОБА_5 і начальнику комунального відділу Селидівської міської ради ОСОБА_1 Оскільки виконком Селидівської міської ради рішенням сесії від 22.04.2009 року 5/50 – 848 прийняв на баланс Селидівської міської ради зазначену будівлю кінотеатру «Вогник» вона вважає, що до цієї дати держмайно фактично було безхазяйним і незаконно використовувалося з присвоєнням грошових коштів посадовими особами.
Тобто відповідачка звернулася до міського голови стосовно об’єкту комунальної власності та дій підпорядкованого йому начальника відділу – ОСОБА_1, оскільки до повноважень ради входить управління майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.
Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального права.
З огляду на наведене, судова колегія вважає доводи апеляційної скарги такими, що не спростовують висновків суду.
Апеляційний суд приходить до висновку, що при встановлені зазначених фактів і постановлені рішення судом першої інстанції не порушено норм процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права, тому підстави для скасування рішення суду відсутні.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 317 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 4 грудня 2009року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: