ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ К-50322/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
суддів: Горбатюка С.А.,
Мороз Л.Л.,
Мироненка О.В.,
Смоковича М.І.,
Чумаченко Т.А.,
розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на постанову Сихівського районного суду м. Львів від 19 грудня 2008 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про стягнення заборгованості матеріальної допомоги на оздоровлення, –
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2008 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом, до Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про стягнення на її користь, як інваліда III групи внаслідок захворювання, пов’язаного із аварією на Чорнобильській АЕС, недоплачену щорічну грошову допомогу на оздоровлення відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у розмірі 3626,50 грн. за 2004-2007 роки.
Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 19 грудня 2008 року позов задоволено. Стягнуто з Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради в користь ОСОБА_5 3626,50 грн.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалене нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо невиплати ОСОБА_5 щорічної допомоги на оздоровлення у 2007 році передбаченому ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, Зобов’язано Синівський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради провести нарахування та виплату недоплаченої ОСОБА_5 у 2007 році щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у передбаченому ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»розмірі розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат на час виплати такої допомоги у 2007, з урахуванням проведених виплат.
Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі Сихівський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій просить скасувати судові рішення у справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 є інвалідом III групи внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, а тому, відповідно до частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальними захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щорічна разова допомога на оздоровлення виплачується інвалідам третьої групи внаслідок захворювання, пов’язаного з аварією на ЧАЕС, у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
На час виплати позивачу допомоги за 2004, 2005 та 2007 роки розмір мінімальної зарплати становив відповідно –205грн., 332грн. та 420грн., а тому до виплати позивачу підлягала допомога в чотирьохкратному розмірі вказаних сум, що загалом становить 3828, 00 грн., однак, сума допомоги на оздоровлення протягом вказаного періоду, яка виплачена відповідачем позивачці, становить 201, 50грн.
Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, що на цьому наполягає одна із сторін. Тому, суд апеляційної інстанції вірно дійшов висновку, що судом першої інстанції було проігноровано доводи відповідача про пропуск позивачем строків звернення до суду та відсутність вимоги його поновлення.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правомірними висновки суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовним вимог за 2007 рік та не приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, що розмір виплат позивачу встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки відповідач повинен був здійснити нарахування та виплату допомоги позивачу, виходячи з її розміру, встановленого статтею 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Постановою Кабінету Міністрів України. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають в зоні посиленого радіоекологічного контролю, застосуванню підлягає стаття 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з якої вбачається, що під час визначення розміру передбачених цією статтею виплати за основу її нарахування береться мінімальна заробітна плата, а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 –229 Кодексу адміністративного судочинства України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.
Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –
ухвалила:
Касаційну скаргу Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради відхилити, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2009 року залишити без змін.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає, крім як у випадках, встановлених ст. ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді:
Суддя Л.Л. Мороз