КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

18 червня 2019 року           № 320/2013/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом      ОСОБА_1 до Вишгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просить суд:

- зобов`язати в Вишгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію згідно із Законом України "Про державну службу" з дати звернення,- з 04 травня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2018, яке набрало законної сили 07.02.2019, було, зокрема, зобов`язано Вишгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити їй пенсію згідно із Законом України "Про державну службу". Так, позивач зазначає, що на виконання вказаного рішення, пенсійним органом було призначено їй пенсію згідно із Законом України "Про державну службу", однак з дати набрання рішенням законної сили, - з 07.02.2019, а не з дати її звернення, - 04.05.2017, у зв`язку з чим, остання, звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача в письмовому відзиві, поданому до суду, позовні вимоги не визнав, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що на виконання вимог рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2018, яке набрало законної сили 07.02.2019, пенсійний орган призначив позивачу пенсію згідно із Законом України "Про державну службу". Представник пояснює, що оскільки в указаному судовому рішенні відсутнє посилання (вказівка) на дату виконання певного зобов`язання, Управління, на підставі загальних норм права передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, призначило позивачу пенсію з дати набрання відповідним рішенням законної сили. Крім того, представник звертає увагу суду, що в межах розгляду адміністративної справи №810/2907/18, вже було розглянуто питання призначення пенсії ОСОБА_2 та вимогу щодо дати призначення останньої, а повторний розгляд спору про той самий предмет неприпустимий.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив відповідача, де вона зазначила аналогічні доводи, які викладені в позовній заяві.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2018 у справі №810/2907/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Вишгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області, Міністерства оборони України про зобов`язання вчинити певні дії, - задоволено; зобов`язано Міністерство оборони України надати ОСОБА_1 довідки про складові заробітної плати в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії, за прирівняною до останньої займаної посади державної служби, відповідно до вимог Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622, постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 №15 «питання оплати праці працівників державних органів» та постанови правління Пенсійного фонду України від 17 січня 2017 року №1-3, зареєстрованій у Міністерстві юстиції України 8 лютого 2017 року; зобов`язано Вишгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію згідно із Законом України "Про державну службу".

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2019 у справі №810/2907/18 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вишгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, Міністерства оборони України про зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

Рішення Київського окружного адміністративного суду набрало законної сили 07.02.2019.

20.11.2018 в адміністративній справі №810/2907/18 видано два виконавчі листи.

09.02.2019 позивач звернулась до Вишгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області з заявою в якій просила вжити заходів щодо виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2018 у справі №810/2907/18 про призначення їй пенсії згідно із Законом України "Про державну службу" з 04 травня 2017 року.

У відповідь на звернення позивача, пенсійний орган, листом від 26.02.2019 №50/М-01, повідомив їй, що оскільки в рішенні Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2018 у справі №810/2907/18 не зазначено дати, з якої зобов`язано Управління призначити пенсію, рішення суду було виконано з дати ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2019, а саме пенсію за віком згідно із Законом України "Про державну службу" призначено з 07.02.2019.

Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

За правилами статті 9  Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову у цій справі є протиправність дій відповідача, вчинених в ході виконання рішення суду у справі №810/2907/18, яке набрало законної сили.

Тобто, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Згідно з вимогами статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

За змістом статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення є незрозумілим, для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, що будуть здійснювати його виконання, то такі особи мають право звернутися із заявою про роз`яснення такого судового рішення.

Крім того, статтю 383 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

З огляду на зазначене, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися її права, свободи чи інтереси то вона повина була звернутись до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправним рішення дій чи бездіяльності відповідача або ж подати заяву про роз`яснення судового рішення, відповідно до вимог  статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо строків його виконання, а не пред`являти новий адміністративний позов.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним, при розгляді позовної вимоги позивача щодо виконання окремого судового рішення в іншій справі. Також потрібно враховувати, що суд не має права зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки порушуються процесуальні норми Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання повного виконання (неналежного виконання чи не виконання) рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2018 у справі №810/2907/18, то відповідно, ним невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки, за наслідками розгляду справи по суті суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог вимог позивача, в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, понесені позивачем судові витрати стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень не підлягають.

Керуючись статтями 3, 5, 7-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

иївського окру

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя                                                                                 Василенко Г.Ю.