Постанова

Іменем України

27 червня 2019 року

м. Київ

справа № 381/1737/17

провадження № 61-26938св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Кроно-Україна», товариство з обмеженою відповідальністю «Юліаніка», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Кам`янець-Бузького районного нотаріального округу Робак Лариса Андріївна,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Стартрекорд»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2017 року у складі судді Чернишової Є. Ю. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 вересня 2017 року у складі колегії суддів Сушко Л. П., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Кроно-Україна» (далі - ТОВ «Кроно-Україна»), товариства з обмеженою відповідальністю «Юліаніка» (далі - ТОВ «Юліаніка»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Робак Л. А., товариство з обмеженою відповідальністю «Стартрекорд» (далі - ТОВ «Стартрекорд»), в якому просив: визнати недійсним іпотечний договір від 21 вересня 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Кам`янець-Бузького районного нотаріального округу Робак Л. А. та зареєстрованому в реєстрі за № 2458 від 21 вересня 2009 року в частині передачі в іпотеку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язати приватного нотаріуса Робак Л. А. виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження вказаного житлового будинку.

Позов мотивовано тим, що 21 вересня 2009 року батько позивача ОСОБА_2 від свого імені, на підставі довіреностей від ОСОБА_3 та від імені ТОВ «Стартрекорд» уклав з ТОВ «Кроно-Україна» іпотечний договір, відповідно до якого у якості забезпечення виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу від 02 січня 2009 року передав під заставу житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та дві земельні ділянки, які розташовані в Васильківському районі Київської області.

Позивач вважає, що зазначений іпотечний договір підлягає визнанню недійсним в частині застави житлового будинку, оскільки на час укладання договору застави він був неповнолітнім і з 2008 року по теперішній час проживає у будинку, проте, незважаючи на це, договір не був погоджений в установленому законом порядку з органом опіки та піклування, завданням якого є захист прав неповнолітніх дітей при вирішення питання розпорядження майном, яким вони володіють або користуються.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2017 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 27 вересня 2017 року, у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим, що сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення договору не може бути підставою для визнання договору іпотеки недійсними, а позивач, в свою чергу не надав достатніх доказів на підтвердження позовних вимог, у тому числі про порушення його прав як неповнолітнього при укладанні спірного договору.

Позовні вимоги позивача про зобов`язання приватного нотаріуса виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження вказаного житлового будинку є похідними від основної вимоги, тому до задоволення також не підлягають, оскільки дане питання стосується виконання рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки тим обставинам, що спірний будинок є практично єдиним повноцінним житлом позивача, а укладення оспорюваного договору порушило його право користування як неповнолітнього.

Висновки судів не відповідають обставинам справи, оскільки у позовній заяві позивач вказував, що з часу придбання будинку він постійно проживає у будинку та у якості доказу надав суду записи у паспорті з відміткою про реєстрацію, довідку сільської ради від 23 травня 2014 про те, що дійсно з 2008 року проживає у вказаному будинку та довідку сільської ради від 02 березня 2017 року, відповідно до якої у 2011 році в приміщенні сільради сталася пожежа, при якій була знищена вся документація, в тому числі про реєстрацію проживаючих (проживаючих без реєстрації), а показами сусідів, які постійно проживають поряд з будинком підтверджується, що він дійсно з 2008 року проживає у вказаному будинку, про що складено відповідний акт.

Суди попередніх інстанцій безпідставно критично оцінили зміст вказаних довідок, з тих підстав, що неможливо встановити обсяг даних, на підставі яких вони були сформовані.

Судами не надано належної оцінки тим обставинам, що у наданій позивачем довідці сільради також вказано, що вказаний орган місцевого самоврядування не може пояснити, чому у довідці від 14 серпня 2009 року міститься недостовірна інформація про непроживання у спірному будинку на час її видачі неповнолітніх і малолітніх осіб. При тому, що саме на підставі довідки від 14 серпня 2009 року нотаріус та Васильківський міськрайонний суд Київської області у рішенні від 23 червня 2011 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 у задоволенні позову про визнання договору іпотеки недійсним, дійшли висновку, що на час укладення договору неповнолітні та малолітні діти в будинку не проживали і відповідно згода органу опіки та піклування на укладення договору не вимагалась.

Суди дійшли безпідставних висновків, що права позивача, як неповнолітнього під час укладення договору іпотеки не були порушені і невірно застосували норми матеріального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаною касаційною скаргою та витребувано справу із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі наведених норм, касаційну скаргу разом з цивільною справою передано до Верховного Суду.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзивах на касаційну скаргу, ТОВ «Свісс Кроно» заперечує проти доводів позивача та просит залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У якості правової підстави для визнання недійсним договору іпотеки від 21 вересня 2009 року, укладеного між ТОВ «Кроно-Україна» та ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_3 та ТОВ «Стартрекорд», в частині передачі в іпотеку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , позивач ОСОБА_1 (після досягнення повноліття) у поданому ним у травні 2017 року позові, посилався на відсутність обов`язкової згоди органу опіки та піклування при укладенні зазначеного договору, оскільки на момент його укладення у спірному будинку, який є предметом іпотеки, він, будучи неповнолітнім, постійно проживав та мав право користування вказаним житлом.

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з положеннями частин четвертої та п`ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Установлено, що рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2011 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2014 року, у позові ОСОБА_3 до ТОВ «Кроно-Україна», ОСОБА_2 , ТОВ «Юліаніка», треті особи: приватний нотаріус Робак Л. А., ТОВ «Стартрекорд» про визнання договору іпотеки недійсним - відмовлено, зустрічну позовну заяву ТОВ «Кроно-Україна» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Звернуто стягнення на користь ТОВ «Кроно-Україна» шляхом проведення прилюдних торгів на предмет іпотеки: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 64,4 кв.м, житловою площею 39,5 кв. м, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2014 року при розгляді касаційної скарги ОСОБА_3 на рішення судів першої та апеляційної інстанції, встановлено, що неповнолітні діти сторін у будинку, належному на праві власності ОСОБА_3 та переданому нею в іпотеку, не мають ні права власності, ні права користування.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 , який на момент укладення іпотечного договору був неповнолітнім, не мав і не має права власності на спірний будинок, він набув право користування житлом, - зазначеним будинком, як член сім`ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігає це право протягом часу перебування будинку в іпотеці.

За таких обставин у суду не було підстав для задоволення позову про визнання недійсним іпотечного договору, оскільки його укладення хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права неповнолітнього на той час ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користування житлом - будинком

АДРЕСА_1 .

Суди правильно виходили з того, що сама по собі відсутність згоди органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки не може бути підставою для визнання цього договору недійсним, якщо укладенням оспорюваного договору не були порушені житлові права на той час неповнолітнього ОСОБА_1

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки у тому контексті, як їх значення розуміє позивач, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська