Справа № 2-а-7/2009 р .
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 липня 2009 року Семенівський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого – судді Гнипа О. І.,
при секретарі Бородіній В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Семенівка Чернігівської області адміністративну справу за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в Семенівському районі Чернігівської області про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, -
В С Т А Н О В И В:
Вищезазначені позивачі звернулися до суду з адміністративними позовами до відповідача, Управління Пенсійного фонду України в Семенівському районі Чернігівської області, про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату надбавок до пенсій відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за 2006 - 2008 роки у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі послалися на вимоги Конституції України, Рішень Конституційного Суду України та ряду законодавчих актів, котрі, за доводами позивачів, порушено відповідачем при нарахуванні і виплаті їм щомісячної державної соціальної допомоги як дітям війни.
Позивачі в судове засідання не з’явилися, надали суду письмові заяви, у яких зазначили про те, що у зв’язку з похилим віком просять провести розгляд справ за їх адміністративними позовами до відповідача стосовно щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни за їх відсутності, пред’явлені адміністративні позови вони підтримують повністю, просять їх задовольнити повністю з усіх заявлених позовних вимог.
До судового розгляду справи відповідач надав до суду письмові заперечення на кожен адміністративний позов вказаних позивачів, суть яких зводиться до того, що відповідач не визнає позови та просить відмовити у їх задоволенні повністю через безпідставність змісту вимог, посилаючись на низку матеріальних законів та інших нормативно-правових актів. У відповідача відсутні кошти Державного бюджету України на виплату надбавок, питання про які піднімається позивачами. Призначення та виплата соціальних допомог, про які просять позивачі у адміністративних позовах, за твердженнями відповідача, не належить до повноважень органів Пенсійного фонду України. Крім цього, як зазначає у запереченнях відповідач, позивачами пропущено строк звернення до адміністративного суду, встановлений ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
У судове засідання відповідач свого представника не направив, надав до суду письмову заяву-клопотання про розгляд справи за відсутності представника Управління Пенсійного фонду України в Семенівському районі Чернігівської області.
У судовому засіданні по закінченню судового розгляду справи проголошувалася вступна та резолютивна частини постанови, яка приєднана до справи.
Суд, вивчивши матеріали адміністративної справи, вважає, що адміністративні позови необхідно задовольнити частково за наступних обставин.
Судом у судовому засіданні встановлено, що позивачі відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», п. 2 Порядку посвідчення права особи на пільги відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 5 квітня 2006 року № 107, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 квітня 2006 р. за № 458/12332, належать до категорії дітей війни, оскільки є особами, які мають громадянство України, ним на час закінчення Другої світової війни (02 вересня 1945 року) було менше 18 років, у їх пенсійних посвідченнях Управлінням праці та соціального захисту населення Семенівської районної державної адміністрації Чернігівської області проставлено штампи «дитина війни».
Конституційний Суд України в Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Однак, Законом України від 19 січня 2006 року № 3367-IV «Про внесення змін до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
ОСОБА_6 був опублікований 22 березня 2006 року і набрав чинності 02 квітня 2006 року.
Тобто, з 02 квітня 2006 року стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватись лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймалися.
З огляду на те, що встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році не настали, позивачам слід відмовити у задоволенні їх позовних вимог за період 2006 року.
Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема пунктом 12 статті 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Таким чином, із 01 січня по 09 липня 2007 року до спірних правовідносин застосуванню підлягали приписи статті 111 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» як такі, що прийняті пізніше в часі, у зв'язку з чим мали пріоритет порівняно зі спеціальною нормою – статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного Рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто з часу прийняття цього Рішення відновлено право позивачів на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Виходячи з цього, стосовно 2007 року, суд вважає обґрунтованими вимоги позивачів стосовно спонукання відповідача до нарахування і виплати надбавок, передбачених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-IV , у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, але не за повний рік, як просять позивачі, а за період часу з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року. Разом з тим, вищенаведені доводи позивачів щодо необхідності прийняття судом постанови на їх користь саме за повний 2007 рік не мають під собою всеосяжного підґрунтя, оскільки не спростовують чинність вищезазначеного Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 12 грудня 2006 року № 489-V, яким було зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-IV у період часу з 01 січня 2007 року по 09 липня 2007 року, а тому у задоволенні їх позовних вимог щодо 2007 року за період часу з 01 січня 2007 року по 09 липня 2007 року суд убачає за необхідне відмовити.
Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та статтю 6 цього Закону викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» таке підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів». Зазначені зміни набрали чинності з 01 січня 2008 року.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни щодо розміру пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, із 01 січня по 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року № 2195-IV, поновили свою дію з 22 травня 2008 року.
Отже, з цієї дати особи зі статусом дітей війни мають право на підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.
З огляду на викладене, щодо 2008 року суд убачає обґрунтованими вимоги позивачів стосовно спонукання відповідача до нарахування і виплати надбавок, передбачених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-IV , у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, але не за повний рік, як просять позивачі, а за період часу з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року . Поряд з цим, доводи позивачів щодо необхідності прийняття судом постанови на їх користь саме за повний 2008 рік не мають під собою реального підґрунтя, оскільки не спростовують чинність вищезазначеного Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI, яким було зупинено (шляхом викладення у новій редакції) дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-IV, про те, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, у період часу з 01 січня по 22 травня 2008 року, а тому у задоволенні їх позовних вимог щодо 2008 року за період часу з 01 січня 2008 року по 22 травня 2008 року суд вбачає за необхідне відмовити.
Твердження відповідача, викладені у письмових запереченнях на адміністративні позови, щодо необхідності повної відмови у задоволенні кожного з пред’явлених адміністративних позовів з посиланнями на норми матеріального права, не можуть братися судом до уваги у частині протиріч з вищенаведеними висновками суду про часткове задоволення адміністративних позовів за зазначені періоди часу, та підлягають відхиленню.
Посилання відповідача на відсутність у нього коштів Державного бюджету України на виплату надбавок, питання про які піднімається позивачами, не може слугувати підставами для відмови у задоволенні даних позовів, оскільки в ідповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, котрі є дітьми війни, на соціальний захист. В той же час, відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-IV фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у Державного бюджету України коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, на думку суду, це не може бути підставою для порушення конституційних прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-IV . Крім того, суд вважає, що як основоположна правова позиція для прийняття судових постанов у таких випадках має виступати принцип, сформульований Європейським судом з прав людини ( практика Європейського суду з прав людини в силу вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягає застосуванню судами України як джерело права), підтверджений ним у рішенні в справі щодо надбавок з бюджетних коштів «Кечко проти України», № 63134/00, Страсбург, 08 листопада 2005 року («Офіційний вісник України», 2006, 04, № 12, ст. 850), відповідно до якого органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.
Доводи відповідача про те, що призначення та виплата соціальних допомог, про які просять позивачі у адміністративних позовах, не належить до повноважень органів Пенсійного фонду України, взагалі не беруться до уваги судом, оскільки єдиним компетентним органом у державі щодо нарахувань та виплат вказаних надбавок позивачам є відповідач згідно вимог п. 2.2 Положення про Управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 року № 5-5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 травня 2002 року за №442/6730, яким визначено, що відповідне Управління Пенсійного фонду України призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до чинного законодавства.
Підсумовуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених кожним з позивачів позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України у взаємозв’язку з позовними вимогами та запереченнями проти них, на підставі дослідження доводів сторін та матеріалів адміністративної справи, врахування правил щодо необхідності повного захисту прав позивачів, про захист яких вони просять, наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду, суд приходить до остаточного висновку, що викладені в адміністративних позовах вимоги позивачів за змістом їх матеріально-правових заінтересованостей отримати певне матеріальне благо є частково обґрунтованими та, відповідно, такими, що підлягають частковому задоволенню на підставі вимог: ст. 46, ч. 1 ст. 55, ч. 5 ст. 94 Конституції України; ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 71, ч. 4 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України; ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»; Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України», № 63134/00, Страсбург, 08 листопада 2005 року; ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 6, п. 1 Розділу IV Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 12 грудня 2006 року № 489-V; підпункту 2 п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI; абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV; Рішень Конституційного Суду України від 03 жовтня 1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України), від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України); ст. ст. 1, 4 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 року № 503/97; п. 2 Порядку посвідчення права особи на пільги відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 5 квітня 2006 року № 107, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 квітня 2006 року за № 458/12332; п. 2.2 Положення про Управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 року № 5-5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 травня 2002 року за № 442/6730.
Керуючись ст. ст. 2, 3, 7, 11, 17, 94, 158, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративні позови ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в Семенівському районі Чернігівської області про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни – задовольнити частково.
Визнати рішення Управління Пенсійного фонду України в Семенівському районі Чернігівської області протиправними і нечинними у частині відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 надбавок, передбачених статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30 (тридцяти) відсотків мінімальної пенсії за віком за періоди часу: з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Семенівському районі Чернігівської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 надбавки, передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30 (тридцяти) відсотків мінімальної пенсії за віком за періоди часу: з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням нарахованих та виплачених сум надбавок у меншому розмірі за вказані періоди часу.
Визнати рішення Управління Пенсійного фонду України в Семенівському районі Чернігівської області протиправними і нечинними у частині відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надбавок, передбачених статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30 (тридцяти) відсотків мінімальної пенсії за віком за період часу з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Семенівському районі Чернігівської області нарахувати та виплатити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надбавки, передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30 (тридцяти) відсотків мінімальної пенсії за віком за період часу з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням нарахованих та виплачених сум надбавок у меншому розмірі за вказані періоди часу.
У задоволенні решти позовних вимог за адміністративними позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в Семенівському районі Чернігівської області про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни – відмовити.
Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Семенівський районний суд Чернігівської області шляхом подачі в десятиденний строк з дня складення постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги з подачею її копії до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Дата складення постанови у повному обсязі – 13 липня 2009 року.
Суддя: О. І. Гнип