Харківський окружний адміністративний суд

61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

24 червня 2019 р.                                                                                     № 520/4077/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Тітова О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Ломаги А.А.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Виноградов В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом  Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 Анатоліївни  ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до  Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м.Харків, вул.Пушкінська, 46) про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

          Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ГУДФС у Харківській області від 15.04.2019 року № 00005721306.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з актом перевірки від 25.03.2019 № 939/20-40-13-06-08/2490801586, на думку позивача висновки викладені у ньому є безпідставними та помилковими, а податкове повідомлення-рішення від 15.04.2019 № 00005721306 таким, що прийняте з порушенням норм чинною законодавства України, є незаконним та протиправним, порушує конституційні  права платника податку, у зв`язку з чим підлягає скасуванню..

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2019 р. відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

29.05.2019 року  в судовому засіданні протокольною ухвалою було закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті на 24.06.2019 р. о 15:00 год.

Представник позивача у судовому засіданні  24.06.2019 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача проти позову заперечував, зазначивши, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, висновки якого стали підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення, у зв`язку із чим просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_3 перебуває на обліку в Центральній ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області з 04.04.2008 року. Платником податку зареєстровано та здійснюється вид діяльності «Загальна медична практика» (КВЕД 86.21).

ФОП ОСОБА_3 . здійснює свою діяльність на підставі ліцензії Міністерства охорони здоров`я на право заняття медичною практикою серія АЕ № 283170 від 13.02.2014, рішення про видачу ліцензії від 13.04.2014 № 124.

Позивач був зареєстрований платником податку на додану вартість в період з 01.04.2016 по 31.03.2019 (анульовано за рішенням платника, перехід на 3 групу платника єдиного податку за ставкою 5%).

З матеріалів справи  вбачається, що фахівцями Головного управління ДФС у Харківській області на підставі наказу № 1695 від 11.03.2019 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку  платника податків ОСОБА_3 , податковий номер НОМЕР_1 , з питання дотримання вимог податкового законодавства, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.04.2016 р. по 31.12.2018 р.

Результати перевірки викладені в акті № 939/20-40-13-06-08/2490801586 від 25.03.2019 року (а.с.15-36, т.1).

За наслідками перевірки контролюючим органом встановлено порушення ФОП ОСОБА_3 , а саме: ст.187, п.188.1 ст.188 п.п.197.1.5 п.197.1 ст.197 Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 року, із змінами та доповненнями, у результаті чого занижено податкові зобов`язання з ПДВ у 2527327,00 грн. ПДВ (2016-543798,00 грн., 2017- 991300,00 грн., 2018- 992229,00 грн.).

На підставі зазначеного акта перевірки ГУ ДФС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.04.2019 № 00005721306 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 3159158,75 грн. (основний платіж 2527327,00 грн., штрафні санкції - 631831,75 грн. (а.с.13).

Судом встановлено, що підставою для встановлення вказаних висновків та винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугував викладений в акті перевірки висновок відповідача про те, що «оскільки фізичні особи - підприємці, відповідно до чинного законодавства, не с закладами охорони здоров`я, застосування податкових пільг з податку на додану вартість за кодом 14060409 на загальну суму 2527327,00 грн. платником податків ОСОБА_3 є порушенням вимог пп. 197.1.5 п. 197.1. ст. 197 Податкового кодексу України» (стор. 16 Акта).

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_3 в період з 01.04.2016 по 31.12.2018 року до контролюючого органу податкові декларації з податку на додану вартість подані своєчасно та в повному обсязі.

Крім того, ФОП ОСОБА_3 . подано Звіти про суми податкових пільг за 9 місяців 2016 № 9187646547 від 10.10.2016, за 2016 рік № 9257500668 від 04.01.2017, 1 квартал 2017 №9068986359 від 19.04.2017, 1 півріччя 2017 № 9127932913 від 06.07.2017, 9 місяців 2017 № 9202297305 від 03.10.2017, за 2017 рік № 9286074250 від 05.01.2018, 1 квартал 2018 № 9069367867 від 16.04.2017, 1 півріччя 2018 № 9132806807 від 02.07.2018, 9 місяців 2018 № 9212264769 від 02.10.2018, за 2018 рік № 9297288015 від 08.01.2019.

Декларації з податку на додану вартість та звіти про суми податкових пільг за період з 01.04.2016 по 31.12.2018 контролюючим органом підтверджено камеральними перевірками. Контролюючим органом за результатами перевірок податкової звітності ФОП ОСОБА_3 . акти камеральних перевірок не складались, жодних листів/запитів платник податку з питань користування та відображення податкової пільги з ПДВ  позивач не отримувала.

Відповідно до статті 50 Цивільного кодексу України (далі  - ЦКУ) право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом.

Відповідно до статті 51 ЦКУ до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України від 01.07.2014 № 1555 "Про державну допомогу суб`єктам господарювання" (далі - Закон № 1555) державна допомога полягає у передачі ресурсів держави чи місцевих ресурсів окремим суб`єктам господарювання, а також у втратах доходів відповідних бюджетів.

Цей Закон встановлює правові засади проведення моніторингу державної допомоги суб`єктам господарювання, здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції, спрямований на забезпечення захисту та розвитку конкуренції, підвищення прозорості функціонування системи державної допомоги та дотримання міжнародних зобов`язань України у сфері державної допомоги. Отримувачами державної допомоги є суб`єкти господарювання, інші юридичні і фізичні особи, їх об`єднання, інтереси яких можуть зазнати впливу від надання державної допомоги.

Державна допомога реалізовується, зокрема, у формі надання податкових пільг.

Отже, Законом № 1555 передбачена державна підтримка фізичним особам - підприємцям у вигляді податкових пільг.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів. їх прав і обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом.

Відповідно до п. 30.1 ст. 30 р. р.І Податкового кодексу України (далі - ПКУ), податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 ст. 30 ПКУ.

Пунктом 30.9 статті 30 розділу І ПКУ встановлено такі способи надання податкових пільг: а) податкове вирахування (знижка), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов`язання після нарахування податку та збору: в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору.

Податкові пільги визначаються за операціями з постачання товарів та/або послуг, що є об`єктами обкладення податком на додану вартість і відповідно до ПКУ та міжнародних договорів України, ратифікованих Верховною Радою України, звільнені від оподаткування або оподатковуються за нульовою ставкою, а також тих, до яких застосовані спеціальні режими оподаткування в галузі сільського господарства - це визначено Порядком обліку сум податків та зборів, не сплачених суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1233.

Пунктом 30.4 статті 30 розділу 1 ПКУ передбачено, що платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги або зупинити її використання на один чи декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено ПКУ. Не можуть бути перенесені на інші податкові періоди чи зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані податкові пільги, не використані платником податків.

Отже, оскільки податкові пільги з податку на додану вартість визначаються за операціями з постачання товарів/послуг, що є об`єктами обкладення ПДВ, а не передбачають звільнення від оподаткування окремої категорії платників податку чи окремих суб`єктів господарювання, для яких встановлено саме падання податкових пільг, то платникам податків, зареєстрованим як платники ПДВ, податкові пільги з ПДВ не надаються, а визначаються виключно за  операціями з постачання товарів та/або послуг та застосовуються в обов`язковому порядку без можливості відмовитися від їх застосування.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Згідно з підпунктом 197.1.5 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу звільняються від оподаткування операції з постачання послуг з охорони здоров`я закладами охорони здоров`я, що мають ліцензію на постачання таких послуг, а також з постачання послуг реабілітаційними установами для інвалідів та дітей-інвалідів, що мають ліцензію на постачання таких послуг відповідно до законодавства.

Крім того, цим підпунктом визначено перелік послуг з охорони здоров`я, які не підлягають звільненню від оподаткування ПДВ.

Правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні встановлює Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 № 2801 (далі - Закон № 2801).

Відповідно до статті 21 Закону № 2801 заклади охорони здоров`я, особи, які здійснюють  підприємницьку діяльність у сфері охорони здоров`я, а також суб`єкти господарювання, що виробляють продукцію, необхідну для забезпечення діяльності закладів охорони здоров`я, користуються податковими та іншими пільгами, передбаченими законодавством.

Згідно зі статтею З Закону № 2801 послуга з медичного обслуговування населення (медична послуга) - послуга, що, зокрема, надається пацієнту закладом охорони здоров`я або фізичною особою-підприємцем. яка зареєстрована та одержала в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та оплачується її замовником.

Провадження господарської діяльності у сфері охорони здоров`я, яка відповідно до закону підлягає ліцензуванню, дозволяється лише за наявності ліцензії (стаття 17 Закону № 2801).

Статтею 2 Закону України від 02.03.2015 № 222 "Про ліцензування видів господарської діяльності» (далі  - Закон № 222) передбачено, що цей Закон регулює суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності.

Пунктом 15 частини першої статті 7 Закону № 222 передбачено, що медична практика як вид господарської діяльності підлягає ліцензуванню.

Дія Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 285, поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від їх організаційно-правової форми та ФОП, які провадять господарську діяльність з медичної практики.

Частиною другою статті 6 Закону № 222 передбачено, що орган ліцензування за відповідним видом господарської діяльності здійснює контроль за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов та за результатами перевірки приймає рішення.

Отже, Законом № 2801 передбачена державна підтримка фізичним особам - підприємцям у вигляді податкових пільг.

Відповідно до статті 13 Конституції України - усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Суд зазначає, що внаслідок неправомірного визначення відповідачем суми податку на додану вартість у загальному розмірі 2527327,0 грн. порушуються конституційні права платника податку, які полягають у конституційному принципі рівності всіх суб`єктів права власності та господарювання, що проявляється у позбавленні права користуватись пільгою з податку на додану вартість, посилаючись виключно на визначення терміну та поняття «заклад охорони здоров`я».

Враховуючи вищевикладене, законодавство, яке регулює питання застосування податкових пільг з ПДВ за операціями з постачання послуг з охорони здоров`я, має прогалини та неузгодженості. В той же час, всі форми власності є рівноправними, а держава створює рівні умови для їх розвитку та захисту.

Крім того, суд зауважує, що в період дії Закону України «Про податок на додану вартість» теж прямо згадувалися лише заклади охорони здоров`я ( пп. 5.1.8 цього Закон)— аналог теперішнього пп. 197.1.5 п. 197.1 ст. 197 ПКУ), але контролюючий орган у листі ДПАУ від 17.05.2000 р. №6705/7/16-1220- 25 поширив цю ПДВ - пільгу і на фізичних осіб підприємців.

За період дії Податкового кодексу України з приводу застосування фізичними особами підприємцями та/або заборони застосування пільги, передбаченою пп. 197.1.5 п. 197.1 ст. 197 ПКУ, контролюючим органом не надано жодного роз`яснення, листа, тощо.

Враховуючи вищевикладене, оскільки діючим законодавством, зокрема Конституцією України, Законами України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", "Про державну допомогу суб`єктам господарювання", "Про підприємства в Україні", Цивільним  кодексом України, гарантовано рівні права та можливості для діяльності підприємств, організацій, суб`єкти підприємницької діяльності всіх форм власності, то незалежно від факту належності до однієї із форм (державна, приватна чи інші) на відповідний вид послуг з охорони здоров`я, на таку послугу може застосовуватися пільговий режим оподаткування.

Таким чином, суд приходить до висновку, що  за наявності у фізичної особи- підприємця відповідної ліцензії на надання послуг з охорони здоров`я, незалежно від того, яку форму власності має суб`єкти підприємницької діяльності, який надає ці послуги, такі послуги звільняються від оподаткування ПДВ (крім послуг з охорони здоров`я, що підлягають оподаткуванню ПДВ відповідно до переліку).

Податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно- правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп.4.1.4 п. 4.1 ст.4 ПКУ).

При цьому, пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України презюмує правомірність рішень платника податку, тобто, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно- правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Положення статті 4 Податкового кодексу України закріплюють низку принципів, які повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов`язок сплати податку. Серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 ПКУ).

За приписами статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, перевіряючи правомірність такого рішення, суд відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України повинен перевірити, чи прийняте воно: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням поданої представником позивача заяви вх.№001-26/37953/19 від 24.06.2019 на підставі ч.3 ст.143 КАС України суд не вирішує у рішенні питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем.

          Керуючись п.4 ч.6 ст. 246, ст.ст. 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3  до  Головного управління ДФС у Харківській області  про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 15.04.2019 року № 00005721306.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 Анатоліївни  ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань   Головного управління ДФС у Харківській області  (61057, м.Харків, вул.Пушкінська, 46, код ЄДРПОУ 39599198) судовий збір у розмірі 9605 (дев`ять тисяч шістсот п`ять) грн. 00 коп.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 08.07.2019 року  о 16:30 у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду за адресою: м. Харків, майдан Свободи, 6, зал № 1.

Встановити строк позивачу до 08.07.2019 року для подання до суду доказів щодо розміру понесених ним судових витрат.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення  виготовлено 27.06.2019 року.

Суддя                                                                                                 О.М. Тітов