Постанова

Іменем України

12 червня 2019 року

м. Київ

справа № 640/1853/14-ц

провадження № 61-9321св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2015 року у складі судді Чередник В. Є. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10 грудня 2015 року у складі колегії суддів: Кірсанової Л. І., Гуцал Л. В., Трішкової І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої злочином.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 , обіймаючи посаду директора Приватного підприємства «ВТФ Лідер» (далі - ПП «ВТФ Лідер»), ІНФОРМАЦІЯ_1 розмістив у НОМЕР_1 випуску газети «Харківський кур`єр» оголошення про надання послуг з газифікації житлових приміщень із зазначенням своїх контактних даних. За цим оголошенням до нього звернувся позивач та просив здійснити газифікацію належного йому домоволодіння по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 не мав встановлених законом дозволів та ліцензій на здійснення газифікації приміщень, а тому він не мав можливості виконувати ці роботи.

Реалізуючи свій намір заволодіти чужим майном, ОСОБА_2 зустрівся з ОСОБА_1 для обговорення умов договору про надання послуг та вартості виконання замовлення. 29 червня 2005 року між сторонами укладений договір про газифікацію домоволодіння по АДРЕСА_1 .

На виконання умов зазначеного договору 08 серпня 2005 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2 500,00 грн, про що відповідачем складена розписка. Крім цього, 17 жовтня 2005 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 3 200,00 грн, про що також була складена відповідна розписка.

Оскільки відповідач умови договору не виконав та грошові кошти не повернув, то було відкрите кримінальне провадження.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2013 року, залишеною без зміну хвалою Апеляційного суду Харківської області від 10 грудня 2013 року, ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 190 КК України, у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012220480000624 від 17 грудня 2012 року, закрито.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача матеріальний збиток у подвійному розмірі відповідно до статті 230 ЦК України, а саме 77 174,40 грн, до складу якого входить: майнова шкода у розмірі 5 700,00 грн з урахуванням інфляційних втрат - 20 730,40 грн; збитки, завдані необхідністю винаймати інше житло для проживання, у розмірі 5 200,00 грн, з урахуванням інфляційних втрат - 17 856,80 грн; відшкодувати моральну шкоду у розмірі 8 000,00 грн, з урахуванням інфляційних втрат - 13 784,00 грн; збитки, які поніс позивач перед третіми особами, які виконували газифікацію належного йому на праві власності домоволодіння, у розмірі 12 625,25 грн, та пов`язані із його особистою участю - у розмірі 3 150,00 грн, що з урахуванням інфляційних втрат у сукупності становить 53 683,17 грн; неустойку - 19 000,00 грн з урахуванням інфляційних втрат - 64 657,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 25 930,40 грн, моральну шкоду в розмірі 8000,00 грн, збитки у розмірі 12 625,25 грн.

У іншій частині заявлених вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вина ОСОБА_2 встановлена ухвалою суду, яка набрала законної сили. Доказів неплатоспроможності відповідача суду не надано, а тому позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди суд першої інстанції визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. ОСОБА_2 своїми протиправними діями завдав позивачу майнову шкоду у вигляді збитків у розмірі 5700,00 грн, сплачених на виконання умов договору про газифікацію. З урахуванням статті 625 ЦК України, суд стягнув з відповідача матеріальний збиток з урахуванням інфляційних втрат за весь час прострочення виконання зобов`язання, тобто з жовтня 2005 року до серпня 2015 року, який склав 20 730,40 грн. Оскільки договір, укладений між сторонами у судовому порядку не оспорювався та недійсним не визнавався, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків у подвійному розмірі відповідно до статті 230 ЦК України. У зв`язку із відсутністю газифікації у домоволодінні позивача, він був змушений у період з 25 листопада 2005 року до 24 травня 2006 року винаймати житло, вартість орендної плати складала 5 200,00 грн. Визнавши ці вимоги позивача доведеними, суд задовольнив позов у цій частині. В обґрунтування моральної шкоди позивач посилався на те, що він та його сім`я протягом семи місяців вимушені були винаймати житло з вини відповідача, а свій будинок залишити без нагляду та без тепла, що призвело до його руйнування, та, як наслідок, знецінення. Ця обставина завдавала позивачу тяжких переживань та душевних страждань, ставила його перед родиною та знайомими в незручне становище, позивачу було зовсім не­зручно перед членами сім`ї через те, що маючи свій будинок, він був вимушений винаймати житло. З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 8 000,00 грн. Крім цього, суд визнав обґрунтованими доводи позивача щодо застосування до спірних правовідносин статті 621 ЦК України та стягнення з відповідача збитків, пов`язаних із виконанням робіт щодо газифікації третіми особами, що підтверджено наданими позивачем квитанціями про сплату виконаних робіт в розмірі 12 625,25 грн. Посилання позивача на необхідність стягнення з відповідача витрат, пов`язаних із його особистою працею, у розмірі 3 150 грн, з урахуванням інфляційних втрат, суд визнав необґрунтованими та не доведеними належними доказами. Крім цього, врахувавши подану ОСОБА_2 заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд відмовив у стягненні з відповідача на користь позивача неустойки.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10 грудня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилено.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2015 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, повно та всебічно дослідив наявні у матеріалах справи докази, дав їм належну правову оцінку, у зв`язку із чим правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У червні 2016 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про відмову у позові.

У поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 09 листопада 2016 року касаційній скарзі, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення.

Касаційні скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції грубо порушив правила територіальної юрисдикції, не звернув увагу на місце проживання відповідача та розглянув справу, яка за територіальною підсудністю не належить Київському районному суду м. Харкова. Крім цього, судами неправильно встановлено фактичні обставини справи та застосовано норми матеріального права, які не підлягали застосуванню до цих правовідносин.

Надходження касаційних скарг до Верховного Суду

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано її матеріали з Київського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги не підлягає задоволенню.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанції

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2013 року, залишеною без зміну хвалою Апеляційного суду Харківської області від 10 грудня 2013 року, ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 190 КК України, у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012220480000624 від 17 грудня 2012 року, закрито.

У зазначеному кримінальному провадженні ОСОБА_1 було визнано потерпілим.

У кримінальному провадженні № 12012220480000624 встановлено, що ОСОБА_2 , обіймаючи посаду директора ПП «ВТФ Лідер», ІНФОРМАЦІЯ_1 розмістив у НОМЕР_1 випуску газети «Харківський кур`єр» оголошення про надання послуг з газифікації житлових приміщень із зазначенням своїх контактних даних. На це оголошення до нього звернувся позивач та просив здійснити газифікацію належного йому домоволодіння по АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 не мав встановлених законом дозволів та ліцензій на здійснення газифікації приміщень, а тому він не мав можливості виконувати ці роботи. Реалізуючи свій намірзаволодіти чужим майном, ОСОБА_2 зустрівся з ОСОБА_1 для обговорення умов договору про надання послуг та вартості виконання замовлення. 29 червня 2005 року між сторонами укладений договір про газифікацію домоволодіння по АДРЕСА_1 , за умовами якого вартість виконаних робіт складає 10 000,00 грн.

На виконання умов зазначеного договору 08 серпня 2005 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2 500,00 грн, про що відповідачем складено розписку (а.с. 31, том 1). Крім цього, 17 жовтня 2005 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 3 200,00 грн, про що також була складена відповідна розписка (а. с. 32, том 1).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Диспозиція наведеної норми у взаємозв`язку зі статтею 60 ЦПК України покладає на позивача обов`язок доказати факт заподіяння шкоди відповідачем та її розмір. Відсутність вини у заподіянні шкоди згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України має доводити відповідач.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.

Згідно з частиною першою статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Частиною третьою статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статі 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У частині другій статті 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв`язку з заподіянням шкоди майну.

Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків унаслідок порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що внаслідок протиправних дій відповідача позивачу були завдані збитки, які полягають у заволодінні грошовими коштами за договором про газифікацію приміщення у розмірі 5700,00 грн, а тому ці кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім цього, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Отже, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14?16цс18).

З урахуванням наведеного суди обґрунтовано стягнули з відповідача інфляційні втрати за період з жовтня 2005 року до серпня 2015 року, нараховані на сплачені позивачем грошові кошти за договором про надання послуг у розмірі 5700,00 грн, що складає 25 930,40 грн.

У разі невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги кредитор має право виконати цю роботу власними силами або доручити її виконання чи надання послуги третій особі і вимагати від боржника відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання (стаття 621 ЦК України).

Вирішуючи спір у частині стягнення з відповідача грошових коштів відповідно до статті 621 ЦК України, суд першої інстанції, на підставі належним чином встановлених обставин справи та наявних у справі доказів, встановив, що позивач здійснив газифікацію житлового будинку за рахунок третіх осіб: Відкритого акціонерного товариства «Харківміськгаз» та Відкритого акціонерного товариства «Елмет». Вартість послуг склала 12 625,25 грн, у зв`язку із чим суд правомірно стягнув зазначену суму з відповідача.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Вирішуючи спір у частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, врахував факт протиправності дій відповідача, що спричинило психологічний стрес та переживання щодо перспективи втратити роботу, і з урахуванням засад розумності та справедливості обґрунтовано стягнув на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 8 000,00 грн.

Доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які полягають у порушенні правил територіальної підсудності, не заслуговують на увагу, оскільки ухвала Київського районного суду м. Харкова від 11 березня 2014 року, якою позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу для подання до належного суду, була скасована ухвалою Апеляційного суду Харківської області, справу направлено до суду першої інстанції для вирішення Київським районним судом м. Харкова питання про відкриття провадження у справі.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду не впливають та фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судами попередніх інстанцій була надана належна правова оцінка.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів не встановила.

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10 грудня 2015 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк