ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2019 р. Справа№ 925/875/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Мальченко А.О.

Дідиченко М.А.

секретар судового засідання Бовсуновська Ю.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «ЛАУРА»

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 12.12.2018 (повний текст рішення складено 17.12.2018)

у справі № 925/875/18 (суддя Чевгуз О.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Кіркіченко Світлани Леонідівни

до Приватного акціонерного товариства «ЛАУРА»

про усунення перешкод у користуванні майном та

стягнення штрафу

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець Кіркіченко Світлана Леонідівна (далі - ФОП Кіркіченко Світлана Леонідівна, позивач) звернулась до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ЛАУРА» (далі - ПрАТ «ЛАУРА», відповідача) про усунення перешкод в користуванні майном, яке орендоване позивачем за Договором про оренду робочого місця від 02.02.2011, а також стягнення штрафу за кожне невиконання п 5.2.1 вищезгаданого Договору в сумі 110 000, 00 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що відповідач всупереч умовам укладеного між сторонами Договору неодноразово не допускав позивача до робочого місця, чим порушив право позивача на користування майном, яке є предметом вказаного Договору.

Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказував, що Договір про оренду робочого місця від 02.02.2011 за своєю правовою природою є договором найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), а тому відповідно до положень ст. 794 ЦК України підлягає державній реєстрації. Оскільки державної реєстрації цього Договору не відбулося, на думку відповідача, Договір є неукладеним й будь-які посилання відповідача на цей Договір є безпідставними.

За текстом уточнення до відзиву на позов відповідач також заперечив проти задоволення позовних вимог, мотивуючи свою позицію тим, що Договір є розірваним з 30.05.2018 в односторонньому порядку в зв'язку з систематичним невиконанням позивачем умов Договору щодо внесення ним орендної плати.

У наданій суду першої інстанції відповіді на відзив позивач зазначав, що Договір є укладеним, дійсність його сторонами не оспорювалась, обов'язок щодо вчасного внесення орендної плати виконувався ним належним чином, а розірвання Договору в односторонньому порядку суперечить вимогам чинного законодавства.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.12.2018 у справі № 925/875/18 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Кіркіченко Світлани Леонідівни задоволено в повному обсязі. Зобов'язано Приватне акціонерне товариство «ЛАУРА» усунути перешкоди в користуванні майном, переданим Фізичній особі-підприємцю Кіркіченко Світлани Леонідівни на підставі Договору оренди робочого місця від 02.02.2011 шляхом безперешкодного, щоденного доступу до цього майна для користування ним за цільовим призначенням для надання перукарських послуг. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ЛАУРА» на користь Фізичної особи-підприємця Кіркіченко Світлани Леонідівни 110 000,00 грн. штрафу, 3 524,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, ПрАТ «ЛАУРА» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням вимог матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, суд першої інстанції, не погодився з позицією відповідача про те, що укладений між сторонами Договір оренди робочого місця за своєю правовою природою є договором зі змішаним предметом, який регулює не лише одну оренду рухомих речей, а й оренду нерухомих речей - певної частини нежитлового приміщення перукарні «Лаура», безпідставно не застосував приписи матеріального права, якими регулюються правовідносини оренди нерухомого майна в цьому спорі. На переконання апелянта, оскільки за чинним законодавством України відсутнє визначення такого поняття як «робоче місце», відсутні норми права щодо регулювання правовідносин оренди робочого місця, для з'ясування дійсної суті виниклих між сторонами правовідносин суд зобов'язаний здійснити детальний аналіз відповідних положень всіх підписаних сторонами документів та вимог законодавства, дійсних намірів сторін, які вказували на реальний предмет Договору оренди робочого місця, після чого зробити обґрунтований висновок чи є предметом договору нерухоме майно. Апелянт стверджував, що формально в користування позивачу за Договором передано частку приміщень перукарні, яку вона мала утримувати, сплачувати за неї комунальні послуги, орендну плату, що фактично мала вигляд обладнаного робочого місця, придатного для надання перукарських послуг, тобто укладений між сторонами Договір оренди робочого місця фактично є договором оренди нерухомого майна - частини приміщення перукарні «Лаура» за адресою: м. Черкаси, вул. Енгельса 114/42, укладеним на 10 років, що суперечить вимогам законодавства. Крім цього, апелянт акцентував увагу, що за законом найм (оренда) нерухомого майна зі строком менш ніж три роки не віднесений до переліку речових прав, а якщо договором передбачено можливість найму нерухомого майна зі строком понад 3 роки, то відповідно це є речовим правом, яке згідно чинного на момент укладення договору оренди робочого місця законодавства підлягало державній реєстрацій, а сам договір підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Таким чином, на думку апелянта, суд першої інстанції мав встановити, що Договір оренди робочого місця в частині оренди нерухомого майна відноситься до договорів найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), а тому його необхідно було укладати у нотаріальній формі з подальшою державною реєстрацією, чого суд не зробив та помилково не застосував до даних правовідносин норми матеріального права, передбачені ст.ст. 210, 215, 219, 793, 794 ЦК України. За твердженнями апелянта, висновки суду про те, що розірвання Договору оренди робочого місця в односторонньому порядку здійснено відповідачем в супереч вимогам чинного законодавства, якими суд фактично визнав розірвання Договору незаконним та скасовував факт його розірвання, не відповідають вимогам господарсько - процесуального законодавства, а саме ст.ст. 13, 14, 73, 74, ч. 2 ст. 76, ст. 86 ГПК України. Також апелянт наголошував, що відповідач в ході розгляду даної справи повідомив суд та надав відповідні докази, що Договір оренди робочого місця на час розгляду даної справи, а саме з 30.05.2018 є розірваним, а тому починаючи з цієї дати відповідач мав повне право не надавати позивачу орендоване майно та не допускати його до нього. Крім цього, апелянт не погоджувався з позивачем в тому сенсі, що факт перешкоджання не є відповідальністю за одне і те ж діяння, адже епізоди не допуску були різними й відповідач не надавав доступу позивачу починаючи з 30.05.2018 (дня розірвання Договору), це є одним і тим самим фактом не допуску, зафіксованим 18 раз, а не 18 фактів не допуску тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказував на безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що судом першої інстанція правильно встановлено той факт, що в оренду передано рухоме майно, а тому Договір оренди від 02.02.2011 є дійсним й не підлягає нотаріальному посвідченню, адже за своєю природою не є договором найму будівлі або іншої капітальної споруди, його предметом є робоче місце з відповідним інвентарем (рухоме майно), а не капітальна споруда чи частина будівлі. Позивач стверджував, що за умовами Договору йому надано в оренду не приміщення (як зазначав відповідач), а дзеркало, крісло, стерилізатор, шафи для інструментів та для одягу, столи, інвентар для прибирання приміщення, чайник, бойлер, кондиціонер, пральну машину, білизну (загального користування), в Договорі не має жодної інформації з приводу передачі в оренду приміщення, частини приміщення чи капітальної споруди. Стосовно посилань апелянта на неточності в акті прийому-передавання приміщення та майна (загального користування) в оренду, позивач зазначав, що передано те майно, яке зазначено в Договорі, відповідно починаючи з моменту укладення Договору позивач орендував, використовував перелік рухомого майна, зазначеного в Договорі. Крім цього, позивач вказував, що відповідач не надіслав позивачеві пропозицій про зміну Договору та не передав спір на вирішення суду, зміну Договору не вчинив у тій самій формі, в якій Договір укладено, в порушення приписів ГК України вчинив спробу змінити умови Договору в односторонньому порядку, відтак у позивача наявний обов'язок сплачувати орендну плату за Договором (п.4.1) тощо. Оскільки орендна плата є незмінною, сплачується позивачем в повному обсязі, відсутня заборгованість, укладений між сторонами Договір є чинним повністю, не розірваним в жодній із частин. Оскільки відповідачем вчинено ряд порушень зобов'язання - неодноразові не допуски до орендованого позивачем майна, які не були триваючим порушенням, адже правоохоронними органами зафіксовано ряд окремих порушень та після їх втручання позивач певний час мала змогу використовувати орендоване майно, здійснений розрахунок штрафу є правомірним та підлягає стягненню з відповідача тощо.

В судове засідання апеляційної інстанції 27.06.2019 з'явились представники сторін, представник відповідача надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 02.02.2011 між ПрАТ «Лаура» (відповідачем, орендодавцем за договором) та акціонером ПрАТ «Лаура» Кіркіченко Світлана Леонідівна (позивачем, орендарем за договором) укладено Договір оренди робочого місця (далі - Договір), за умовами пп. 1.1.1 п. 1 якого орендодавець (відповідач) передає, а орендар (позивач) бере в тимчасове володіння робоче місце. Адреса будинку, в якому знаходиться робоче місце, що орендується: м. Черкаси, вул. Енгельса, 114/42, приміщення перукарні ПрАТ «Лаура».

Відповідно до п.п. 1.1.3 Договору в оренду здається наступне майно: дзеркало, крісло, стерилізатор, шафи для інструментів та для одягу, столи, інвентар для прибирання приміщення, чайник, бойлер, кондиціонер, пральна машина, білизна (загального користування).

Робоче місце, яке орендується, надається орендарю для надання перукарських послуг (п. 2.1 Договору).

За змістом п.п. 4.1, 4.2 Договору розмір орендної плати складає 583,00 грн за один місяць. Орендна плата сплачується в готівковому порядку в касу підприємства Приватного акціонерного товариства «Лаура» не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа кожного місяця.

Положеннями п. 4.3 Договору сторони погодили, що розмір орендної плати може бути переглянуто в сторону збільшення або зменшення за умови змінення вартості комунальних послуг.

За умовами п. 3.1 Договору термін оренди складає 10 років з моменту прийняття майна, що орендується.

Як встановлено матеріалами справи, укладений між ПрАТ «Лаура» та акціонером ПрАТ «Лаура» Кіркіченко Світлана Леонідівна Договір скріплено печаткою ПрАТ «Лаура», підписано зі сторони останнього В.о. обов'язків директора ОСОБА_1, який діяв на підставі Статут, та зі сторони акціонера ПрАТ «Лаура» Кіркіченко Світлани Леонідівни особисто нею.

Відповідно до умов Договору, 02.02.2011 між сторонами підписано Акт приймання-передачі приміщення та майна (загального користування) в оренду, за змістом якого ПрАТ «Лаура» передає, а приватний підприємець Кіркіченко Світлана Леонідівна приймає приміщення (робоче місце) та майно загального користування (крісло, дзеркало, стіл, стерилізатор, шафа для інструментів та одягу, бойлер, пральна машина, білизна, інвентар для прибирання).

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Правочином на підставі ч.1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).

Положеннями ст.628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними у справі доказами, укладений між позивачем та відповідачем Договір за своєю правовою природою є договором, пов'язаним з оплатним користуванням майном орендодавця та відповідає вимогам діючого законодавства, в якому сторони погодили всі істотні умови, необхідні для укладення договору оренди, зокрема, розмір та порядок внесення орендної плати, строк дії договору та підстави його дострокового розірвання.

З приводу тверджень відповідача (апелянта) про те, що укладений між сторонами Договір оренди робочого місця за своєю правовою природою є договором найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), а тому на підставі ст.794 ЦК України підлягає державній реєстрації, слід зазначити, що предметом даного Договору є саме робоче місце з відповідним інвентарем (рухоме майно), а не капітальна споруда чи частина будівлі, відповідно такий договір не підлягає держаній реєстрації, відтак не може вважатись неукладеним, як стверджував відповідач.

Посилання апелянта на неточності в акті прийому-передавання приміщення та майна (загального користування) в оренду також не заслуговують на увагу, адже жодних змін та доповнень щодо предмету Договору сторонами не вносилось, відповідно в оренду передано саме те майно, яке визначено умовами Договору та зафіксовано в згаданому акті приймання-передавання.

За договором найму (оренди) на підставі ст. 759 ЦК України наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно в користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди)

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вище загадувалось, 02.02.2011 на виконання умов Договору між сторонами підписано Акт приймання-передачі приміщення та майна (загального користування) в оренду, за змістом якого ПрАТ «Лаура» передає, а приватний підприємець Кіркіченко Світлана Леонідівна приймає приміщення (робоче місце) та майно загального користування (крісло, дзеркало, стіл, стерилізатор, шафа для інструментів та одягу, бойлер, пральна машина, білизна, інвентар для прибирання).

23.03.2017 позивач отримала лист-повідомлення відповідача про те, що в зв'язку зі збільшенням цін на комунальні послуги за 2016 рік, збільшенням заробітної плати та місцевих податків, здійснено перерахунок платежів за Договором, тому відповідач вимагав підписати Акт звірки взаєморозрахунків та доплатити різницю в орендній платі за 2016 рік, яка вказана в акті звірки взаєморозрахунків.

30.03.2017 позивач надіслала відповідь на вказаного листа, в якому проти оплати різниці в орендній платі за 2016 рік заперечила з огляду визначення умовами Договору єдиної підстави для перегляду розміру орендної плати - зміна розміру комунальних платежів, а відповідачем підставою для збільшення орендної плати, окрім збільшення розміру комунальних платежів, вказано збільшення видатків по іншим позиціям. Крім цього, позивач зазначила, що у разі зміни умов Договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості сторонами щодо такої зміни Договору. Оскільки сторонами такої згоди не досягнуто перегляд розміру орендної плати за попередній період суперечить вимогам чинного законодавства.

Твердження відповідача (апелянта) про наявність у позивача заборгованості по внесенню орендної плати за Договором в зв'язку зі збільшенням відповідачем в односторонньому порядку розміру орендної плати, законно не прийнято судом першої інстанції до уваги, адже відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідної згоди сторонами не досягнуто.

Дослідивши матеріали справи й насамперед умови Договору, до якого сторонами не вносилось жодних змін щодо збільшення розміру орендної плати, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання по сплаті орендних платежів у визначеному Договором розмірі, що підтверджується копіями квитанцій про сплату орендної плати, які знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно доводи відповідача про систематичне невнесення позивачем орендних платежів не відповідають дійсним обставинам справи, як й посилання відповідача (апелянта) на положення п. 7.1 Договору щодо можливого дострокового розірвання Договору в односторонньому порядку у випадку, коли одна із сторін систематично порушує умови Договору та свої зобов'язання, не заслуговують на увагу як безпідставні та необґрунтовані.

Разом з цим, матеріалами справи встановлено, що 31.05.2018 позивача не допущено відповідачем до орендованого майна, про що 31.05.2018 поліцейським роти №2 батальйону Управління патрульної поліції у місті Черкасах Департаменту патрульної поліції складено протокол прийняття усної заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується (копія протоколу знаходиться в матеріалах справи).

За аналогічних обставин позивача не допущено до орендованого майна, яке є предметом Договору, 01.06.2018, 02.06.2018, 04.06.2018, 05.06.2018, 06.06.2018, 07.06.2018, 06.07.2018, 07.07.2018, 08.07.2018, 09.07.2018, 10.08.2018, 11.08.2018, 12.08.2018, 13.08.2018, 14.08.2018, 16.08.2018, 17.08.2018, 18.08.2018, 19.08.2018, 20.08.2018, 21.08.2018, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду з вимогами про усунення перешкод у користуванні майном, яке було орендоване позивачем за Договором.

За змістом ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися зазначеними положеннями, ратифікованими законами України.

За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас, положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено в листі Верховного Суду України від 01.04.2014 «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Статтею 16 ЦК України унормовано, що способом захисту цивільного права та інтересу є, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

Відтак, оскільки судове рішення про надання безперешкодного, щоденного доступу до вказаного майна для користування ним за цільовим призначенням для надання перукарських послуг підлягає примусовому виконанню у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», застосування саме такого способу захисту призведе до дійсного відновлення прав та законних інтересів позивача, як орендаря робочого місяця за укладеним між сторонами Договором.

З огляду на наведене та висновки суду щодо відсутності підстав вважати спірний Договір неукладеним чи розірваним, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині усунути перешкоди в користуванні майном, переданим Фізичній особі-підприємцю Кіркіченко Світлани Леонідівни на підставі Договору оренди робочого місця від 02.02.2011, шляхом безперешкодного, щоденного доступу до цього майна для користування ним за цільовим призначенням для надання перукарських послуг.

Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 110 000, 00 грн. штрафу за кожне невиконання п 5.2.1 Договору.

В силу положень ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п. 1 ст. 218 ГК України).

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За умовами п. 5.2.1 Договору орендодавець не має права перешкоджати орендарю в доступі на робоче місце, інакше штраф 5 000,00 гривень.

Як вище згадувалось, відповідач не допускав позивача до орендованого майна 01.06.2018, 02.06.2018, 04.06.2018, 05.06.2018, 06.06.2018, 07.06.2018, 06.07.2018, 07.07.2018, 08.07.2018, 09.07.2018, 10.08.2018, 11.08.2018, 12.08.2018, 13.08.2018, 14.08.2018, 16.08.2018, 17.08.2018, 18.08.2018, 19.08.2018, 20.08.2018, 21.08.2018, що підтверджується копіями протоколів прийняття усної заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується від 01.06.2018, 02.06.2018, 04.06.2018, 05.06.2018, 06.06.2018, 07.06.2018, 06.07.2018, 07.07.2018, 08.07.2018, 09.07.2018, 10.08.2018, 11.08.2018, 12.08.2018, 13.08.2018, 14.08.2018, 16.08.2018, 17.08.2018, 18.08.2018, 19.08.2018, 20.08.2018, 21.08.2018, складених поліцейськими Управління патрульної поліції в місті Черкаси Департаменту патрульної поліції, які приєднано до матеріалів справи.

Таким чином, позивача позбавлено можливості використовувати вищевказане орендоване майно для ведення своєї підприємницької діяльності, а саме надання перукарських послуг.

Оскільки відповідачем вчинено ряд порушень зобов'язання - неодноразові не допуски до орендованого позивачем майна, які не були триваючим порушенням, адже правоохоронними органами зафіксовано ряд окремих порушень, здійснений позивачем розрахунок штрафу є правомірним та підлягає стягненню з відповідача в повному розмірі, а саме, в сумі 110 000, 00 грн.

Доводи апелянта з приводу неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ЛАУРА» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 12.12.2018 у справі № 925/875/18 - без змін.

Матеріали справи № 925/875/18 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.07.2019

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді А.О. Мальченко

М.А. Дідиченко