ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.06.2019 Справа № 920/385/19

Господарський суд Сумської області у складі судді Соп`яненко О.Ю., при секретарі судового засідання Малюку Р.Б., розглянувши матеріали справи № 920/385/19 за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, до відповідача ПАТ «Сумихімпром», про стягнення 3022331,07 грн.

За участю представників:

Від позивача - Микитенко О.О.

Від відповідача - Паламаренко Т.І.

Суть спору: позивач відповідно до вимог позовної заяви просить суд стягнути з відповідача 3022331,07 грн., в тому числі 3020518,76 грн. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", зокрема за нестворення 28 робочих місць для працевлаштування інвалідів, 1812,31 грн. пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій; судові витрати покласти на відповідача.

Відповідач у своєму відзиві на позов від 24.05.2019 № 85-1755 проти позовних вимог заперечує повністю, вказуючи на те, що ним вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, вина відповідача відсутня, у зв`язку з чим немає підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць та нарахування пені. Зокрема, відповідачем на виконання вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" було створено 165 робочих місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджується штатним розписом керівників, спеціалістів, службовців та робітників.

Як зазначає відповідач, у 2018 році Сумським міським центром зайнятості на підприємство було направлено лише одну особу - ОСОБА_1 ., яка відмовилася від працевлаштування, що підтверджується особистим підписом на направленні № 18501801030016001 від 30.11.2018.

Щодо стягнення пені відповідач зазначає, що виходячи зі змісту Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржник повинен виконувати зобов`язання, що виникли після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Позивач подав відповідь на відзив № 04-109/641 від 24.06.2019, в якому заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі, а заперечення відповідача вважає безпідставними і просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представники позивача та відповідача подали суду заяву про розгляд даної справи по суті 25.06.2019.

Розгляд справи по суті розпочато 25.06.2019.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 24.10.2011 за заявою ТОВ "Компанія з управління активами "Промислові інвестиції" порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ "Сумихімпром" відповідно до ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, діючій до набрання чинності змінами внесеними Законом №4212-VI від 22.12.2011).

30.10.2012 судом введено процедуру санації боржника, керуючим санацією призначено голову правління ПАТ "Сумихімпром" Лазаковича І.В., розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Марченка Р.В.

Ухвалою суду від 22.05.2019 продовжено повноваження розпорядника майна ПАТ "Сумихімпром" у справі № 5021/2509/2011 арбітражного керуючого Марченка Романа Вікторовича; керуючим санацією ПАТ "Сумихімпром" у справі № 5021/2509/2011 призначено керівника боржника Лазаковича Ігоря Васильовича; провадження у справі № 5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ "Сумихімпром" здійснювати із урахуванням особливостей провадження санації боржника його керівником відповідно до ст.53 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"

Продовжено строк процедури санації у справі № 5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ "Сумихімпром" на шість місяців до 22.11.2019 (ухвала суду від 22.05.2019).

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши повноважних представників сторін, суд встановив наступне:

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідач ПАТ "Сумихімпром" є юридичною особою та відповідно до вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", перебуває на обліку за місцем реєстрації в Сумському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідно до наданого відповідачем звіту форми 10-ІІІ за 2018 рік про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" у 2018 році становила 4135 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 137, осіб. Разом з цим, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", становить 165 осіб.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що в порушення вимог статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відповідач не сплатив самостійно суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році у встановлений законодавством строк, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість, що становить 3020518,76 грн. За порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій відповідачу нараховано пеню в сумі 1812,31 грн.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач посилається на те, що ним вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, вина відповідача відсутня, у зв`язку з чим немає підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць та нарахування пені.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів. Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку. Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (частина перша статті 18 вищезазначеного Закону).

Згідно із частиною першою статті 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення" (у редакції чинній на 2012 рік), інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу, визнаються безробітними.

Згідно з пунктом 6 статті 7 зазначеного Закону, підбір підходящої роботи для інвалідів здійснюється відповідно до їхніх професійних навичок, знань, рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та з урахуванням побажань інваліда.

Абзацом четвертим пункту 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення" (у редакції від 08.07.2011 року) визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Разом з цим, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 2 квітня 2013 року у справі № 21-95а13.

Обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону, а саме:

1. Виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць.

Поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" і розуміється як:

робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях;

спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи (частина друга статті 18 Закону).

Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування роботодавцями інвалідів, для яких це місце роботи є основним (частина п`ята статті 19 Закону).

2. Створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні", індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.

Частиною третьою статті 23 зазначеного Закону визначено, що індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов`язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває інвалід, дитина-інвалід, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.

Відповідно до пунктів 5, 8 Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 року № 757, індивідуальна програма розробляється протягом одного місяця з дня звернення інваліда до МСЕК і розробляється за участю інваліда.

З огляду на викладене, створення роботодавцями для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда;

3. Забезпечення інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я інвалідів;

4. Надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення", державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників.

Процедуру подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом;

Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814 (чинна станом на 2012 рік) встановлено, що підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

5. Звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правила подання роботодавцями звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) передбачено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, підставою застосування адміністративно-господарської санкції є наявність адміністративно-господарського правопорушення - винного, протиправного невиконання чи неналежного виконання суб`єктом господарювання своїх зобов`язань, передбачених чинним законодавством, що порушує права інших осіб.

Обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". А саме, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем у 2018 році було створено 165 робочих місця для працевлаштування інвалідів за різними спеціальностями, що підтверджуються штатним розписом керівників, спеціалістів, службовців та робітників ПАТ "Сумихімпром" для працевлаштування інвалідів, що введено в дію з 01.01.2018 року, загальна кількість штатних одиниць - 165.

Протягом 2018 року відповідач повідомляв позивача про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів шляхом подачі звітів форми № 10-ІІІ.

Відповідачем протягом 2018 року додатково подавалась інформація про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів в Зарічну МСЕК, Сумську міжрайонну МСЕК, Ковпаківський МСЕК, Сумську обласну громадську організацію інвалідів України "Поступ", Сумську обласну раду первинних організацій Українського фонду «Реабілітація інвалідів».

Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлена відповідальність за меншу кількість працюючих інвалідів, ніж це передбачено нормативом робочих місць, з урахуванням положень статей 18, 181 цього ж Закону стосовно обов`язку державних органів щодо працевлаштування інвалідів і відсутності аналогічного обов`язку у підприємств, установ, організацій, а тому відповідальність останніх може наступити тільки у разі відмови у працевлаштуванні інвалідів у кількості відповідно до встановлених нормативів. Відмова у працевлаштуванні є доказом того, що підприємство не забезпечило нормативу робочих місць.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2018 році Сумським міським центром зайнятості на підприємство було направлено лише одну особу - ОСОБА_1 ., яка відмовилася від працевлаштування, що підтверджується особистим підписом на направленні № 18501801030016001 від 30.11.2018.

Як зазначалося вище, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування (постанова Верховного суду України від 2 квітня 2013 року у справі № 21-95а13).

Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (частина перша статті 18 зазначеного Закону).

Відповідачем у 2018 році виділено 165 робочих місць згідно з нормативом за різними спеціальностями для працевлаштування інвалідів згідно зі штатним розписом керівників, спеціалістів, службовців та робітників ПАТ "Сумихімпром". Згідно з наданими звітами форми № 3-ПН останній інформував центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, однак робочі місця при цьому залишились вакантними у зв`язку з не направленням для працевлаштування інвалідів уповноваженими органами.

Відповідачем додатково протягом 2018 року подавалась інформація (листи) в Зарічну МСЕК, Сумську міжрайонну МСЕК, Ковпаківський МСЕК, Сумську обласну громадську організацію інвалідів України "Поступ", Сумську обласну раду первинних організацій Українського фонду «Реабілітація інвалідів», проте від них інваліди до відповідача на працевлаштування не направлялись та не зверталися.

Таким чином, незайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів виникла не з вини відповідача, тому на нього не може бути покладена відповідальність передбачена статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" через відсутність у діях відповідача складу правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З урахуванням викладених обставин, господарський суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3020518,79 грн. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", зокрема за нестворення 28 робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки в цій частині відповідач вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 1812,31 грн. за період з 16.04.2019 року по 16.04.2019 року слід зазначити наступне.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 24.10.2011року порушено провадження у справі № 5021/2509/2011 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Промислові інвестиції", м. Київ про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром". Пунктом 5 зазначеної ухвали введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та визначено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов`язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).

Відповідно до статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, що діяла до 22.12.2011 року), протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов`язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 12 березня 2012 року у справі № 3-71ГС12.

Крім того, наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 травня 2007 року за № 552/13819, затверджено Порядок нарахування пені та її сплати. Вказаний Порядок встановлює механізм нарахування пені підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, які використовують найману працю, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Згідно з пунктом 3.10 Порядку, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів пеня не нараховується.

З огляду на вказане, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 1812,31 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 237, 238, 240, 241, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

1.В задоволенні позову Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - відмовити.

2. Копію рішення направити Сумському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, ПАТ «Сумихімпром».

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення складено 01.07.2019.

Суддя О.Ю. Соп`яненко