Єдиний унікальний номер № 225/2047/19

Провадження № 2/225/599/2019

РІШЕННЯ

Іменем України

(повне)

01 липня 2019 року                                                 м. Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області у складі:

головуючого – судді Мигалевича В.В.,

за участю

секретаря судового засідання - Петрової С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Дзержинського міського суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Торецьквугілля» Міністерства вугільної промисловості України про стягнення заборгованості по розрахунковим виплатам та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість з оплати лікарняних (оплаті тимчасової непрацездатності) за 2017-2018 роки та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 31.05.1988 року він працював на ВП "Шахта "Торецька", що входить до складу ДП «Торецьквугілля» в якості підземного горно робочого очисного забою V р., з повним робочим днем на підземній роботі, гірським майстром з повним робочим днем на підземній роботі. З 05.07.2018 року звільнений з займаної посади на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з невідповідністю стану здоров`я виконуваній роботі, з виплатою допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку і 3-х середньомісячних заробітків при першому звільненні з роботи при переході на пенсію (наказ №131-к від 05.07.2018). В цей же день розрахунок з ним всіх належних виплат при звільненні не проведено, а саме, не виплачено заборгованість по оплаті лікарняних (тимчасової непрацездатності). Вважає, що відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, тому повинний виплатити середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку.

03.05.2019 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку ДП "Торецьквугілля" не визнає, вважає їх недоведеними, невмотивованими, безпідставними за наступними обставинами: Остаточний розрахунок з позивачем було проведено 22.08.2018 року, відтак ДП "Торецьквугілля" повністю заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, у зв`язку з простроченням тримісячного строку для звернення з позовною заявою до суду, відповідно до ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України. Окрім того, у жовтні 2018 року і в січні 2019 року позивачу була нарахована допомога по тимчасовій непрацездатності за рахунок підприємства (перші п`ять днів) та виплачена 07.11.2018 року в сумі 4220,72 грн. (платіжне доручення № 407 від 07.11.2018 року), 13.02.2019 року в сумі 733,39 грн. (платіжне доручення № 730 від 13.02.2019 року). Таким чином, станом на 13.02.2019 року ДП "Торецьквугілля" в повному обсязі розрахувалося перед позивачем по першим дням допомоги з тимчасової втрати працездатності. Отже представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні з ДП "Торецьквугілля" у повному обсязі.

03.06.2019 року позивач звернувся до суду з уточненою позовною заявою в якій просить стягнути з ДП "Торецьквугілля" на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 05.07.2018 року по день фактичного розрахунку 13.02.2019 рік в розмірі 88861,50 грн.

Позивач та його представник до судового засідання не з`явились, надав заяву, в якій позивач просив справу розглянути без його участі, позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підтримав повністю, наполягали на їх задоволенні.

Представник відповідача до судового засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Дослідив матеріали справи, суд доходить висновку, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав:

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Між сторонами по справі виникли правовідносини, які регулюються КЗпП України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Позивач ОСОБА_1 з 31.05.1988 року працював на ВП "Шахта "Торецька", що входить до складу ДП «Торецьквугілля» в якості підземного горно робочого очисного забою V р., з повним робочим днем на підземній роботі, гірським майстром з повним робочим днем на підземній роботі. З 05.07.2018 року звільнений з займаної посади на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з невідповідністю стану здоров`я виконуваній роботі, з виплатою допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку і 3-х середньомісячних заробітків при першому звільненні з роботи при переході на пенсію (наказ №131-к від 05.07.2018 року)(а.с. 7-9).

З довідки ВП "Шахта "Торецька" №7/713 від 14.05.2019 року вбачається, що повний розрахунок по заробітній платі з ОСОБА_1 був проведений 22.08.2018 року (платіжне доручення №118 від 22.08.2018 року). На момент звільнення заборгованість по лікарняним листам за рахунок підприємства складала 4954,11 грн. 13.02.2019 року ця заборгованість сплачена повністю (платіжне доручення №730 від 13.02.2019 року), що відповідно підтверджено та не оспорюється сторонами (а.с.31,33,50).

Відповідно до довідки № 7/712 від 14.05.2019 року середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 573,30 грн.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, тобто в день звільнення.

Частиною 2 статті 22 Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон) передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам, починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2.1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженим Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27 квітня 2007 року № 24, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 22 червня 2007 року № 715/13982 (далі - Порядок) передбачено, що підставою для оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця та надання допомоги, пов`язаної з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, є виданий в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 13 листопада 2001 року № 455, зареєстрованою в Мін`юсті 04 грудня 2001 року за № 1005/6196, листок непрацездатності та наявність акта про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, за формою Н-1 або акта розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232 «Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» (далі - постанова КМУ № 1232).

Отже, обов`язок з оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця, і такі кошти відносяться до виплат працівнику при звільненні, у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільнені працівника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом з`ясовано, що в порушення вказаних положень КЗпП України підприємство остаточний розрахунок з належних до сплати сум провело лише 13.02.2019 року.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно з п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно з п. 2, п. 4 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п. 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством – на число календарних днів за цей період.

Таким чином, суд доходить висновку, що непроведення своєчасного розрахунку з позивачем є порушенням статей 47 та 116 КЗпП України.

Враховуючи зазначене, положення Порядку про обчислення середньої заробітної плати, а також встановлені судом фактичні обставини справи, суд доходить висновку, що з відповідача по справі на користь позивача необхідно стягнути розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 06.07.2018 року по 13.02.2019 року на загальну суму 88288 грн. 20 коп., виходячи із 154 робочих днів при середньоденному заробітку у розмірі 573 грн. 30 коп. (154*573,30).

Суд не погоджується з доводами відповідача щодо застосування до позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку строку позовної давності, передбаченого ст. 233 КЗпП України, виходячи з такого:

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. У частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012, в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку зі статтями 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Оскільки позивач звернувся до суду з дійсним позовом 02.04.2019, а підприємство фактично розрахувалося з позивачем в повному обсязі 13.02.2019, суд доходить висновку, що позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, оскільки період з 13.02.2019 по 02.04.2019 не перевищує трьох місяців.

Щодо доводів представника відповідача про застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає таке:

Як випливає зі змісту п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, у разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Тобто, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

Суд відмічає, що спору про розмір заборгованості працівникові по розрахунковим виплатам між сторонами по справі не було, тому, суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування принципу співмірності у даному випадку.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги частково доведеними, тому такими, що підлягають частковому задоволенню.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в матеріалах справи наявні квитанції про сплату судового збору в загальній сумі 888,61 грн., то суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в розмірі 882,88 грн. (88288,20/88861,50)*888,61).

Керуючись ст. ст. 3, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації:  АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Торецьквугілля» Міністерства вугільної промисловості України (місце знаходження: Донецька область, м.Торецьк, вул.Дружби,19) про стягнення заборгованості по розрахунковим виплатам та середнього заробітку за час затримки розрахунку, задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Торецьквугілля» Міністерства вугільної промисловості України (місце знаходження: м. Торецьк, вул. Дружби, 19, код ЄДРПОУ 33839013) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації:  АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 88288 (вісімдесят вісім тисяч двісті вісімдесят вісім) гривень 20 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Торецьквугілля» Міністерства вугільної промисловості України (місце знаходження: м. Торецьк, вул. Дружби, 19, код ЄДРПОУ 33839013) судовий збір на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в сумі 882 (вісімсот вісімдесят дві) грн. 88 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо воно не проголошувалося з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.

Суддя: